Постанова № 40053098, 30.07.2014, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/13010/13-а

2-а/638/625/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - ЛОСЄВОЇ Д.А.,

при секретарі - ВОРОНІНІ Д.Г.

за участю представника позивача ОСОБА_1, представників відповідачів Мельниченко В.С., Євсюкова О.В., прокурора Бобрової С.С., Кравцова В.І., третьої особи Євсюкова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області, третя особа державний виконавець Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюков О.В. про визнання дії неправомірними, скасування постанови та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

22.08.2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовною заявою, у якій, з урахуванням уточнених вимог (а.с. 87-91), просить визнати протиправною і скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, винесену 10.10.2012р. державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюковим О.В. у виконавчому провадженні № 32961720; визнати бездіяльність державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюкова О.В. протиправною та стягнути з Державного бюджету України на її користь моральну шкоду у розмірі 32 886 грн.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що постанова винесена з порушенням вимог закону, за відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу. На не однократні скарги на ім'я начальника Дзержинського ВДВС та Головного управляння юстиції у Харківській області відповіді на її адресу так і не надходили. Вважає оскаржувану постанову незаконною та необґрунтованою та винесена з порушенням норм матеріального права , а саме ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст.11, ч. 1 ст. 31, п. 9 ч. 1 і ч. 4 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»

Крім того позивач вважає, що цими діями їй завдано моральної шкоди, яка полягає у тому, що у зв'язку з закриттям виконавчого провадження вона понесла втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань, вона лишилася частини пенсії, яка є єдиним джерелом існування, що спричиняє великі страждання. Вона вимушена постійно дзвонити, писати та ходити до виконавчої служби, що порушує звичайний ритм життя. Крім того вона є інвалідом ІІ групи, перенесла інфаркт та хворіє ішемічною хворобою серця, сахарним діабетом, а у зв'язку з протиправними діями відповідача вона не має можливості придбати ліки та пройти необхідне лікування.

Позивачка ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позов у повному обсязі з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, вказавши, що постанова державного виконавця є незаконною та необґрунтованою, про що подав письмові пояснення.

Представник відповідача Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюков О.В. у судовому засіданні заперечував проти позову та просив відмовити в його задоволенні, з підстав зазначених у запереченнях. (а.с. 100-102)

Представник відповідача Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області Мельниченко В.С. у судовому засіданні також проти задоволення позову заперечував, надав суду письмові заперечення (а.с. 98-99)

Третя особа державний виконавець Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюков О.В. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Прокурор заперечував проти позову та просив відмовити в його задоволенні.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 17.04.2012р. Дзержинським районним судом м. Харкова розглянута адміністративна справа № 2-а/2011/1264/2012 2011/7263/2012 за позовом ОСОБА_4 до Управління пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії та ухвалена постанова, якою позовні вимоги були задоволені частково, зобов'язано Управління пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова нарахувати та сплатити ОСОБА_4 доплату до пенсії передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р., з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. та з 01.01.2009р. по 31.12.2009р., з 01.01.2010р. по 31.12.2010р., та з 01.01.2011р. по 22.07.2011р. нарахувати та сплатити ОСОБА_4 недоплачені суми доплати до пенсії відповідно до вказаних Законів.

На підставі заяви позивача про відкриття виконавчого провадження, що надійшла до виконавчої служби 22.05.2012р., державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюковим О.В. 08.06.2012р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 32961720.

23.01.2013р. на адресу позивача надійшов пакет, який було доставлено кур'єрською службою. Згідно календарного штемпеля ТОВ «Укркур'єр», пакет було подано відправником до кур'єрської служби для пересилання 17.01.2013р.

Згаданий пакет містив у собі постанову про повернення виконавчого документа стягувачу винесену державним виконавцем Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ Євсюковим О.В. 10.10.2012р. та оригінал виконавчого листа.

