Рішення № 40058051, 08.07.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" липня 2014 р. Справа № 918/517/14

Суддя Горплюк А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

про стягнення 2 045 600 грн. 28 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Халіна А.О. (довіреність №14-106 від 18.04.2014р.).

Від відповідача: Михайлов (довіреність №03-05/3 від 02.01.2014р.).

Суть спору: позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом до відповідача - Товариств аз обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго", в якому просить стягнути 1 830 986 грн. 09 коп. заборгованості, 141 998 грн. 74 коп. пені, інфляційних в сумі 23 595 грн. 01 коп. та 3% річних в сумі 49 020 грн. 44 коп.

Ухвалою суду від 30.04.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження, розгляд справи призначено до слухання на 20.05.2014р.

20.05.2014р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебування представника у відрядженні. Судом клопотання задоволено.

Ухвалою суду від 20.05.2014р. розгляд справи відкладено на 05.06.2014р.

05.06.2014р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 05.06.2014р. оголошувалась перерва до 26.06.2014р.

26.06.2014р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав заяву, в якій просив на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України зменшити розмір стягнення пені на 50% із суми пені, яка фактично підлягає стягненню.

Також, 26.06.2014р. відповідач, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, подав клопотання, в якому просив в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжити строк розгляду справи на 15 днів. Судом клопотання задоволено.

В судовому засіданні 26.06.2014р. оголошувалась перерва до 08.07.2014р.

Ухвалою суду від 26.06.2014р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

В судовому засіданні 08.07.2014р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, а представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

25.12.2012р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради (покупець) укладено Договір №13/2719-БО-28 купівлі-продажу природного газу (надалі - Договір №13/2719-БО-28; а.с. 10-15).

Відповідно до пункту 1.1. Договору №13/2719-БО-28 продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього Договору.

Пунктом 1.2. Договору №13/2719-БО-28 передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Відповідно до п. 2.3. Договору №13/2719-БО-28 за розрахункову одиницю газу приймається один кубічний метр (куб. м), приведений до стандартних умов.

За умовами п. 3.3. Договору №13/2719-БО-28, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлі обліку газу покупця.

Відповідно до умов п. 3.4. Договору №13/2719-БО-28 не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

Пунктом 5.2. Договору №13/2719-БО-28 ціна за 1 000 куб.м газу становить 3 509 грн. 00 коп. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305 грн. 60 коп., крім того ПДВ - 20% - 61 грн. 12 коп., всього з ПДВ - 366 грн. 72 коп. До сплати за 1 000 куб.м. природного газу - 3 884 грн. 78 коп., крім того ПДВ 20% - 776 грн. 96 коп., всього з ПДВ - 4 661 грн. 74 коп.

Згідно п. 5.5. Договору №13/2719-БО-28, загальна вартість цього Договору на дату його укладення становить 66 338 834 грн. 15 коп., крім того ПДВ - 13 267 835 грн. 14 коп., разом з ПДВ - 79 606 669 грн. 29 коп.

18.07.2013р. між національною компанією "Нафтогаз України" та комунальним підприємством "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради укладено Додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу природного газу №13/2719-БО-28 від 25.12.2012р., якою п. 5.2. та 5.5. вказаного договору виклали в новій редакції (а.с. 16).

Так, п. 5.2. Договору №13/2719-БО-28 встановлює, що ціна за 1 000 куб.м газу становить 3 459 грн. 00 коп. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 295 грн. 60 коп., крім того ПДВ - 20% - 59 грн. 12 коп., всього з ПДВ - 354 грн. 72 коп. До сплати за 1 000 куб.м. природного газу - 3 823 грн. 78 коп., крім того ПДВ 20% - 764 грн. 96 коп., всього з ПДВ - 4 588 грн. 54 коп.

Згідно п. 5.5. Договору №13/2719-БО-28, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Пунктом 6.1. Договору №13/2719-БО-28 визначено, що оплата за природний газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору позивач у 2013 році, передав, а комунальне підприємство "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради прийняло природний газ на загальну суму 29 652 486 грн. 09 коп., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу наявними в матеріалах справи (а.с. 17 - 25).

Акти прийому-передачі природного газу підписані повноважними представниками та скріплені відтисками печаток сторін.

Однак, комунальне підприємство "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради належним чином взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого природного газу не виконало, борг оплатило частково.

24.09.2013р. між національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (кредитор), комунальним підприємством "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради (первісний боржник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (новий боржник) укладено Договір переведення боргу №13/4015 (надалі - Договір №13/4015; а.с. 8-9).

У відповідності до п. 1.1. Договору №13/4015, за цим договором за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника борг, який виник у первісного боржника перед кредитором за договорами, в тому числі за Договором № 13/2719-БО-28 від 25.12.2012р. в розмірі 1 830 986 грн. 09 коп., а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов'язанні та замінює первісного боржника у зобов'язанні на підставі акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Теплотранссервіс" рівненської міської ради.

Згідно п. 3.1. Договору №13/4015, до нового боржника перейшли обов'язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена у пункті 2.1. статті 2 цього Договору та всіх штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договорами, визначеними в пункті 1.1. статті 1 цього Договору.

Таким чином, на час розгляду справи, відповідно до Договору №13/4015 від 24.09.2013р. заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" перед публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за отриманий комунальним підприємством "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради природний газ становить 1 830 986 грн. 09 коп.

На підставі ст.ст. 611, 625 ЦК України та п. 7.2. Договору №13/2719-БО-28 та враховуючи порушення комунальним підприємством "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради термінів виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 141 998 грн. 74 коп., 3% річних в розмірі 49 020 грн. 44 коп. та інфляційні втрати в розмірі 23 595 грн. 01 коп. (розрахунок а.с. 35-38).

