Постанова № 40076661, 06.08.2014, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1435/14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2014 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюк І.В.,

за участю секретаря - Чернобай А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних виробів-3» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області № 0000482260 від 11.06.2012 року, № 0000492260 від 11.06.2012 року.

В обґрунтування адміністративного позову позивач (далі - Товариство) зазначив, що висновки в акті перевірки від 25.05.2012 року № 2040/22-6/32509291, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустими доказами, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені всупереч законодавству, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, перевіряючим встановлено порушення позивачем податкового законодавства на підставі акту перевірки контрагента позивача - ТОВ «Інвесттехнагляд», яким встановлено ознаки нікчемності правочинів; неможливість контрагента здійснювати господарську діяльність. Крім того, перевіряючим взято до уваги висновок експерта від 06.03.2012 року № 134, відповідно до якого підписи керівника ТОВ «Інвесттехнагляд» на реєстраційних документах ймовірно виконані іншою особою. Разом із тим, позивач зазначає, що формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість здійснювалося за наявності усіх визначальних факторів, що є підставою для зменшення об'єкту оподаткування. Висновки про неправомірність віднесення до валових витрат та податкового кредиту коштів, сплачених за взаємовідносинами із контрагентом не підтверджені жодним документом бухгалтерського та податкового обліку, або іншими доказами, які є допустимими у розумінні чинного податкового законодавства та, відповідно, є незаконними. Отже покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень висновки за актом перевірки є необґрунтованими, у зв'язку із чим зазначені податкові повідомлення-рішення неправомірні та підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Згідно наданих до суду заперечень, відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та наявність порушень позивачем податкового законодавства.

Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 28.04.2012 року № 001161/798, виданого ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, та відповідно до наказу від 28.04.2012 року № 661, згідно з пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, співробітником податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних виробів-3» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Інвесттехнагляд», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складений акт від 25.05.2012 року № 2040/22-6/32509291.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.138.2 ст.183, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого Товариством завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування за IV квартал 2011 року на загальну суму 98138 гривень та занижено об'єкт оподаткування за IV квартал 2011 року на суму 425612 гривень, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 97891 гривень, в т.ч. за IV квартал 2011 року - на суму 97891 гривень; ст.198 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2011 року по податку на додану вартість на суму 7915 гривень та залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 96835 гривень.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.06.2012 року № 0000492260, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 97891 гривень; № 0000482260, відповідно до якого Товариством завищено суму від'ємного значення податку на додану вартість на 104750 гривень.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Завод залізобетонних виробів-3» у перевіряємому періоді (четвертий квартал 2011 року) мало господарські відносини із ТОВ «Інвесттехнагляд» на підставі укладеного контракту № 26/07-11 від 26.07.2011 року (а.с. 110-112) на виконання будівельно-монтажних робіт при будівництві Суспільно-житлового комплексу «Середньофонтанський» в м. Одесі по вул. Середньофонтанська, 19, Фітнесцентр. Термін виконання робіт за означеним контрактом - липень-грудень 2011 року; вартість робіт - 3000000 гривень, у т.ч. ПДВ - 500000 гривень.

На виконання вищевказаного контракту ТОВ «Інвесттехнагляд» було виписано на адресу ТОВ «Завод залізобетонних виробів-3» акти прийняття виконаних робіт (ф.КБ-2) від 28.12.2012 року №№ 281235, 281236 та податкові накладні від 23.12.2011 року №№ 617, 618 на суми 228500 грн. (у т.ч. ПДВ - 38083,33 грн.) та 400000 грн. (у т.ч. ПДВ - 66666,67 грн.), а всього 628500 грн., у т.ч ПДВ - 104750 грн. (а.с.124-131). Розрахунки між сторонами проведені у безготівковій формі, згідно платіжних доручень п/д від 23.12.2011 року на суму 228500 грн., п/д від 23.12.2011 року на суму 400000 грн.; оплата проведена у повному обсязі.

На підставі виписаних ТОВ «Інвесттехнагляд» податкових накладних позивачем включено до податкового кредиту грудень 2011 року суму 104750 гривень, а витрати у розмірі 523750 віднесено до складу валових витрат IV кварталу 2011 року, що на думку перевіряючого здійснено безпідставно, оскільки фактичне надання послуг, передбачене договірними домовленостями між ТОВ «Завод залізобетонних виробів-3» та ТОВ «Інвесттехнагляд», місця не мало. Зазначені висновки за актом перевірки здійснені на підставі досліджених в ході перевірки даних інформаційних баз, декларації з податку на додану вартість за грудень 2011 року від 19.0.2012 року № 9014072026 з додатком № 5, податкової декларації з податку на прибуток за ІІ-IV квартали № 9015947585 від 09.02.2012 року; акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інвесттехнагляд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 10.11.2010 року по 29.02.2012 року; інформації ВПМ ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС. Крім того, до перевірки були надані оригінали податкових накладних, зворотно-сальдової відомості по рахунку 631, контракту від 26.07.2011 року № 26/07-11, платіжних доручень та виписок банку; довідки про вартість виконаних робіт. Однак на запит від 30.03.2012 року № 5160/10/22-5 щодо надання пояснень з документальним підтвердженням з питань взаємовідносин з ТОВ «Інвесттехнагляд» (щодо фактичного здійснення господарської діяльності, наявність основних засобів, штатну чисельність працівників, обсягу отриманих послу) позивачем листом від 26.04.2012 року № 26/04/12-4 у наданні відповідної інформації відмовлено.