Як свідчать матеріали справи, постанова про повернення виконавчого документа стягувачу та сам виконавчий документ, були надіслані позивачу з порушенням вимог ч. 4 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження», яка передбачає, що копія постанови про повернення виконавчого документа стягувачу надсилається сторонам у триденний строк, та суперечить приписам ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про виконавче провадження», згідно якої постанови про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

П.п. 1.3., 3.1.2.2 «Порядку пересилання поштових відправлень» затвердженого наказом УДППЗ "УКРПОШТА" від 12 травня 2006 року N 211 та п. 2 «Правил надання послуг поштового зв'язку» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. N 270, передбачено, що розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), підтверджує надання послуг поштового зв'язку.

Отже державним виконавцем було порушено вищевказані вимоги закону, копія постанови направлена стягувачу з порушенням передбаченого законом строку її надсилання (прострочка у 3-ри календарні місяці) та не дотримано встановленого порядку направлення сторонам виконавчого провадження копій постанови.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі положень ч. 3 ст. 82 ЗУ «Про виконавче провадження» 29.01.2013р. склав та направив начальнику Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ Фоменко І.М. скаргу на постанову державного виконавця. Скарга позивача була отримано 31.01.2013р.

Як передбачає ч. 2 ст. 82 ЗУ «Про виконавче провадження», за результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову. Але відповіді на подану позивачем скаргу на адресу позивача не надходило та жодної постанови.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався з листами на ім'я начальника Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, в яких вказував що відповіді на подану ним скаргу на його адресу не надходило, це підтверджується листами позивача від 02.04.2013р. (який було отримано 02.04.2013р.), від 17.05.2013р. (який було отримано 21.05.2013р.), від 26.06.2013р. (який було отримано 27.06.2013р.) та лист від 17.04.2013р. адресований Головному управлінню юстиції у Харківській області (який було отримано 18.04.2013р.).

При дослідженні цих доказів, судом встановлено, що в згаданих листах позивач повідомляв, що ним була подана скарга на постанову державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу, та про те, що за результатами розгляду цієї скарги ним не було отримано відповіді.

Незважаючи на те, що відповіді на подану позивачем скаргу так і не було отримано, позивач 21.05.2013р. звернувся зі скаргою до начальника управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Харківській області.

Рішення, дії чи бездіяльність начальника відділу можуть бути оскаржені до вищестоящого органу державної виконавчої служби (ч. 3 ст. 82 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Через неотримання відповіді на скаргу від 21.05.2013р. позивач звернувся з листом від 25.06.2013р. до начальника управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Харківській області, в якому повідомив, що відповідь на його скаргу так і не надходила.

Відповіді на скаргу від 21.05.2013р. на ім'я начальника управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Харківській області, як і на скаргу, яка була отримана Дзержинським ВДВС Харківського МУЮ 31.01.2013р., до теперішнього часу так і не надходило на адресу позивача.

Відповідачем- Дзержинським ВДВС Харківського МУЮ не надано суду доказів на спростування цих фактів.

Суд приходить до висновку, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права відповідно до вимог чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та з випливає з позовної заяви, позивач є стягувачем у виконавчому провадженні, а отже згідно ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про виконавче провадження» виступає стороною цього виконавчого провадження. А отже відповідно до приписів ст. 181 КАС У країни як учасник виконавчого провадження має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси.

Як зазначає ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавчий документ може бути повернутий стягувачу лише, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

З мотивувальної частини оскаржуваної постанови вбачається, що державний виконавець обґрунтував її наступним: «Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний статус дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" N 3491-VI прикінцеві положення доповнені пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15 ) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011р.

Порядок та розмірі застосування норм і положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2011 рік встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 р. N745.

Рішенням Конституційного суду України від 26.12.11 № 20-рп/2011 визнано таким, що відповідає Конституції України (конституційним) пункт 4 розділу VII «Прикінцеві положення" Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік" от 23 грудня 2010 року № 2857-VI с наступними змінами.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року № 4282-VI установлено, що у 2012 році норми ст. ст. 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Порядок та розмірі застосування норм і положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2012 рік встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.11 p. N 1381.

