Ухвала суду № 40049345, 31.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2014 року м. Київ К/800/28924/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шведа Е.Ю.,

Стрелець Т.Г.,

Цуркана М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за

касаційною скаргою Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року

у справі № 2а-0770/3042/12

за позовом Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби

до Приватного підприємства «Імекс-М», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Укрбудінвест»

про визнання недійсним договору,

встановив:

У жовтні 2012 року Мукачівська об'єднана державна податкова інспекція Закарпатської області звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства «Імекс-М» (далі - ПП «Імекс-М»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Укрбудінвест» (далі - ТОВ «Компанія Укрбудінвест» про визнання недійсним договору № 09/2011 від 01 вересня 2011 року, укладеного між відповідачами.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01 вересня 2011 року ПП «Імекс-М» (продавець) та ТОВ «Компанія Укрбудінвест» (покупець) уклали договір на організацію постачання товарів за № 09/2011, предметом якого була поставка будматеріалів, необхідних для зведення об'єктів, що розміщені на території смт. Теребля Тячівського району. Згідно з п. 5.1. вказаного договору платежі за товар, що поставляється за цим Договором, виконуються на умовах передоплати у розмірі 12000000,00 грн. У разі не поставки товару продавець зобов'язаний повернути отриманий аванс покупцеві або іншим чином погасити боргове зобов'язання (п. 5.2 договору).

На виконання умов договору ТОВ «Компанія Укрбудінвест» виписало замовлення на поставку товарів та 28-29 вересня 2011 року та провело передоплату в сумі 12000000,00 грн. шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок ПП «Імекс-М», яке в свою чергу виписало податкові накладні.

Однак, товар за договором № 09/2011 від 01 вересня 2011 року ПП «Імекс-М» не поставило.

Натомість, 28 вересня 2011 року ПП «Будпостач-Закарпаття» (продавець) та ТОВ «Компанія Укрбудінвест» (покупець) уклали договір № 1 купівлі-продажу товарів, на виконання якого були поставлені будівельні матеріали, необхідні для зведення об'єктів, що розміщені на території смт. Теребля Тячівського району. ПП «Імекс-М» перерахувало ПП «Будпостач-Закарпаття» кошти в сумі 12000000,00 грн.

28 грудня 2011 року між ПП «Імекс-М» (новий боржник), ПП «Будпостач-Закарпаття» (первісний боржник) та ТОВ «Компанія Укрбудінвест» (кредитор) укладено договір № 1 про переведення боргу, предметом якого є переведення з ПП «Будпостач-Закарпаття» на ТОВ «Компанія Укрбудінвест» грошового зобов'язання у розмірі 12000000 грн., що виникло внаслідок виконання договору безпроцентної позики № ПДФ 1 від 25.09.2011 року. Згідно з п. 2 вказаного договору перевід боргу за цією угодою спричинює виникнення нового зобов'язання у ТОВ «Компанія Укрбудінвест» перед ПП «Імекс-М» у сумі 12000000,00 грн. Кредитор не заперечує проти зміни первісного боржника новим боржником в основному договорі та дає згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 3 договору № 1 про переведення боргу від 28.12.2011 року), що не суперечить ст. 520 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Також судами встановлено, що згідно з довідкою про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Імекс-М» за № 7/22-20/35705843 від 08.05.2012 року, за даними бухгалтерського обліку станом на 01.04.2012 року будь-яка заборгованість між ПП «Імекс-М» та ТОВ «Компанія Укрбудінвест», а також між ПП «Імекс-М» та ПП «Будпостач-Закарпаття» відсутня.

На думку податкового органу, договір № 09/2011 від 01.09.2011 року, укладений між відповідачами, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду з позовом про визнання недійсним договору на організацію постачання товарів № 09/2011 від 01.09.2011 року на підставі ст. 215 ЦК України. Так, посилаючись на зазначену статтю, податковий орган дійшов висновку, що вказаний договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, що були обумовлені ним, тому такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковий орган не довів, що оспорюваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, а також не довів в чому полягає його суперечність ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися згідно з законодавством, яке діяло на момент вчинення правочину

Ч. 1 та 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зі змісту ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч. 1 ст. 228 ЦК України).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

У ч. 3 ст. 228 ЦК України визначено, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Отже, обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Щодо посилання позивача на те, що оспорюваний договір поставки не направлений на реальне настання правових наслідків, тому підлягає визнанню недійсним, то слід зазначити, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним (ч. 1 ст. 234 ЦК України). Фіктивний правочин визнається недійсним судом (ч. 2 ст. 234 ЦК України).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. При цьому, як зазначено вище, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб, персоналії яких підлягають встановленню.

За відсутності доведеності умислу посадових осіб відповідачів у вчиненні правочину без наміру створення правових насідків та невстановлення судами факту вчинення правочину, що суперечить ЦК України, актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позову щодо визнання недійсним договору.

За таких обставин, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 2211, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області відхилити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Е.Ю. Швед

Судді: Т.Г. Стрелець

М.І. Цуркан