Постанова № 40075329, 07.08.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний судП О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2014 р. справа №820/13929/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., при секретарі судового засідання Гумінській Л.М.,

за участі сторін:

представників позивача - Грінберга Ю.І., Онопрієнко Л.М.,

представника відповідача - Михайлової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгідропривод" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промгідропривод" (далі по тексту - ТОВ "Промгідропривод"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, у якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №00002202201 від 09.07.2014 року.

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача, які містяться в акті 13.06.2014 року №2372/20-30-22-01/30139290 є необґрунтованими та незаконними, оскільки зроблені на підставі посилань податкового органу на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Виател» від 31.03.2014р. №182/20-36-22-03-07/38876259. Позивач вказує, що первинні документи, що складались під час господарських операцій позивача з його контрагентом, містять всі необхідні реквізити, зауважень у податкового органу щодо недоліків при їх складенні у акті перевірки не міститься, та, відповідно, останні фіксують факт вчинення господарської операції, що підтверджує її реальність. З огляду на зазначене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги, скасувавши податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №00002202201 від 09.07.2014 року.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали правову позицію, викладену у позовній заяві, та просили адміністративний позов задовольнити з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Відповідач надав до суду заперечення на адміністративний позов, в яких вказав, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Виател», зазначені в акті перевірки, не відбулися, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у запереченнях на адміністративний позов, та просив суд у задоволенні позову відмовити. Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промгідропривод» зареєстроване виконавчим комітетом Харківської міської ради, про що видане свідоцтво про державну реєстрацію 01.10.1998р. за №14801200000031582. Як платник податків перебуває на обліку в ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби, про що видана довідка №10497 від 12.10.1998р., являється платником податку на додану вартість, про що видане свідоцтво про реєстрацію №28316901 від 03.08.2004р. ТОВ «Промгідропривод» відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців здійснює наступні види діяльності: неспеціалізована оптова торгівля, виробництво інших машин і устаткування спеціального призначення, дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природних і технічних наук, ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, установлення та монтаж машин і устаткування, місцезнаходження юридичної особи: 61145, м. Харків, вул. Шатилова дача, буд.4 (а.с.8-12).

Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів Харківської області проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Промгідропривод» по взаємовідносинам з ТОВ «Виател» за січень 2014 року, за наслідками якої складений акт від 13.06.2014 року №2372/20-30-22-01/30139290 (далі по тексту - Акт, акт перевірки, а.с.25-34).

Відповідно до висновків Акту відповідачем встановлені порушення позивачем приписів норм податкового законодавства, а саме: відсутність факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Промгідропривод» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Виател» за січень 2014 року в сумі 14680,00 грн., що, на думку податкового органу, зумовило порушення позивачем п.44.1 ст.44, ст.185, ст.189, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 2446,67 грн. за січень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів Харківської області винесене податкове повідомлення - рішення № 00002202201 від 09.07.2014р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3670,0 грн. ( в т.ч. за основним платежем - 2447,0 грн., штрафні санкції - 1223,33 грн.) - а.с. 35.

Судом встановлено, що ТОВ "Промгідропривод" мало взаємовідносини з ТОВ "Виател".

Між ТОВ «Виател» (постачальник) та ТОВ «Промгідропривод» (покупець) 10.12.2013 року був укладений договір поставки №1, відповідно до якого постачальник зобов'язаний поставити відливку «втулка» у кількості 1 шт. за ціною 14680,0 грн., в т.ч. ПДВ 2446,67 грн. (а.с.36-38).

Відповідно до п.2.2 договору покупець здійснює доставку товару автомобільним транспортом за свій рахунок.

ТОВ «Виател» був виписаний рахунок - фактура від 10.12.2013 р., видаткова накладна №2904 від 29.01.2014 р., податкова накладна №2904 від 29.01.2014 р.(а.с.39-41).

Сума ПДВ по вищезазначеній податковій накладній включена до податкового кредиту січня 2014 року, відображена у реєстрі отриманих податкових накладних та відповідає даним податкової декларації з податку на додану вартість за відповідний період, що не заперечується сторонами по справі.

Оплата проведена в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Виател», підтвердженням чого є платіжне доручення №ПлА-000069 від 29.01.2014 р.(а.с.43).

Транспортування товару здійснювалось за допомогою автомобіля ІЖ 2717 НОМЕР_1, який належить ТОВ «Промгідропривод», зі складу постачальника на орендований склад на пров. Пластичний 4, місто Харків, підтвердженням чого є товарно-транспортна накладна №01/2 від 29.01.2014 р.(а.с.42) та подорожній лист службового легкового автомобіля №16 від 29.01.2014 року.

Пунктом розвантаження у даній товарно-транспортній накладній зазначено пров. Пластичний, 4, м. Харків, 61177. Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до договору оренди №1 від 01.07.2013р. орендує у ТОВ «НТП ГПА» приміщення за адресою: місто Харків, провулок Пластичний, 4, загальною площею 889,6 м.кв., в тому числі під офіс, складські та виробничі приміщення та вантажопід'ємне обладнання; оренда здійснюється з метою надання сервісних послуг, ремонту, технічного обслуговування гідропневмообладнання та торгово-посередницької діяльності, а також створення науково - технічної продукції (а.с.13-15).

Перебування автомобіля ІЖ 2717 НОМЕР_1 у користуванні позивача підтверджено наявними в матеріалах справи копіями накладної на автомобіль №1436 від 28.12.2004 року, акту приймання-передачі основних засобів від 05.01.2005 року, Оборотно - сальдовою відомістю по транспортним засобам на підприємстві (а.с.20-22).