Бюджетний кодекс України встановлює, що бюджетна система України грунтується на принципі цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями (ст.7), визначає, що бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України у порядку, визначеному цим Кодексом (ст.23) та визнає порушенням бюджетного законодавства нецільове використання бюджетних коштів (ст.116).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачеві, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Згідно повідомлення Управління ПФУ в Дзержинському районі м. Харкова від 28.09.2012 вих. № 17470-13/26 стягувачу на підставі рішення суду нараховано підвищення до пенсії, тобто рішення суду виконано в частині здійснення перерахунку. Виконати рішення в частині виплати нарахованих за рішенням суду коштів неможливо через відсутність бюджетного фінансування. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.11 № 845 встановлено, що відсутність відкритих асигнувань за відповідними кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету і економічної класифікацій видатків бюджету, за якими здійснюватиметься безспірне списання коштів з рахунків боржника, є підставою для повернення платіжних вимог, та визначено, що у разі відсутності коштів на рахунках боржника, необхідних для виконання рішення про стягнення коштів з таких рахунків, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, яке не використовується ним для провадження основної діяльності.

У зв'язку з вищевикладеним, має наявність встановлена законом заборона щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання рішення суду».

На підставі цього державний виконавець вирішив повернути виконавчий документ стягувачу керуючись п. 9 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».

З таким висновком суд погодитись не може. Виносячи оскаржувану постанову державний виконавець не звернув уваги, що відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавчий документ може бути повернутий стягувачу лише, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Жодним з законів, на які послався державний виконавець, не передбачена заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника чи щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, як того вимагає п. 9 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».

Вказані державним виконавцем нормативні акти регулюють лише порядок проведення поточних нарахувань та виплат за відповідні календарні місяці року, на які поширюється їхня дія. Але вони не регулюють порядок виплат заборгованості за періоди, які передували набранню ними чинності. Жодна з постанов чи положень закону, на які послався державний виконавець, не передбачає положень про встановлення заборони виконувати рішення судів чи введення мораторіїв їх виконання.

Згідно ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124 Конституції України).

Суд звертає увагу, що посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 03.08.11 № 845, державний виконавець не звернув увагу, у наведеному абзаці мова йде про виконання судових вішень, для яких встановлений спосіб їх виконання - «стягнення», так у оскаржуваній постанові з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України від 03.08.11 № 845 вказується: «... що у разі відсутності коштів на рахунках боржника, необхідних для виконання рішення про стягнення коштів з таких рахунків, стягнення звертається на належне боржникові інше майно...».

В той час як на користь позивача було постановлено рішення про зобов'язання здійснити перерахунок та провести виплату. Тоді як відповідно до ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Надаючи оцінку тій обставині, що державним виконавцем під час винесення оскаржуваної постанови взяті до уваги доводи боржника про відсутність відкритих асигнувань, відсутність бюджетного фінансування, бюджетних призначень, як підставу для невиконання судового рішення, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, - ч. 1, 2 ст. 8 КАС України.

В той час, як судовою практикою Європейського суду з прав людини передбачається, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не є підставою для звільнення від виконання зобов'язань. Нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання. Не приймає аргумент щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань. Про це свідчать наступні судові рішення.

У п. 46 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року, суд зазначив, що неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду, винесеного на його або її користь, складає втручання у право на мирне володіння майном, яке викладене у першому параграфі статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції (see, among other authorities, Burdov v. Russia, no. 59498/00, § 40, ECHR 2002-III; Jasinien v. Lithuania, no. 41510/98, § 45, 6 March 2003).

Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не є підставою для звільнення від виконання зобов'язань.

