Постанова № 40058773, 22.07.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 р. Справа № 820/5616/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного агентства земельних ресурсів України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2014р. по справі № 820/5616/14

за позовом ОСОБА_1

до Державного агентства земельних ресурсів України

третя особа ОСОБА_2

про визнання дій протиправними, скасування наказу та поновлення на роботі,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Державного агентства земельних ресурсів України Держземагентства України, третя особа: ОСОБА_2, в якому просила суд визнати протиправними дії Державного агентства земельних ресурсів України стосовно винесення наказу від 20.03.2014 року за № 88-кт/а "Про звільнення ОСОБА_1" та скасувати цей наказ, а також зобов'язати Державне агентство земельних ресурсів України поновити на роботі в попередній посаді начальника Управління Держземагентства в Ізюмському районі Харківської області ОСОБА_1 з моменту звільнення - 20.03.2014 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2014 року адміністративний позов задоволено повністю, постанову звернуто до негайного виконання.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на необґрунтованість судових висновків, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції та відповідність оскаржуваних дій і рішення вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки відповідач не порушив процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги відповідача, посилаючись на правомірність висновків суду першої інстанції та помилковість доводів апелянта і недоведеність відповідачем правомірності своїх дій та рішення згідно з ч.2 ст.71 КАС України, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, оцінивши докази в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Держземагентства України, з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи, наказом Держземагентства України від 09.07.2013 року №1441-кт/а, який було оголошено наказом Управління Держземагентства в Ізюмському районі Харківської області від 22.07.2013 року №23-К, ОСОБА_1 призначена на посаду начальника Управління і їй присвоєно 13-й ранг державного службовця (а.с.10, 11).

20.03.2014 року Держземагентством України прийнятий наказ №88-кт/а "Про звільнення ОСОБА_1", відповідно до якого, позивач звільнена з посади начальника Управління за одноразове грубе порушення трудових обов'язків відповідно до п.1 ст.41 КЗпП України на підставі подання Головного управління Держземагентства у Харківській області від 07.03.2014р. №21-20-15-2937/0/9-14, Довідки перевірки з окремих кадрових питань в Управлінні Держземагентства в Ізюмському районі Харківської області від 14.03.2014р., доповідних записок Департаменту кадрової політики та персоналу і Юридичного департаменту Держземагентства України (а.с.12).

З матеріалів справи вбачається, що притягненню позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення передувало проведення перевірки з окремих кадрових питань в Управлінні Держземагентства в Ізюмському районі Харківської області (далі - Управління) у період з 13.03.2014 року по 15.03.2014 року комісією, яка утворена наказом Держземагентства України від 13.03.2014р. №67 у зв'язку із численними зверненнями Головного управління Держземагентства у Харківській області (далі - Головне управління), Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області та начальника Управління (а.с.33,34).

З метою проведення перевірки, згідно з наказом Головного управління від 13.03.2014 року №32, на виконання наказу Держземагентства України від 13.03.2014 року №67, ОСОБА_1 було відкликано із додаткової відпустки на період з 13.03.2014 року по 15.03.2014 року (а.с.35).

За наслідками проведення перевірки комісією відповідача, окрім іншого, було встановлено, що наказом Управління від 21.02.2014 року №7 «Про право підпису» (далі - наказ «Про право підпису») право підпису документів, пов'язаних з поточною роботою Управління надано ОСОБА_3 - начальнику відділу землеустрою, охорони та ринку земель Управління, чим грубо порушено вимоги чинного законодавства. ОСОБА_1 фактично перебрала на себе функції Держземагентства України в частині призначення виконуючого обов'язки начальника Управління та надання йому права підпису документів, тобто перевищила свої службові повноваження. (а.с.59-62).

Юридичним департаментом відповідача було розглянуто подання Головного управління від 07.03.2014 року №21-20-15-2937/0/9-14, лист Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області від 07.03.2014 року №09-32/0/1-14 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та довідку перевірки з окремих кадрових питань в Управлінні і повідомлено, що начальник Управління ОСОБА_1, видавши наказ Управління «Про право підпису», фактично перебрала на себе функції Голови Держземагентства України, тому наявні правові підстави для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності в порядку п.1 ст.41 КЗпП України (а.с.56).

За результатами проведеної перевірки з окремих кадрових питань в Управлінні у доповідній записці, п.2 якої містить аналіз дій ОСОБА_1 щодо видання наказу «Про право підпису» із перевищенням своїх службових повноважень, директор департаменту кадрової політики та персоналу відповідача запропонував звільнити ОСОБА_1 за одноразове грубе порушення трудових обов'язків відповідно до п.1 ст.41 КЗпП України, днем звільнення вважати перший день виходу на роботу (а.с.57,58).

Як встановлено судом першої інстанції, повноваження позивача визначені Розподілом обов'язків між начальником Управління та заступником начальника Управління - начальником відділу державного земельного кадастру Управління, 03.04.2013 року погодженого начальником Головного управління та затвердженого наказом Управління від 08.04.2013 року №21 (далі - Наказ №21), а також Положенням про Управління, затвердженого Наказом Держземагентства України від 21.09.2012 року №449 (далі - Наказ №449), що відповідає Положенню про Управління (Відділ) Держземагентства у районі, затвердженому Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.05.2012р. №258, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 30.05.2012р. за №854/21166.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що в тексті самого наказу мотивування в чому саме було допущено ОСОБА_1 одноразове грубе порушення трудових обов'язків відсутнє. По фактах виявлених порушень перевірка відповідачем проведена поверхово, необ'єктивно, без урахування всіх обставин. Довідкою перевірки з окремих кадрових питань в Управлінні від 14.03.2014 року не встановлюється обставин, за яких вчинені перелічені вище проступки, який їх характер, чи було заподіяно будь-яку шкоду цими проступками. Тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 мала повноваження щодо організації робочого процесу діяльності Управління, зокрема й шляхом надання своїм підлеглим працівникам прав підпису документів, а при прийнятті рішення не враховано ступінь тяжкості проступку ОСОБА_1, відсутність заподіяної шкоди і притягнень позивача до дисциплінарної відповідальності.

Проаналізувавши положення законодавства, норми якого регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважаючи їх безпідставними та невмотивованими і такими, що зроблені з помилковим застосуванням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про державну службу» дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Підставами припинення державної служби є загальні підстави, передбачені Кодексом законів про працю України та спеціальні підстави, передбачені ст.30 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Крім підстав, передбачених ст.40 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний з додаткових підстав щодо окремих категорій працівників за певних умов.

Відповідно до п.1 ст.41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Отже, дисциплінарне стягнення за цією статтею накладається за однократне порушення, яке має грубий і очевидний характер, є несумісним із продовженням виконання трудових обов'язків працівника, у тому числі перевищення своїх повноважень, а також за вчинок, який порочить працівника як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була службовою особою державного органу виконавчої влади, якій присвоєно 13-й ранг державного службовця, а тому, у разі наявності в діях позивача одноразового грубого порушення трудових обов'язків, до неї могли бути застосовані положення п.1 ст.41КЗпП України.

Саме на цій підставі позивача було звільнено з посади начальника Управління. В наказі відповідача від 20.03.2014 року №88-кт/а «Про звільнення ОСОБА_1» зазначені підстави припинення трудового договору в точній відповідності з формулюваннями законодавства про працю і конкретним посиланням на статтю і пункт закону. Також, в оспорюваному наказі міститься посилання на подання, довідку перевірки і доповідні записки, що слугували передумовою прийняття наказу відповідачем, які містять вичерпний детальний опис вчиненого ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, що не суперечить вимогам ст.149 КЗпП України.

При цьому, застосуванню такого заходу стягнення як звільнення, відповідно до вимог ст.149 КЗпП України, передує зажадання від порушника трудової дисципліни письмових пояснень, врахування ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставин, за яких вчинено проступок, і попередньої роботи працівника, що кореспондується із вказівками Верховного Суду України, наведеними у п.п.18, 22 Постанови Пленуму №9 від 06.11.92р. «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Перевіряючи законність звільнення позивача, додержання відповідачем передбачених ст.ст.147-1, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до обставин справи, 07.02.2014 року Держземагентством України було видано наказ №37-ктр «Про звільнення ОСОБА_4» за п.5 ст.36 КЗпП України на підставі заяви заступника начальника Управління - начальника відділу державного земельного кадастру Управління ОСОБА_4, листа Ізюмської райдержадміністрації та подання Головного управління, згідно якого датою звільнення заступника начальника Управління є 24.02.2014 року (а.с.74).

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 21.02.2014 року підготовлений та підписаний наказ №3-кв «Про надання відпустки ОСОБА_1» з 24.02.2014 року по 04.04.2014 року на підставі її заяви від 20.02.2014 року та довідки-виклику від 14.11.2013 року №81 Харківського національного аграрного університету імені В.В. Докучаєва (а.с.30).

При цьому, судом було встановлено, що позивач отримала довідку-виклик від 14.11.2013 року №81 саме 21.02.2014 року (а.с.28). Однак, такий судовий висновок ніякими доказами не підтверджений.

Цього ж дня, 21.02.2014 року ОСОБА_1 підписаний наказ №4-к «Про звільнення ОСОБА_4», яким було оголошено наказ Держземагентства України від 07.02.2014 року №37-ктр «Про звільнення ОСОБА_4», датою звільнення вважати 24.02.2014 року (а.с.31).

Цього ж дня, 21.02.2014 року ОСОБА_1 підписаний наказ №7 від 21.02.2014 року «Про право підпису», відповідно до якого позивач на підставі заяви ОСОБА_3 надала право підпису документів, пов'язаних з поточною роботою Управління, ОСОБА_3 - начальнику відділу землеустрою, охорони та ринку земель Управління з 25.02.2014р. по 04.04.2014р. на період перебування у відпустці. Контроль за виконанням цього наказу ОСОБА_1 залишила за собою (а.с.32, 140).

Водночас, колегія суддів відзначає, що згідно із пп.13 п.1 Наказу №21 начальник Управління підписує після погодження заступником начальника Управління накази Управління, тощо, інші документи, підписання яких відноситься до повноважень начальника Управління.

Проте, позивачем не надано доказів погодження заступником начальника Управління ОСОБА_4 наказу від 21.02.2014 року №3-кв «Про надання відпустки ОСОБА_1» та наказу «Про право підпису».

Крім того, відповідно до пп.1 п.2 Наказу №21 у разі відсутності начальника Управління заступник начальника Управління виконує його обов'язки (а.с.17).

Порядком взаємозаміщення начальника Управління та заступника начальника Управління у разі їх відсутності, затвердженого Наказом №21, у разі відсутності начальника Управління його заміщає заступник начальника Управління - начальник відділу державного земельного кадастру Управління Держземагентства в Ізюмському районі Харківської області ОСОБА_4 (а.с.29).

Як встановлено судом першої інстанції, позивачу було відомо, що з 25.02.2014 року в Управлінні Держземагентства в Ізюмському районі Харківської області відкрилась вакансія на посаду заступника начальника Управління - начальника відділу державного земельного кадастру Управління Держземагентства в Ізюмському районі Харківської області.

Згідно із ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст.10 Закону України «Про державну службу» визначено, що основними обов'язками державних службовців, зокрема, є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень.

Відповідно до п.п.8, 9 Наказу №449 та пп.9 п.1 Наказу №21 Управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Начальник Управління має заступників, які призначаються на посади Головою Держземагентства України за погодженням з Міністром та звільняються з посад Головою Держземагентства України.

П.п.10.5, 10.8 Наказу №449 та пп.1, 11 п.1 Наказу №21 унормовано, що начальник Управління звітує перед начальником Головного Управління Держземагентства у Харківській області щодо виконання покладених на Управління завдань; призначає на посади та звільняє з посад державних службовців та працівників Управління (крім своїх заступників).

Згідно із п.10.11 Наказу №449 та пп.3 п.1 Наказу №21 начальник Управління розподіляє за погодженням з начальником Головного Управління Держземагентства у Харківській області обов'язки між своїми заступниками.

Крім того, в силу ст.16-1 Закону України «Про державну службу», у разі виникнення конфлікту інтересів під час виконання службових повноважень державний службовець зобов'язаний негайно доповісти про це своєму безпосередньому керівникові. Безпосередній керівник державного службовця зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання конфлікту інтересів, шляхом доручення виконання відповідного службового завдання іншому державному службовцю, особистого виконання службового завдання чи в інший спосіб, передбачений законодавством.

Згідно із п.10.1 Наказу №449 начальник Управління несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності.

