Постанова № 40056094, 31.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5207/14 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є. В.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Парінова А. Б., Губської О. А.

за участю секретаря: Тур В. В.

позивача ОСОБА_2, представника апелянта Харченко О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про визнання протиправними дій та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про визнання протиправними дій та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документу) від 21.03.2014 року ВП №42612706 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В., постанову начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 07.04.2014 року ВП №42612706 про відмову в задоволенні скарги на постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документу) від 21.03.2014 року ВП №42612706 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В., постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документу) від 07.04.2014 року ВП № 42848470 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В., зобов'язати прийняти до виконання виконавчий лист, виданий 18.11.2013 року Київським апеляційним адміністративним судом по справі №826/9450/13-а, відкрити виконавче провадження та здійснити заходи щодо його примусового виконання відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 р. у адміністративний позов задоволено частково.

Визнано незаконною та скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документу) від 21.03.2014 року ВП № 42612706 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В.

Зобов'язано прийняти до виконання виконавчий лист, виданий 18.11.2013 року Київським апеляційним адміністративним судом по справі №826/9450/13-а, відкрити виконавче провадження та здійснити заходи щодо його примусового виконання відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, апелянт Державна виконавча служба України подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги залишити без задоволення у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду змінити в резолютивній частині з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, 18.03.2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою (вх. №Р-4152) щодо прийняття до виконання виконавчого листа, виданого 18.11.2013 року Київським апеляційним адміністративним судом по адміністративній справі № 826/9450/13-а про поновлення на роботі, виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 17.05.2013 року по 13.11.2013 року включно та стягнення з боржника - Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.05.2013 року до дня поновлення на роботі.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В. від 21.03.2014 року (ВП №42612706) відмовлено у відкритті виконавчого провадження.

Підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження в постанові від 21.03.2014 року зазначено: рішення суду в частині поновлення на посаді та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу виконуються державним виконавцем в порядку, передбаченому статтями 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження».

Рішення суду в частині стягнення з Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, як державного органу, підлягає виконанню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який набрав чинності 01.01.2013 року (ч. 2 ст. З Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пошуку відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що функціонує відповідно Наказу Міністерства юстиції України від 14.12.2012 р. № 1846/5 «Про затвердження Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (код ЄДРОПУ 26297477) - припинена (запис № 10741110015021200 від 08.02.2014 р.).

Вказані обставини виключають здійснення виконавчого провадження.

Ураховуючи викладене, керуючись п.8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», старший державний виконавець Артемчук Т.В. відмовив в прийнятті до провадження виконавчого документу та у відкритті виконавчого провадження з його примусового виконання.

01.04.2014 року позивач подав начальнику відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби скаргу на дану постанову державного виконавця як таку, що винесена з порушенням вимог чинного законодавства України.

Одночасно, позивач 01.04.2014 року повторно подав до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби заяву щодо прийняття до виконання виконавчого листа, виданого 18.11.2013 року Київським апеляційним адміністративним судом по адміністративній справі №826/9450/13-а та відкриття виконавчого провадження.

08.04.2014 року позивач отримав постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документу) від 07.04.2014 року ВП №42848470 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В.

Підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, крім тих, які наведені в постанові від 21.03.2014 року (ВП №42612706), зазначено, що виконавчий лист Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2013 року №826/9450/13-а перебував на виконанні у відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з 23.01.2014 року та на підставі п.1 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою позивача від 30.01.2014 року про повернення виконавчого документа без виконання був повернутий стягувачеві, про що державним виконавцем винесено відповідну постанову від 30.01.2014 року.

12.04.2014 року позивач засобами поштового зв'язку отримав постанову начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 07.04.2014 року ВП № 42612706 про відмову в задоволенні скарги на постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документу) старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В. від 21.03.2014 року ВП №42612706.

Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги в частині задоволення позовних вимог.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Відповідно до ст. 76 Закону № 606 рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення

вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника на них накладається штраф та застосовуються інші заходи, передбачені законом.

В апеляційній скарзі апелянтом акцентовано увагу суду на пропуску з боку позивача строку звернення до суду з позовною заявою.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що оскаржувану постанову від 21.03.2014 р. позивач отримав 28.03.2014 р.

01.04.2014 р. позивач подав скаргу на вказану постанову до начальника відділу примусового виконання рішень ДВС Клименка О. С.

12.04.2014 р. позивач отримав постанову начальника відділу примусового виконання рішень ДВС Клименка О. С. про відмову у задоволенні скарги від 07.04.2014 р.

17.04.2014 р. позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки позивач намагався використати досудове врегулювання спору для відновлення свого порушеного права.

Виходячи зі змісту ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та визначається як сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні, на забезпечення яких державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Як вбачається з постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, остання прийнята на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону № 606.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону № 606 державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Іншою передбаченою законом обставиною відповідач вважає припинення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Натомість, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 264 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Як свідчать матеріали справи, державний виконавець до суду з відповідним клопотанням не звертався.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 21.03.2014 р. в частині виконання рішення суду про поновлення на посаді та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є протиправною та підлягає скасуванню.

Визначаючи протиправність винесення постанови в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 р. № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 4901 протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Таким чином, колегія суддів встановила, що відповідачем порушено процедуру, за якою останній мав відкрити виконавче провадження та в частині стягнення коштів звернутися з виконавчим документом до органу казначейства.

З огляду на вищевикладене, постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню.

В частині зобов'язання прийняти до виконання виконавчий лист, виданий 18.11.2013 року Київським апеляційним адміністративним судом по справі №826/9450/13-а, відкрити виконавче провадження та здійснити заходи щодо його примусового виконання відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У відповідності до п. п. 4 абз. 3 п. 2.4 вказаної Методології дискреційні повноваження дозволяють органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) обрати форму реалізації своїх повноважень - видання нормативного або індивідуально-правового акта, вчинення (утримання від вчинення) адміністративної дії.

Зважаючи на те, що рішенням суд першої інстанції встановив протиправність вчинення відповідачем дій у вигляді відмови у відкритті виконавчого провадження, виключивши тим самим одну із двох можливих форм реалізації своїх повноважень, а здійснення всіх можливих заходів для примусового виконання рішення покладено на органи державної виконавчої служби законодавством, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не здійснював втручання у дискреційні повноваження відповідача зобов'язуючи останнього відкрити виконавче провадження та вчинити всіх дій по його виконанню згідно діючого законодавства.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документу) від 07.04.2014 року ВП № 42848470 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В. позивачем також було оскаржено до суду першої інстанції.

Проте, позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції не задовольнив, з огляду на що існування даної постанови може викликати для позивача негативні наслідки у вигляді існування відмови у відкритті провадження за тим самим виконавчим листом.

Натомість, як вже було зазначено колегією суддів, суд апеляційної інстанції не може виходити за межі доводів апеляційної скарги, а тому при апеляційному розгляді правомірність відмови у задоволенні позовних вимог колегією суддів не розглядається.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині, що носить зобов'язальний характер, скасуванню не підлягає.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (ст. 181 КАС України).

Такими органами державної виконавчої служби є:

1. Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень.

2. Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень.

3. Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Отже, в такій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби у зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Ураховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, суду першої інстанції необхідно було за правилами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України здійснити заміну первинного відповідача на належного - Державну виконавчу службу України, або, у разі наявності заперечень позивача, залучити вказаний орган як другого відповідача.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України є неналежним відповідачем по справі.

Натомість, суд першої інстанції при розгляді справи не вирішив питання про заміну неналежного відповідача на належного, чим порушив вимоги ст. 52 КАС України.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

З огляду на дану норму, колегія суддів приходить до висновку, що порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення лише у тому випадку, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції колегією суддів встановлено, що порушення судом першої інстанції норм ст. 52 КАС України до неправильного вирішення справи або питання не призвели, незалучення Державної виконавчої служби України в якості відповідача прав останньої не порушило, позаяк її вимоги в якості апелянта охоплюють право на звернення про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позовних вимог в якості відповідача.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, з метою захисту прав свобод та інтересів позивача у випадку встановлення порушень з боку суб'єкта владних повноважень, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції внаслідок порушення вимог ст. 52 КАС України скасуванню не підлягає, а справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції по суті.

Також, з резолютивної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що судом задоволено частину позовних вимог, проте, не зазначено форму вирішення позовних вимог в іншій частині.

Натомість, у відповідності до ч. 1 ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У відповідності до п. 10 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. № 7 резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції, а тому повинна містити чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, апеляційної чи касаційної скарги.

Згідно статті 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Між тим, доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, а тому підлягають залишенню без задоволення.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення у повній відповідності до норм матеріального права при відхиленні від норм процесуального права, а тому наявні підстави для його зміни в резолютивній частині.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про визнання протиправними дій та скасування постанови залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 р. змінити.

Доповнити резолютивну частину постанови від 28 травня 2014 р. абзацем наступного змісту: «В задоволенні інших позовних вимог відмовити».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2014 р. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя А. Б. ПаріновСуддя О. А. Губська (Повний текст постанови виготовлено 05.08.2014 року)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Губська О.А.

Парінов А.Б.