Зі змісту акту перевірки вбачається висновок податкового органу про те, що господарські операції між ТОВ «Завод залізобетонних виробів-3» та ТОВ «Інвесттехнагляд» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. У зв'язку із цим зроблений висновок про неможливість ТОВ «Інвесттехнагляд» фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативного проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про те, що операції з виконання будівельних робіт контрагентом ТОВ «Інвесттехнагляд» не проводились; факт отримання послуг не має підтвердження використання у власній господарській діяльності; протягом періоду, що підлягав перевірці, підприємства обмінювались документами щодо виконання будівельних робіт з ТОВ «Завод залізобетонних виробів-3», яким безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТОВ «Інвесттехнагляд».

Зазначені висновки ґрунтуються у т.ч. на акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 07.03.2012 року № 100/22-9/37401981 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інвесттехнагляд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 10.11.2010 року по 29.02.2012 року», відповідно до якого податковим органом встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значених обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Вирішуючи спір, суд враховує, що покладені в основу адміністративного позову посилання позивача на наявність в нього податкових накладних, актів ф.КБ-2, ф.КБ-3, з огляду на предмет спору та характер спірних правовідносин, є недостатніми доказами для підтвердження правомірності формування платником податків податкового кредиту та валових витрат.

Так, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання послуг, тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

З метою дослідження фактичного вчинення господарських операцій необхідно встановити їх зміст, підстави вчинення, умови поставки товару, мету придбання товару, встановити перелік всіх наданих позивачем первинних документів, складених щодо таких операцій. При цьому, визначаючи предмет доказування у справі, належить виходити з обставин, якими податковий орган обґрунтовує позицію щодо нереального характеру господарських операцій, та надати оцінку таким обставинам.

Економічна діяльність властива економічним одиницям, певні характеристики яких, що фіксуються статистиками, дозволяють за допомогою умовно прийнятих правил структурувати та класифікувати такі одиниці. Для побудови повної статистичної картини виробничої діяльності організаційний рівень, на якому можна збирати інформацію, змінюється залежно від типу даних. Наприклад, дані щодо прибутків компанії можна отримати тільки централізовано за одним із її місцезнаходжень, хоч діяльність компанії може здійснюватись у різних місцях. У той же час, дані щодо обсягу продаж можна отримувати для кожної окремої структурної одиниці (місцезнаходження). Тому, щоб мати можливість правильно спостерігати та аналізувати дані, необхідно визначити сукупність статистичних одиниць. Саме із статистичних одиниць формуються базові елементи для класифікації та збору даних. Типологія статистичних одиниць визначена європейським регламентом.

Економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів та послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництво, процесом виробництва та випуском продукції.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9цього Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Вирішуючи спір, суд враховує, що приймати на підтвердження даних податкового обліку можливо лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, які зазначені в цій статті, та в яких, крім іншого, повинно бути зазначено зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів визначені у п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

В п.2.15 і п.2.16 Положення № 88 зазначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги твердження представника позивача, що складені між контрагентами первинні документи відповідають вимогам законодавства, оскільки з досліджених в судовому засіданні актів прийняття виконаних робіт вбачається, що в останніх відсутні відомості щодо змісту та обсягу господарських операцій, їх вимірники (у натуральному і вартісному виразі), час здійснення фінансово-господарських операцій, не зазначені особи, відповідальні за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення, відсутні посилання на відповідний договір тощо. Будь-яких доказів надання послуг виконавцем в матеріалах справи немає, тому суд визнає вказані акти виконаних робіт в якості неналежних доказів.

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» зазначив, що для встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість встановленню та перевірці, зокрема підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Отже позивачем не надано первинних документів у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента.

Суд не може визнати як достатні та незаперечні докази податкові накладні та акти прийняття виконаних робіт, додані до матеріалів справи. Адже, відповідно до ч. 2 ст. 86 КАСУ ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Зазначені документи мали б силу достатніх доказів тільки у взаємному зв'язку з сукупністю з іншими доказами, при умові, якби відповідачем було надано такі докази.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Позивачем не надано інших первинних документів, які підтвердили б здійснення господарських операцій по придбанню послуг у контрагента, та які б містили достовірну і несуперечливу інформацію про те, ким виконувались роботи, із залученням яких засобів, використанням яких будівельних матеріалів тощо.

Вирішуючи спір, суд відхиляє посилання представника позивача на первинну документацію, як на єдину підставу для скасування спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки предметом доказування у цій справі, який пов'язаний із формуванням сум податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат.