Європейський суд з прав людини (справа «Цибулько та інші проти України», заява № 65656/11 та 249 інших заяв) зазначає, що рішення, які були остаточними і підлягали виконанню, але не виконувалися державними органами протягом тривалого періоду часу, за що вони залишаються відповідальними. Нормативне регулювання розподілу бюджетних коштів не впливає на цю ситуацію. Більш того, Суд нагадує про свою усталену практику, згідно з якою нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання (див. рішення від 29 червня 2004 року у справі «Войтенко проти України» (Voytenko v. Ukraine), заява № 18966/02, пункт 55).

Європейський суд з прав людини у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання невиплати певних сум витрат. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, про що також зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини Справа "Жовнер проти України" від 29.06.2004 року.

Таким чином посилання у на відсутність бюджетних призначень та можливість виконати рішення суду і провести виплати після надходження бюджетних коштів, не відповідає чинному законодавству.

Погоджуючись з інформацією наданої боржником у рамках виконавчого провадження (відповідачем-1), державний виконавець цю інформацію не перевірив та не звернув уваги на те, відповідно до ст. 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Поза увагою державного виконавця залишились і приписи статей 22 і 35 Бюджетного кодексу України, оскільки Пенсійний фонд України, територіальний орган якого є відповідачем по справі, як розпорядник бюджетних коштів, зобов'язаний був розробити бюджетні запити до Міністерства фінансів України щодо включення до видатків Державного бюджету України на 2013 та 2014 роки заборгованості перед позивачем.

Позиція про те, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не є підставою для звільнення від виконання зобов'язань та не може слугувати виправданням такого невиконання.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною і скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, винесену 10.10.2012р. державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюковим О.В. у виконавчому провадженні № 32961720, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Під час розгляду вимог про визнання бездіяльність державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюкова О.В. протиправною, суд звертає увагу на наступне.

Позовна вимога обґрунтована невиконанням державним виконавцем приписів ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідно до якої державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

А також приписів ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження», згідно яких державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Вказані порушення знайшли своє підтвердження, про що суд вказував вище.

Але, державним виконавцем також були проігноровані, тобто не виконані приписи ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яка передбачає, що у разі якщо рішення суду, про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Тобто, державний виконавець також не виконав покладеного на нього обов'язку звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідачем-1 надано копію супровідного листа до подання державного виконавця про зміну порядку та способу виконання судового рішення, згідно якого подання про зміну порядку та способу виконання судового рішення здане до суду лише 12.12.2013р. та датоване 04.12.2013р.

З наданих копій вбачається, що державний виконавець звернувся з заявою про зміну порядку та способу виконання судового рішення саме у межах виконавчого провадження № 40693512.

Але позивачем подано позов в межах іншого виконавчого провадження, а саме виконавчого провадження № 32961720.

Позивачем подано позов про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому проваджені № 32961720. Також заявлено вимогу про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця, яка полягає у невиконанні судового рішення та не виконанні передбаченого ст. 7 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» обов'язку зі звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення), допущеної у виконавчому проваджені № 32961720.

Як свідчать матеріли справи на підставі заяви про відкриття виконавчого провадження, що надійшла до виконавчої служби 22.05.2012р., державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюковим О.В. 08.06.2012р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 32961720.

Поданий по справі позов обґрунтовано тим, що саме у процесі здійснення виконавчого провадження № 32961720 державним виконавцем не виконано усіх дій по виконанню судового рішення та не виконано обов'язку, щодо звернення до суду з заявою про зміну порядку та способу виконання судового рішення.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення чи зміну порядку і способу виконання (п. 8 ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Тоді як матеріали справи свідчать, що державний виконавець всупереч приписам закону у процесі здійснення виконавчого провадження № 32961720 не звертався до суду з відповідною заявою, тобто допустив бездіяльність в супереч обов'язку вчинити таку дію, яка передбачена законом.