Разом з тим, основними принципами державної служби в силу ст.3 Закону України "Про державну службу України" є, зокрема, принципи демократизму і законності; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про державну службу» державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Таким чином, ОСОБА_1, порушуючи вимоги ч.2 ст.6, ч.2 ст.19 Конституції України, ст.ст.3, 5, 10, 16-1 Закону України «Про державну службу», п.п.8, 9, 10.5, 10.8, 10.11 Наказу №449, пп.1, 3, 9, 11 п.1 Наказу №21, самоправно видавши наказ «Про право підпису», замість голови Держземагентства України, без погодження з начальником Головного Управління, фактично делегувала повноваження начальника Управління працівнику Управління, що не є заступником начальника і пішла у відпустку, чим перевищила надані їй повноваження.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність у позивача повноважень відповідно до п.п.1, 9, 11, 14 ч.1 Наказу №21 та п.10.10 Наказу №449 на видання наказу «Про право підпису».

При цьому, під час розгляду справи ОСОБА_1 не було доведено відсутність факту вчинення нею вказаного дисциплінарного проступку та поважність причин його вчинення.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів позивача про те, що наказ «Про право підпису» було видано нею з метою забезпечення виконання функцій та завдань покладених на Управління з огляду також на те, що останньою не було вчинено жодних дій для врегулювання виниклого конфлікту інтересів в межах своїх повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зважаючи на встановлені обставини справи, за яких позивача було звільнено з посади начальника Управління, ОСОБА_1 дійсно вчинила одноразове грубе порушення своїх трудових обов'язків, а саме: видала наказ Управління «Про право підпису», перебравши на себе функції голови Держземагентства України, чим перевищила свої службові повноваження, що на думку колегії суддів, є несумісним із продовженням виконання трудових обов'язків працівника.

Обґрунтовуючи доводи щодо неправомірності звільнення позивача з роботи, суд першої інстанції дійшов висновку, що наказом «Про право підпису» позивач не передавала гербової печатки Управління та не надавала прав ОСОБА_3 підписувати документи, на яких повинний стояти підпис лише начальника Управління або його т.в.о. і в тексті самого не надається прав ОСОБА_3 підпису документів, пов'язаних з виконанням Управлінням адміністративних послуг.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже вони ґрунтуються на поясненнях позивача без урахування висновків перевірки та сукупності встановлених у справі обставин, оскільки наказ «Про право підпису» не містить жодних виключень щодо права підпису. При цьому, ані цей наказ, ані нормативні акти, що регулюють діяльність Управління, не конкретизують, які саме документи відносяться до поточної роботи Управління. А відтак, вказаним наказом ОСОБА_1 надала ОСОБА_3 право підпису усіх без виключень документів, що видаються Управлінням.

Як встановлено судом першої інстанції, наказом №65-кта від 27.02.2014 року «Про призначення ОСОБА_6» призначено заступника начальника Управління ОСОБА_6 З наведеного суд дійшов висновку, що наказ «Про право підпису» фактично існував з 21.02.2014 року по 27.02.2014 року, тобто три робочих дні.

На думку колегії суддів такий висновок є помилковим, оскільки в матеріалах справи відсутні докази скасування цього наказу, ураховуючи також те, що ОСОБА_3 підписувала документи Управління і в березні 2014 року та після проведення перевірки Управління наказом відповідача від 20.03.2014р. №90-кт/а, на підставі доповідної записки, виконання обов'язків начальника Управління покладено на ОСОБА_6 - заступника начальника Управління (а.с.36). У будь-якому разі, строк дії наказу «Про право підпису» не впливає на оцінку характеру проступку.

Також колегією суддів враховується те, що на посаді начальника Управління позивач пропрацювала більше семи календарних місяців, заохочень і стягнень не мала. Про результати попередньої роботи позивача свідчать результати перевірки з окремих кадрових питань в Управлінні, зафіксовані в довідці від 14.03.2014 року, відповідно до якої комісією було встановлено, що ОСОБА_1 умисно вибула у відпустку без погодження з начальником Головного управління в порушення вимог наказів Держземагентства України від 23.12.2013р. № 1874-кт/а та Головного управління від 31.12.2013р. № 176-к «Про затвердження Графіка відпусток», що підтверджується відповідною довідкою та листом Головного управління від 07.03.2014р. №21-20-15-2937/0/9-14; недостатня організація діяльності Управління, про що свідчать 12 письмових звернень, 2 скарги, 19 звернень через «Урядову гарячу лінію»; в період з 27.02.2014 року по 06.03.2014 року ОСОБА_1 підписано ряд фінансових документів, не зважаючи на те, що вона перебувала у відпустці; в період з 24.02.2014 року по 14.03.2014 року ОСОБА_3 було підписано ряд документів, створених в Управлінні, право підпису яких має виключно начальник Управління чи його заступник; всі особові справи працівників Управління формуються з грубим порушенням; діловодство ведеться неналежним чином тощо.

Наведені порушення законодавчих вимог ОСОБА_1 спростовано не було, що свідчить про несумлінну попередню роботу позивача. Отже, усі інші встановлені комісією порушення законодавства також правомірно були враховані відповідачем при обранні заходу стягнення, як того вимагає ч.3 ст.149 КЗпП України.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач наполягає на тому, що її не було ознайомлено з результатами перевірки її діяльності та вона письмових пояснень з цього приводу не надавала. Наведені доводи колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки сторонами визнані ті обставини, що від позивача були отримані письмові пояснення в ході проведення перевірки та й незажадання таких пояснень не є підставою для визнання рішення про застосування дисциплінарного стягнення незаконним, за відсутності даних про поважність причин вчинення проступку.

Колегія суддів вважає зауваження суду першої інстанції, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував наявність шкоди, яку було заподіяно оскаржуваним наказом, такими, що не узгоджуються із вказівками Верховного Суду України, наведеними в п.27 постанови Пленуму №9 від 06.11.92р., згідно якого, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду. Тобто застосування заходу стягнення до порушника трудової дисципліни не залежить від факту настання негативних наслідків, достатньо обґрунтованих підстав вважати, що діями порушника могло бути завдано шкоду, що й має місце в даному випадку.

Отже, під час апеляційного перегляду справи колегією суддів не встановлено порушення відповідачем законодавчо унормованої процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення та вимог ч.2 ст.3 КАС України, що ставляться до дій та рішень суб'єкта владних повноважень, тому позовні вимоги про визнання протиправними дій Державного агентства земельних ресурсів України стосовно винесення наказу від 20.03.2014 року за № 88-кт/а "Про звільнення ОСОБА_1" задоволенню не підлягають.

Відтак, судовою колегією встановлено, що відсутні правові підстави для скасування оскаржуваного наказу.

Крім того, заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що оскаржуваний позивачем наказ про звільнення не був реалізований, оскільки ОСОБА_1 на роботу не виходила.

Згідно із ч.1 ст.233 КЗпП України та п.13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008р. «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» працівник може звернутися з заявою до суду про вирішення спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернулася до суду із цим позовом 26.03.2014р., а із наказом про звільнення її було ознайомлено 27.03.2014р., трудову книжку та розрахунок ОСОБА_1 не отримувала, про що й зазначає сама позивач, доказів зворотного матеріали справи не містять.

За таких обставин, у суду відсутнє правове підґрунтя для поновлення позивача на роботі.

Наведені висновки узгоджуються із висновками Вищого адміністративного суду України, наведених в постанові від 03.12.2009р. №К-8859/09 та ухвалі від 14.02.2013р. №К-23584/10.

Виходячи з вимог ч.1 ст.244-2 КАС України апеляційний суд, вирішуючи справу, враховує позицію Верховного Суду України, викладену в судових рішеннях: від 03.09.2008р. №6-10333св08, від 28.10.2009р. №6-1660св09, від 19.01.2011р. №6-480св10, від 11.03.2014р. №21-13а14.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На виконання вимог ч.2 ст. 71 КАС України суб'єкт владних повноважень надав суду достатньо доказів, що підтверджують правомірність оскаржуваних дій та рішення і безпідставність даного позову.

Згідно з ч.1 ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що допущене судом першої інстанції порушення норм матеріального права, котре призвело до неправильного вирішення справи, є підставою, для скасування оскаржуваної постанови суду з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державного агентства земельних ресурсів України задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2014р. по справі № 820/5616/14 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного агентства земельних ресурсів України, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, скасування наказу та поновлення на роботі - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С. Повний текст постанови виготовлений 28.07.2014 р.