Постанова № 40042244, 04.08.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 серпня 2014 р. № 820/12072/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій А.А.,

за участю представників сторін: позивач - Штонда О.В., відповідач - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн-ХХІ" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомленнь - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Модерн-ХХІ" звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 20.05.2014 року № 0002182203, № 0002172203, № 0002162203.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про відсутність ознак реальності здійснення господарських операцій підприємства з його контрагентами, що призвело до завищення підприємством у перевіряємий період витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а також заниження податку на додану вартість по правочинам, укладеним з контрагентами -ТОВ "Бруно-Плюс", ТОВ « Ватер Шпаг», ТОВ « Будконструкція - 2012», ТОВ «Ювімет», ТОВ «Фостлайт», ТОВ «Ванцдорф компані». Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентами, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що дії податкового органу вчинені в межах правового поля, а встановлені, за наслідком перевірки, порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, прийняте на їх підставі спірне податкове повідомлення-рішення є законним. Зокрема вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки перевіряючих про безпідставне віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ з витрат від здійснення правочинів з ТОВ "Бруно-Плюс", ТОВ « Ватер Шпаг», ТОВ « Будконструкція - 2012», ТОВ «Ювімет», ТОВ «Фостлайт», ТОВ «Ванцдорф компані», ПП « Калос», реальність господарських відносин з якими не підтверджена під час перевірок вказаних контрагентів згідно актів № 488/26-55-22-07/38239950 від 13.02.2014р., №2928/26-55-22-01/38489805 від 13.12.2013року, №389/22/33272767 від 31.10.2013року, №2923/26-55-22-01/37403266 від 13.12.2013року, №2900/26-55-22-01/38347454 від 12.12.2013року, №683/22.5-10/38377887 від 11.06.2013року. У зв`язку з вищевикладеними обставинами, позов не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 01.08.2014 року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено під час розгляду справи, ТОВ "Модерн-ХХІ" пройшло передбачену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради 19.04.2005року та перебуває на обліку як платник податків та зборів в ДПІ у Київському районі м. Харкова з 05.05.2005року за № 4901.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 20.03.2014року по 26.03.2014року співробітниками ДПІ у Київському районі м. Харкова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Модерн-ХХІ" з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ "Бруно-Плюс" за червень 2013року, ТОВ « Ватер Шпаг» за лютий 2013року, ТОВ « Будконструкція - 2012» за квітень 2013року, ТОВ «Ювімет» за липень 2013року, ТОВ «Фостлайт» за серпень 2013року, ТОВ «Ванцдорф компані» за серпень 2013року, ПП « Калос» за листопад 2013року, за наслідками якої складено Акт № 788/22-03 від 02.04.2014року.

Позивач, не погодившись із висновками вищезазначеного акту перевірки, провів процедуру його оскарження та подав заперечення до ДПІ у Київському районі, однак рішення відповідача № 6969/10/20-31-22-01-15 від 15.05.2014року у задоволенні вказаних заперечень було відмовлено, а оскаржуваний акт перевірки залишений без змін.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема:

- п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 п. 200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України ТОВ «МОДЕРН-ХХІ» та зависило від`ємнє значення р.24 декларації з податку на додану вартість за квітень 2013 року на суму 190392 грн.,

- п.п 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 п. 200.1, п 200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України ТОВ «МОДЕРН-ХХІ» та зависило від"ємнє значення р.24 декларації з податку на додану вартість за серпень 2013 року на суму 95109 грн.:

- п.п. 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 п. 200.1, п.п 201.2, п.200.3. п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України ТОВ «МОДЕРН-ХХІ» занижено податок на додану вартість на загальну суму 320164 грн., у т.ч. за липень 2013 рік на суму 38399грн., за серпень 2013 року на суму 281765грн.

На підставі вищезазначеного акту, податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.05.2014 року № 0002182203, № 0002172203, № 0002162203., якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 320164,00 грн., та нараховано штрафних (фінансових) санкцій на суму 160 082,00грн., а також зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у занальному розмірі 385501,00грн.