Отже звернення з заявою про зміну порядку та способу виконання судового рішення у межах іншого виконавчого провадження № 40693512, відкритого на підставі наступної третьої заяви позивача, не може свідчити про виконання ним свого обов'язку та здійснення усіх дій у процесі здійснення виконавчого провадження № 32961720. Оскільки на час подання (12.12.2013р.) державним виконавцем заяви про зміну порядку та способу виконання судового рішення, виконавче провадження № 32961720 вже було закрите на підставі постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 10.10.2012р.

Суд погоджується з позицією позивача про те, що оскільки звернення з заявою про зміну порядку та способу виконання судового рішення у межах іншого виконавчого провадження № 40693512, свідчить про об'єктивне існування усіх підстав для необхідності подання такої заяви в процесі виконання виконавчого провадження № 32961720.

Таким чином суд констатує, що дії Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції суперечать приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що позовні вимог про визнання бездіяльність державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюкова О.В. протиправною, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розглядаючи вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд звертає увагу на наступне.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, - ч. 1, 2 ст. 8 КАС України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади при здійсненні ними своїх владних повноважень, - ст. 56 Конституції України.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, незалежно від вини цієї особи.

Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою (ст. 21 КАС України).

Згідно ст. 10-1 постанови пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади судам слід виходити з того, якщо законом передбачено що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Під час судового засідання судом з'ясовано, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди обґрунтована заподіянням позивачу такої шкоди незаконними рішеннями, діями і бездіяльністю державного виконавця під час здійснення провадження по виконавчому провадженню та незаконним його закриттям. Позивач просить стягнути шкоду з Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, але з огляду на встановлений порядок, стягнення провести за рахунок держави тобто з державного бюджету України.

Прийшовши до висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, судом встановлено, що має місце бездіяльність, яка полягає у невиконанні судового рішення, порушенні прав позивача як сторони виконавчого провадження, ігнорування прямих приписів закону та не зверненні в межах виконавчого провадження до суду за зміною порядку та способу виконання рішення. Крім того, була вчинена вчиненням протиправна дія, а саме незаконне закриття виконавчого провадження, прийняття незаконного рішення у формі постанови, яка є предметом оскарження по цьому позову, порушенням права позивача на правосуддя.

Через протиправну поведінку по відношенню до позивача, позивач протиправно позбавляється частини його власності у вигляді певних сум пенсії, через що відбувається зниження якість життя позивача. Це в свою чергу змушує позивача докладати додаткові зусилля для підтримання якості життя. Що підтверджується доданими до справи виписками з лікарень та копіями чеків на придбання ліків, які вказують, що позивач потребую лікування та несе значні витрати на придбання ліків.

Суд погоджується з тим, що до моральної шкоди слід також віднести і вилущені зміни у звичайному ритмі життя позивача, та відрив від звичайних занять, обумовлені витрачанням ним значного часу на захист та відновлення своїх порушених прав, шляхом звернень до виконавчої служби підготовку заяв, скарг, звернення до суду, підготовку пояснень, заяв, клопотань. Ппозивач є не тільки пенсіонером, людиною похилого віку, а і інвалідом ІІ-ої групи. Позивач перенесла інфаркт та хворіє ішемічною хворобою серця, що підтверджується виписками з лікарні та вказує на те, що позивачу заборонені нервування, емоційні навантаження, стреси.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, яку суд оцінює у розмірі 1000 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 8, 11, 71, 94, 158, 159, 163 КАС України, ст. 56 Конституції України, ст. 1174 ЦК України, ст. 7 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», статей 22 і 35 Бюджетного кодексу України, ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 8, ч.ч. 1, 2 ст. 11, п. 9 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про державну виконавчу службу», ЗУ "Про Державний бюджет України на 2013 рік", ЗУ "Про Державний бюджет України на 2014 рік",

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково:

Визнати дії Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції протиправними.

Скасувати постанову державного виконавця Євсюкова О.В. Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачеві від 10.10.2012 року по виконавчому провадженні № 32961720.

Стягнути з Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.

В іншій частині у позові відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного адміністративного суду Харківської області через Дзержинський районний суд міста Харкова.

Суддя: