Ухвала суду № 40042722, 17.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/6515/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.04.2013 року № 836/0001151702/83 та № 837/0001161702/82.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року позовні вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що у березні 2013 року податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 11.03.2013 року № 1051/17-2/2608012876/40.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пункту 138.2 статті 138, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності, який підлягає сплаті до бюджету за 2011 рік у сумі 1784,70 грн. та за 2012 рік у суму 3814,50 грн.;

- пункту 187.1 статті 187, пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пункту 201.1 статті 201, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 6505,62 грн., в тому числі: за травень 2011 року - на суму 1704,69 грн.; за грудень 2011 року - на суму 1983,04 грн.; за грудень 2012 року - на суму 2817,89 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 16.04.2013 року:

- №836/0001151702/83, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на загальну суму 7 706,85 грн., з яких: 6 505,62 грн. - за основним платежем; 1 201,23 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом);

- №837/0001161702/82, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на загальну суму 6 999,01 грн., з яких: 5 599,20 грн. - за основним платежем; 1 399,81 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафом).

Вирішуючи питання щодо правомірності податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що між позивачем та ТОВ «Міссурі» господарські операції мали безтоварний характер.

Даний висновок апелянтом мотивований актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 11.12.2012 року № 5366/22-9/36927463, в якому у свою чергу зазначено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва отримала лист від ДПС у м. Києві від 22.11.2012 року № 5648/7/07-5315, в якому міститься посилання на висновок спеціаліста від 14.11.2012 року № 623, який дійшов висновку, що підпис керівника ТОВ «ТК «Міссурі» ОСОБА_4 на фінансово-господарських документах виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою.

Слід одразу зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги твердження про те, що підпис на фінансово-господарських документах контрагента вчинено не керівником ТОВ «ТК «Міссурі» ОСОБА_4, а іншою особою. Дані твердження не доведені та не мають юридичного значення у контексті вирішення даної справи, адже будь-який правовий зв'язок між твердженнями про підписання договору не уповноваженою особою і висновками про нікчемність правочину відсутній.

Зазначений акт не містить жодних відомостей безпосередньо щодо господарських операцій, проведених позивачем з його контрагентами, які в подальшому слугували підставою для формування податкового кредиту.

Крім того, як правильно відзначено судом першої інстанції, на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість, а в акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи контрагента були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

З матеріалів справи слідує, що у травні 2012 року позивач (покупець) придбав у ТОВ «Торгова компанія «Міссурі» товари (комплектуючі та витратні матеріали для ремонту офісної техніки блок ТДКС G, лезо дозування HP Patrol, лезо дозування HP Mitsubishi, тонер HP LJ 1010/1012, кабель UTP, фільтри для очищення повітря, газ фреон (балон) тощо) на загальну суму 9 027,94 грн., у т.ч. ПДВ - 1 504,66 грн.

Факт поставки товарів підтверджується видатковими накладними на загальну суму 9027,94 грн., у тому числі ПДВ - 1 504,66 грн. (від 31.05.2012 року №53124 на суму 3 438,34 грн., у тому числі ПДВ - 573,06 грн.; від 31.05.2012 № 53021 на суму 5 589,60 грн., у тому числі ПДВ - 931,60 грн.), складених уповноваженими представниками постачальника та позивача.

В оплату за придбані товари та виконані роботи позивач перерахував на рахунок свого контрагента кошти в сумі 9 027,94 грн., у тому числі ПДВ - 1 504,66 грн., факт перерахування коштів підтверджується платіжним дорученням, що містяться у матеріалах справи.

На підтвердження розрахунків та сплати в складі ціни товару сум податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ТОВ «Торгова компанія «Міссурі» дві податкові накладні від 31.05.2012 року № 53124 та № 53021 на загальну суму 9027,94 грн., у т.ч. ПДВ - 1 504,66 грн. Вказану суму податку на додану вартість позивач включив до складу податкового кредиту за травень 2012 року, відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість та реєстрі отриманих податкових накладних за вказаний податковий (звітний) період.

Вказані товари були придбані у зв'язку з наданням послуг з ремонту офісної техніки та обладнання певним клієнтам і були використані для цієї мети.

У травні 2012 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Торгова компанія «Міссурі» укладена угода про виконання робіт з встановлення та налагодження позивачу програмного забезпечення 1С на суму 1 200,00 грн., у тому числі ПДВ - 200,00 грн..

Вказані послуги були придбані позивачем для використання у власній господарській діяльності.

Факт виконання робіт за вказаною угодою підтверджується актом здачі-прийняття робіт (виконання послуг) від 28.05.2012 року №52811 на суму 1 200,00 грн., у тому числі ПДВ - 200,00 грн.

В оплату за придбані товари та виконані роботи позивач перерахував на рахунок свого контрагента кошти в сумі 1 200,00 грн., у тому числі ПДВ - 200,00 грн., факт перерахування коштів підтверджується платіжним дорученням, що містяться у матеріалах справи.

На підтвердження розрахунків та сплати в складі ціни робіт сум податку на додану вартість за вказаною господарською операцією позивач отримав від ТОВ «Торгова компанія «Міссурі» одну податкову накладну від 28.05.2012 року № 52811 на загальну суму 1 200,00 грн., у тому числі ПДВ - 200,00 грн.. Вказану суму податку на додану вартість позивач включив до складу податкового кредиту за травень 2012 року, відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість та реєстрі отриманих податкових накладних за вказаний податковий (звітний) період.

За ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Виходячи з правових приписів п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, що і було зроблено.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Доводи апелянта щодо безтоварності господарських правовідносин не підтверджені відповідними доказами.

За п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Спірне податкове повідомлення-рішення від 16.04.2013 року № 836/0001151702/83 правомірно скасовано Окружним адміністративним судом м. Києва як протиправне.

Щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток, судова колегія відзначає наступне.

Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, є платниками податку на прибуток (п. 133.1 ст. 133 ПК України).

Відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

В силу п. 138.2 ст. 132 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Кошти сплачені позивачем ТОВ «ТК «Міссурі» за придбані товари (виконані роботи, послуги), є такими, що пов'язані з господарською діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Фактів порушення позивачем обмежень, установлених ст. 139 Податкового кодексу України апелянтом не наведено та не підтверджено.

Правовий аналіз наявних у справі банківських виписок свідчить про помилковість та необґрунтованість твердження апелянта, що позивач у 2011 році одержав певні кошти на свій банківський рахунок, які не врахував у складі оподатковуваного доходу, оскільки оборот позивача по рахунку № 260510603986699 у відділенні Приватбанку, МФО 321842 за 2011 рік становив 0,00 грн..

Спірне податкове повідомлення-рішення від 16.04.2013 року №837/0001161702/82 також правомірно скасоване судом першої інстанції як протиправне.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено обґрунтованість і законність прийнятих спірних повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 24.07.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.