Під час розгляду справи встановлено та підтверджується податковим органом в акті перевірки, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої встановлено відсутність ознак реальності вчинення господарських операцій з контрагентами ТОВ "Бруно-Плюс", ТОВ « Ватер Шпаг», ТОВ « Будконструкція - 2012», ТОВ «Ювімет», ТОВ «Фостлайт», ТОВ «Ванцдорф компані».

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у спірний період мав господарські відносини із ТОВ "Бруно-Плюс".

Судом встановлено, що між ТОВ «Модерн-ХХІ» (Покупець) та ТОВ «БРУНО-ПЛЮС» (код (Продавець) було укладено договір поставки №2705/4 від 27.05.2013р.

Відповідно до п.п.1.1.-1.2. Договору, Продавець продає Покупцю, а Покупець приймає і оплачує Товар. Найменування і вартість товару визначається у відповідних видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

На виконання вказаної умови договору позивач надав видаткову накладку № 348 від 31.05.2013року на загальну суму 7333000,00.

Відповідно до п.2.4 Договору, оплата здійснюється на протязі 30 календзарних днів з момента поставки кожної партії.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок за отримані ТМЦ здійснювався у безготівкой формі, проте не у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та банківськими виписками. Зазначені обставини не заперечувались позивачем.

Як вбачається з пояснень позивача, Товар був доставлений на склад Покупця (м. Харків) автоперевізником ТОВ «ЮВІМЕТ» на підставі договору про перевезення вантажу №205/13 від 20.05.2013 р., на виконання якого позивач надав ТТН №310510 від 31.05.2013 р., податкову накладу №341 від 31.05.2013 року та акт здачі-приймання робіт № 119.

Відповідно до п.п. 1.2-1.3 Договору №205/13 від 20.05.2013 р, реквізити транспортування товару, а саме: місця відправлення, пункт призначення, вантажоодержувач, кількість вантажу та плата за перевезення вантажу узгоджується Сторонами і вказується в додатках до цього договору, які є невід`єсною частиною цього договору. Окрім безпосереднього здійснення перевезення, Перевізник зобов`язується за окрему плату надати замовникові пов`язані із перевезенням вантажу послуги із транспортного експедирування, що узгоджується Сторонами і вказується в додатках до договору. Проте матеріали справи не містять доказів виконання вказаних умов Договору.

Суд вважає за потрібне зауважити, що вказана ТТН №310510 від 31.05.2013 року не заповнена належним чином, оскільки графи «водій-експедитор», «прийняв» взагалі не заповнені, а також не зазначено № довіреності, на підставі якої приймався товар та не вказано ким вона видана та не зазначена точна адреса пункта навантаження. Окрім того, у графі автомобіль зазначено DAF НОМЕР_1, наявність якого у володінні перевізника не підтверджується матеріалами справи, так як і право водія ОСОБА_2 на керування вказаним транспортним засобом.

Розрахунок за договір №205/13 від 20.05.2013 р. був здійсненій у безготівковій формі, в повному обсязі, що підтверджується відповідним платіжним дорученням та випискою з банку.

Відповідно до п.3.1. Договору № 2705/4 від 27.05.2014року, якість проданого Товару повинна відповідати сертифікатам якості виробника. Проте матеріали справи не містять вказаних сертифікатів.

Також, між ТОВ «Модерн-ХХІ» (Покупець) та ТОВ «ФОСТЛАЙТ» (Продавець) було укладено договір поставки №527/13 від 25.07.2013р.

Відповідно до п.п.1.1.-1.2. Договору, Продавець продає Покупцю, а Покупець приймає і оплачує Товар.

Найменування і вартість товару визначається у відповідних видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

На виконання вказаної умови договору позивач надав видаткову накладку № 983 від 31.07.2013року на загальну суму 811408, 90 та податку накладну від 31.07.2013року № 333

Відповідно до п.2.4 Договору, оплата здійснюється на протязі 30 календарних днів з момента поставки кожної партії.

Проте матеріали справи не містять доказів розрахунку позивача за отримані ТМЦ, що не заперечується позивачем.

Як вбачається з пояснень позивача, Товар був доставлений на склад Покупця (м. Харків) автоперевізником ТОВ «ТРАНС- КОМПАНІ» на підставі договору про перевезення вантажу №315/13 від 01.07.2013 р., на виконання якого позивач надав ТТН №31078 від 31.07.2013року, податкову накладну №912 від 31.07.2013 року та акт здачі-приймання робіт № ОУ-0003360.