Розглянувши матеріали справи, встановивши обставини справи і давши їм правову оцінку, господарський суд вважає, що позов частково підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За своєю правовою природою укладений між національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та комунальним підприємством "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради Договір купівлі - продажу природного газу №13/2719-БО-28 від 25.12.2012р. є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 526 ЦК України, що кореспондується із статтею 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" належним чином виконано взяті на себе зобов'язання та поставлено природний газ в об'ємі 6 361, 129 тис.куб.м. на загальну суму 29 652 486 грн. 09 коп.

Однак, комунальне підприємство "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради, всупереч взятих на себе зобов'язань допустив порушення умов договору в частині строків оплати поставленого природного газу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 520 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник у зобов'язані може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 521 Цивільного кодексу України форма правочинну, щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень ст. 513 Цивільного кодексу України. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

Беручи до уваги, що 24.09.2013р. між національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (кредитор), комунальним підприємством "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради (первісний боржник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (новий боржник) укладено Договір переведення боргу №13/4015, суд приходить до висновку, що товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" повинно відповідати за всіма зобов'язаннями комунального підприємства "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради перед національною акціонерною компанією "Нафтогаз України".

Так, при укладені Договору про переведення боргу №13/4015, сторони погодили, що заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" за Договором №13/2719-БО-28 від 25.12.2012р. становить 1 830 986 грн. 09 коп.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення осинового боргу в розмірі 1 830 986 грн. 09 коп. стверджують умовами договору та наявними в матеріалах справи доказами, а відтак підлягають задоволенню.

При прийнятті рішення в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат суд бере до уваги наступне.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

У поданій позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 141 998 грн. 74 коп. (розрахунок а.с. 36 - 38).

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошовий зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

З наданого позивачем розрахунку пені, який міститься у матеріалах справи, вбачається, що останній був здійснений без урахування приписів чинного законодавства, а саме статей 251-255, 599 ЦК України.

Так, відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що відповідні суми заявлених до стягнення грошових коштів за несвоєчасне виконання зобов'язання були обчислені позивачем без врахування строків спеціальної позовної давності.

Крім того, у поданому відзиві на позовну заяву відповідач просить застосувати строки спеціальної позовної давності по стягненню пені і в цій частині відмовити позивачу в задоволенні позову.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до статті 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Статтями 253 - 255 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Позовна заява була здана для відправки до установи зв'язку 25.04.2014р., що підтверджується фіскальним чеком та описами вкладення у цінний лист.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, а також положень статей 253 - 255, 258 та 260 ЦК України вбачається, що за зобов'язаннями березня 2013 року пропущені строки позовної давності по стягненню пені в сумі 4 087 грн. 15 коп., що нарахуванні за період 14.04.2013р. по 25.04.2013р.

У відповідності до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності суд, провівши відповідні розрахунки, обгрунтованими визнає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 137 911 грн. 59 коп. пені.

25.06.2014р. відповідач подав заяву, у якій, посилаючись на принципи розумності та справедливості, просить зменшити розмір стягнення пені на 50 % із суми пені, яка фактично підлягає стягненню.

Так, відповідач вказує, що сума основної заборгованості виникла у зв'язку з різницею в тарифах на послуги теплопостачання, що не відшкодована державною. Так, така різниця в тарифах за 2013р. становить 44 917 947 грн. 08 коп. Зазначає, що на даний час залишається невідшкодованою різниця в тарифах в розмірі 103 970 562 грн. 31 коп. Крім того, станом на 06.06.2014р. заборгованість населення за спожиту теплову енергію складає 42 860,6 тис. грн., а юридичних осіб - 13 645,1 тис. грн.

Відповідач наголошує, що на даний час товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" перебуває у важкому фінансово-економічному стані, який зумовлений значною заборгованістю споживачів усіх рівнів, відсутності відшкодування різниці в тарифах на послуги теплопостачання та інших факторів.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

У випадку нарахування пені, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункту 6 статті 3, частини 3 статті 509 та частинам 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Відповідно до пп. 3.17.4 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Беручи до уваги викладене, а також враховуючи причини неналежного виконання зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання, поведінку винної сторони, господарський суд вважає вказані відповідачем обставини винятковими, а відтак нараховану позивачем суму пені неспіврозмірною порівняно із збитками кредитора та зменшує розмір пені на 50 % до 68 955 грн. 79 коп.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 ЦК України позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 49 020 грн. 44 коп. та інфляційні втрати в розмірі 23 595 грн. 01 коп.

Перевіривши правильність зробленого позивачем розрахунку, суд погоджується з його вірністю та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача 1 830 986 грн. 09 коп. боргу, 68 955 грн. 79 коп. пені, 23 595 грн. 01 коп. інфляційних, 49 020 грн. 44 коп. 3% річних.

Згідно п. 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без врахування зменшення такого розміру.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України, судовій збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні пені в розмірі 4 087 грн. 15 коп., то розрахункова сума для судового збору становить 2 041 513 грн. 13 коп., відтак підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 40 830 грн. 26 коп.

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, Рівненська область, м. Рівне, вул. Д. Галицького, буд. 27, код ЄДРПОУ 36598008) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 1 830 986 грн. 09 коп. основного боргу, 68 955 грн. 79 коп. пені, 23 595 грн. 01 коп. інфляційних, 49 020 грн. 44 коп. 3% річних та 40 830 грн. 26 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом

Рішення підписане суддею "14" липня 2014 р..

Суддя Горплюк А.М.