Головною умовою для врахування у складі податкових витрат на проведення будівельних робіт є їх документальне підтвердження та зв'язок таких витрат з господарською діяльністю платника податку.

З урахуванням викладеного, позивачем не доведено фізичні, технічні та технологічні можливості ТОВ «Інвесттехнагляд» до вчинення будівельних послуг, які відображені у первинній документації, та які становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу; можливість здійснення операцій у відповідні строки тощо.

Перевіряючим також взято до уваги висновок експерта сектору дослідження зброї та трасологічних досліджень НДЕКЦ при Управлінні МВС України на Південно-Західній залізниці лейтенанта міліції Лонського Олександра Олеговича від 06.03.2012 року № 134 (а.с. 98-100) щодо результатів почеркознавчої експертизи підписів в установчих документах ТОВ «Інвесттехнагляд», відповідно до якого підписи від імені директора ТОВ «Інвесттехнагляд» Денисова В.І. в представлених на дослідження документах (копія статуту підприємства, копія протоколу № 3 від 07.09.2011 року, копія реєстраційної карти форми № 4) ймовірно виконані однією особою, а підписи у копії реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, копії довіреності від 08.11.2011 року ймовірно виконані іншою особою.

При цьому, суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження осіб, яки діяли від імені його контрагента, ідентифікував особу, що підписувала документи від імені підприємства.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.03.2014 у справі № К/9991/26540/11.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абз.«а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Цей пункт випливає із принципу підтвердження всіх витрат документально і означає, що витрати, які не були підтверджені відповідними первинними документами (розрахунковими, платіжними та ін.), обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються у складі витрат платника даного звітного періоду.

Отже позивачем не надано первинних документів у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Однак позивачем документально не доведено дотримання вимог, встановлених ч.1, ч. 2, ст. 3 Господарського кодексу України в частині реалізації господарської діяльності, ч.1 ст. 55 Господарського кодексу України, в частині участі в господарських відносинах, реалізуючи господарську компетенцію.

У наказі Держкомстату від 26.12.2005 року № 375 «Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2005» (втратив чинність з 01.01.2014 у зв'язку із закінченням строку його дії) дано визначення економічної діяльності як процесу виробництва продукції (товарів та послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництво, процесом виробництва та випуском продукції.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вирішуючи спір, суд враховує, що приймати на підтвердження даних податкового обліку можливо лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Із системного аналізу наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, випливає висновок про обґрунтованість доводів податкового органу щодо порушення позивачем вимог п.138.2 ст.183, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого Товариством завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування за IV квартал 2011 року на загальну суму 98138 гривень та занижено об'єкт оподаткування за IV квартал 2011 року на суму 425612 гривень, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 97891 гривень, в т.ч. за IV квартал 2011 року - на суму 97891 гривень; ст.198 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2011 року по податку на додану вартість на суму 7915 гривень та залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 96835 гривень, які ґрунтуються на фактичних обставинах та здійснені на підставі чинного податкового законодавства в межах правового поля.

При цьому суд звертає увагу позивача, що під терміном «правове поле» у практиці застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції розуміється система законодавства, тобто система нормативно-правових актів держави, та система суспільних відносин, на які поширюються правові норми. У зв'язку із цим застосування зазначеного терміну в акті перевірки від 25.05.2012 року № 2040/22-6/32509291 жодним чином не нівелює викладений в ньому зміст та не спотворює висновки за результатами перевірки. У зв'язку із цим відповідні посилання позивача на неприпустимість застосування цього терміну в матеріалах податкової перевірки судом до уваги не приймаються.

Вирішуючи спір, суд зважає, що в силу вимог ч.2 ст.49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, що з огляду на запроваджений ст.8 Конституції України принцип верховенства права та в кореспонденції з приписами ч.1 ст.71 КАС України означає абсолютний і безумовний обов'язок кожної особи, яка бере участь в адміністративній справі довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку ст.11 КАС України доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ч.2 ст.71 КАС України в порядку, що встановлений ст.86 цього кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість викладених в акті перевірки від 25.05.2012 року № 2040/22-6/32509291 висновків про те, що наявні у позивача первинні документи, які не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у своїй сукупності не підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентом, а тому формування податкового кредиту та валових витрат за рахунок податкових накладних, актів ф.КБ-2, ф.КБ-3, отриманих від зазначеного суб'єкта господарювання, є неправомірним.

При таких обставинах суд вважає, що позивач не довів необґрунтованості висновків акту перевірки та протиправності прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень.

На підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд приходить до висновку про те, що при винесені спірних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, пропорційно, своєчасно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» з позивача належить стягнути решту суми (90%) судового збору пропорційно до відхиленої частини позовних вимог.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних виробів-3» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних виробів-3» (код ЄДРПОУ 32509291, 65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 19В, оф. 161) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3647,54 гривень (три тисячі шістсот сорок сім грн. 54 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 06 серпня 2014 року.

Суддя _____ І.В. Завальнюк