Відповідно до п.п. 1.2-1.3 Договору №315/13 від 01.07.2013 р, реквізити транспортування товару, а саме: місця відправлення, пункт призначення , вантажоодержувач, кількість вантажу та плата за перевезення вантажу узгоджується Сторонами і вказується в додатках до цього договору, які є невід`єсною частиною цього договору. Окрім безпосереднього здійснення перевезення, Перевізник зобов`язується за окрему плату надати замовникові пов`язані із перевезенням вантажу послуги із транспортного експедирування, що узгоджується Сторонами і вказується в додатках до договору. Проте матеріали справи не містять доказів виконання вказаних умов Договору.

Окрім того, суд вважає за потрібне зауважити, що вказана ТТН №31078 від 31.07.2013року не заповнена належним чином, оскільки графи «водій-експедитор», «прийняв» взагалі не заповнені, а також не зазначено № довіреності, на підставі якої приймався товар та не вказано ким вона видана, та не зазначена точна адреса пункта навантаження.

Окрім того, у графі автомобіль зазначено КАМАЗ НОМЕР_2, наявність якого у володінні перевізника не підтверджується матеріалами справи, так як і право водія ОСОБА_3 на керування вказаним транспортним засобом.

Розрахунок за договір №315/13 від 01.07.2013 р. був здійснений у безготівковій формі, в повному обсязі, що підтверджується відповідним платіжним дорученням та випискою з банку.

Відповідно до п.3.1. Договору № 527/13 від 25.06.2014року, якість проданого Товару повинна відповідати сертифікатам якості виробника. Проте матеріали справи не містять вказаних сертифікатів.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Модерн-ХХІ» (Покупець) та ТОВ «ЮВІМЕТ» (Продавець) було укладено договір поставки №0507/2 від 05.07.2013р.

Відповідно до п.п.1.1.-1.2. Договору, Продавець продає Покупцю, а Покупець приймає і оплачує Товар. Найменування і вартість товару визначається у відповідних видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

На виконання вказаної умови договору позивач надав видаткову накладку № 535 від 08.07.2013року на загальну суму 758637, 000 та податку накладну від 08.07.2013року № 106.

Відповідно до п.2.4 Договору, оплата здійснюється на протязі 30 календарних днів з момента поставки кожної партії.

Розрахунок за вказаним договором здійснений не в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 29973 від 23.07.2013року на суму 132 763,00 та банківською випискою, у той час, як у видатковій та податковій накладній вказана сума у розмірі 758637, 000. Вказана обставина не заперечується позивачем.

Як вбачається з пояснень позивача, Товар був доставлений на склад Покупця (м. Харків) автоперевізником ТОВ «ТРАНС- КОМПАНІ» на підставі договору про перевезення вантажу №315/13 від 01.07.2013 р., на виконання якого позивач надав ТТН №08079 від 08.07.2013, податкову накладну №714 від 08.07.2013 року та акт здачі-приймання робіт № ОУ-0003164.

Відповідно до п.п. 1.2-1.3 Договору №315/13 від 01.07.2013 р, реквізити транспортування товару, а саме: місця відправлення, пункт призначення , вантажоодержувач, кількість вантажу та плата за перевезення вантажу узгоджується Сторонами і вказується в додатках до цього договору, які є невід`єсною частиною цього договору. Окрім безпосереднього здійснення перевезення, Перевізник зобов`язується за окрему плату надати замовникові пов`язані із перевезенням вантажу послуги із транспортного експедирування, що узгоджується Сторонами і вказується в додатках до договору. Проте матеріали справи не містять доказів виконання вказаних умов Договору.

Суд вважає за потрібне зауважити, що вказана ТТН не заповнена належним чином, оскільки графи «водій-експедитор», «прийняв» взагалі не заповнені, а також не зазначено № довіреності, на підставі якої приймався товар та не вказано ким вона видана, та не зазначена точна адреса пункта навантаження.

Окрім того, у графі автомобіль зазначено КАМАЗ НОМЕР_2, наявність якого у володінні перевізника не підтверджується матеріалами справи, так як і право водія ОСОБА_3 на керування вказаним транспортним засобом.