ТОВ «Промгідропривод» використало товар, отриманий за зазначеним договором, у подальшій господарській діяльності, що підтверджується документами, які містяться в матеріалах справи, а саме: договором поставки №30-П від 22.08.2013 року з ПАТ "Укргідроенерго", специфікацією до договору, видатковою накладною №РнА-000018 від 29.04.2014 року, податковою накладною № 15 від 29.04.2014 року, товарно-транспортною накладною №04/1 від 29.04.2014 року (а.с.61-81).

Представником позивача надано пояснення, що відливка "втулка", отримана за договором поставки з ТОВ "Виател" була використана при виготовленні позивачем гідророзподільника регулятора швидкості, що виготовлявся на замовлення ПАТ "Укргідроенерго" за договором №30-П від 22.08.2013 року, що підтверджується актом на списання матеріальних цінностей (а.с.82).

Від спірних операцій позивач отримав прибуток, що підтверджується матеріалами справи. Суд приходить до висновку про те, що за результатами спірних поставок досягнута ділова мета, їх здійснення було економічно та ринково обумовлене.

Таким чином, ТОВ «Виател» виконало свої зобов'язання за договором, а ТОВ «Промгідропривод» прийняло товар, оплатило його та використало у своїй господарській діяльності, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку та первинними документами.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пунктом 200.1 статті 200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За результатами системного аналізу вказаних правових норм, суд приходить до висновку про те, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий ним товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, усі суми податкового кредиту у спірних правовідносинах підтверджені відповідними податковими накладними, а також належним чином складеними первинними документами.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на недоліки при оформленні видаткової накладної та рахунку-фактури за договором з ТОВ "Виател", оскільки під час перевірки податковим органом не викладено у Акті будь-яких зауважень щодо форми та змісту наданих первинних документів. Акт також не містить жодних зауважень щодо використання позивачем придбаних за договором з ТОВ "Виател" товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

Щодо посилань відповідача стосовно ненадання позивачем до перевірки документів на транспортування товару, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. N 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

Пунктами 1, 2 вказаного Переліку для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах: обов'язковим документом є - товарно-транспортна накладна; для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

Тобто, наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковою виключно у випадках віднесення платником податків до валових витрат витрат на перевезення .

Оскільки позивач для поставки товару використовував автомобіль, що відноситься до його основних фондів та для власних потреб (що також відповідає умовам договору), пред'явлення до перевірки товарно-транспортної накладної не може вважатися єдиною та безумовною підставою транспортування товару. Окрім того, листом №091/14 від 28.04.2014 року (на запит податкового органу від 15.04.2014 року) позивачем повідомлено відповідача про наявність транспортних засобів у підприємства.

На виконання вимог абз. 2 п.2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні позивачем надано до суду копію подорожнього листа.

Відповідно до п.п. 4-6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. № 984, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У ході перевірки відповідачем не встановлено та не відображено у акті перевірки наміру позивача отримати за вказаними вище договорами іншого результату, ніж придбання товару та отримання послуг. Досліджуючи надані позивачем та приєднані до справи документи, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом на виконання вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Доказів, які б вказували на відсутність реальності господарської операції за вказаними договорами поставки та надання послуг, за правилами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач до суду не надав, а судом самостійно таких доказів не виявлено.

Суд зазначає, що висновки відповідача про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентом базуються на висновках акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Виател» від 31.03.2014 р. №182/20-36-22-03-07/38876259.

Дана обставина була покладена відповідачем в обґрунтування порушень вимог податкового законодавства з боку позивача, що на думку суду є безпідставним з огляду на наступне.

Дані щодо проведених щодо контрагента позивача звірок податковими органами не можуть бути підставою для висновку про неправомірність віднесення сум ПДВ до податкового кредиту. Доказами порушення правил формування податкового кредиту можуть слугувати лише досліджені первинні бухгалтерські документи підприємства позивача.

Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 КАС України доказами факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207,208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, в акті перевірки відповідачем не наведено доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача чи його контрагентів або за викладеними в акті фактами їх діяльності, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Судом не встановлено невідповідності даних податкової накладної фактичним обставинам правовідносин.

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 16 ПК України передбачено, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету - є платники податку.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, допущені безпосередньо ним самим. Отже, відповідальність є персональною; обов'язковою правовою підставою для неї є наявність вини конкретного платника податків у допущених порушеннях, відповідно, вона не може автоматично поширюватись на контрагентів платника податків. Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Матеріалами справи підтверджено факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок оплати цих товарів з господарською діяльністю позивача. Договірні відносини між позивачем та ТОВ «Виател» мали реальний характер. Формування позивачем податкового кредиту та податкових зобов'язань платника ПДВ здійснено у відповідності до вимог ст. ст. 187, 198 Податкового кодексу України.

У зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування податку на додану вартість, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування штрафної (фінансової) санкції, передбаченої п.п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом, внаслідок чого спірне податкове повідомлення-рішення №00002202201 від 09.07.2014 року підлягає скасуванню. Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За приписами ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгідропривод" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №00002202201 від 09.07.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р: 31217206784011, отримувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, код: 37999628, МФО: 851011, банк: ГУДКСУ у Харківській області) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгідропривод" (код ЄДРПОУ 30139290, адреса місцезнаходження: 61145, м. Харків, вул. Шатилова дача, буд.4) судовий збір у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову у повному обсязі виготовлено 08 серпня 2014 року.

Суддя Котеньов О.Г.