Ухвала суду № 40080695, 30.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2014 року м. Київ К/800/3558/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Рибченко А.О.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - СДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.08.2012

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2012

у справі № 2а-5943/12/0170/22

за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" (далі - Товариство)

до СДПІ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Управління Держкомзему в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.08.2012, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.05.2012 № 0000144000, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з орендної плати у сумі 7 766,52 грн. (у тому числі 6739,88 грн. за основним платежем та 1026,64 грн. за штрафними санкціями).

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що обов'язок позивача зі сплати земельного податку припинився з моменту реєстрації припинення зобов'язань Товариства за договором оренди землі у зв'язку з його достроковим розірванням.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові Товариства. Зокрема, скаржник зазначає, що за даними державного земельного кадастру спірна земельна ділянка перебуває у користуванні Товариства, що обумовлює існування у нього обов'язку зі сплати орендної плати.

Переглянувши судові акти у межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, СДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011, оформлену актом від 11.05.2012 № 18/49-0/03348117.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт несплати позивачем у період з 21.09.2010 по 31.12.2011 орендної плати за земельну ділянку по вул. Гагаріна, 3-а у м. Сімферополі площею 0,0694 га, що перебуває у користуванні Товариства на підставі договору оренди земельної ділянки від 28.02.2006 № 2-247, що стало підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з орендної плати.

Судами також встановлено, що рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.04.2010 у справі № 2-9/764-2010 названий договір оренди земельної ділянки розірвано; 20.09.2010 Управлінням Держкомзему у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим було внесено інформацію до Державного земельного кадастру про дострокове припинення зазначеного договору оренди.

За змістом частини першої статті 2 Закону України «Про плату за землю» (який діяв до 31.12.2010) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

У статті 5 цього Закону визначено, зокрема, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом - власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

В силу вимог статті 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати земельний податок виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

У частинах першій, другій статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 126 цього Кодексу (у тій самій редакції) передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

В силу вимог пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є:

269.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

269.1.2. землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, зі змісту наведених правових норм вбачається, що платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності, правом користування), у зв'язку з чим обов'язок особи сплачувати земельний податок виникає з моменту виникнення відповідного права на землю та, відповідно, припиняється з дня фактичного припинення такого права.

При протилежному підході, обраному податковою інспекцією, щодо покладення обов'язку зі сплати земельного податку на особу, яка не використовувала земельну ділянку у спірному періоді та не мала юридичної можливості одержувати дохід від її використання, порушується принцип економічної обґрунтованості стягнення земельного податку.

А відтак суди, встановивши факт припинення права користування Товариства на спірну земельну ділянку з моменту внесення до Державного земельного кадастру запису про розірвання договору оренди, цілком об'єктивно визнали незаконним донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з орендної плати та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зроблених судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджених матеріалами справи висновків.

За таких обставин у касаційного суду відсутні підстави для задоволення касаційних вимог.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИІВ:

Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.08.2012 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2012 у справі № 2а-5943/12/0170/22 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Н.Є. Маринчак А.О. Рибченко