Належних доказів розрахунку за договором №315/13 від 01.07.2013 р., матеріали справи не містять.

Відповідно до п.3.1. Договору № 0507/2 від 05.07.2014року, якість проданого Товару повинна відповідати сертифікатам якості виробника. Проте матеріали справи не містять вказаних сертифікатів.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Модерн-ХХІ» (Покупець) та ТОВ «БУДКОНСТРУКЦІЯ-2012» (код 38239950) Продавець) було укладено договір поставки №1004/1 від 10.04.2013р.

Відповідно до п.п.1.1.-1.2. Договору, Продавець продає Покупцю, а Покупець приймає і оплачує Товар. Найменування і вартість товару визначається у відповідних видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

На виконання вказаної умови договору позивач надав видаткову накладку № 968 від 25.04.2013року на загальну суму 1142349, 28 та податкову накладну від 25.04.2013року № 249.

Відповідно до п.2.4 Договору, оплата здійснюється на протязі 30 календарних днів з момента поставки кожної партії.

Розрахунок за вказаним договором здійснений не в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 28854 від 17.05.2013року на суму 88 888,00 та банківською випискою, у той час, як у видатковій та податковій накладній вказана сума у розмірі 1142349, 28грн. Вказана обставина не спростовується позивачем.

Як вбачається з пояснень позивача, Товар був доставлений на склад Покупця (м. Харків) автоперевізником ТОВ РАЗМУС» на підставі договору про перевезення вантажу №2013/103 від 01.03.2013 р., виконання якого підтверджується ТТН № 25047 від 25.04.2013 р., податковою накладною №528 від 30.04.2013 року та актом здачі-прийому робіт (надання послуг) № 528.

Відповідно до п.п. 1.2-1.3 Договору №2013/103 від 01.03.2013 р, реквізити транспортування товару, а саме: місця відправлення, пункт призначення , вантажоодержувач, кількість вантажу та плата за перевезення вантажу узгоджується Сторонами і вказується в додатках до цього договору, які є невід`єсною частиною цього договору. Окрім безпосереднього здійснення перевезення, Перевізник зобов`язується за окрему плату надати замовникові пов`язані із перевезенням вантажу послуги із транспортного експедирування, що узгоджується Сторонами і вказується в додатках до договору. Проте матеріали справи не містять доказів виконання вказаних умов Договору.

Окрім того, суд вважає за потрібне зауважити, що вказана ТТН № 25047 від 25.04.2013 не заповнена належним чином, оскільки графи «водій-експедитор», «прийняв» взагалі не заповнені, а також не зазначено № довіреності, на підставі якої приймався товар та не вказано ким вона видана та не зазначена точна адреса пункта навантаження.

Окрім того, у графі автомобіль зазначено DAF НОМЕР_1, наявність якого у володінні перевізника не підтверджується матеріалами справи, так як і право водія ОСОБА_2 на керування вказаним транспортним засобом. Також суд вважає за потрібне зауважити, що транспортний засіб з такими ж державними номерами використовувався ТОВ «ЮВІМЕТ», що підтверджується наявною в матеріалах справи ТТН №310510 від 31.05.2013 р. Будь-яких пояснень із зазначених обставин представником позивача до суду не надано.

Розрахунки за договором № 25047 від 25.04.2013року проведені в безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням та банківськими виписками.

Відповідно до п.3.1. Договору № 0507/2 від 05.07.2014року, якість проданого Товару повинна відповідати сертифікатам якості виробника. Проте матеріали справи не містять вказаних сертифікатів.

Також, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Модерн-ХХІ» (Покупець) та ПП «ВАНЦДОРФ КОМПАНИ» (Продавець) було укладено договір поставки №237/13 від 23.07.2013р.

Відповідно до п.п.1.1.-1.2. Договору, Продавець продає Покупцю, а Покупець приймає і оплачує Товар. Найменування і вартість товару визначається у відповідних видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

На виконання вказаної умови договору позивач надав видаткову накладку № 572 від 31.07.2013року на загальну суму 788591, 10 та податкову накладну від 31.07.2013року № 480.

Відповідно до п.2.4 Договору, оплата здійснюється на протязі 30 календарних днів з момента поставки кожної партії.

Розрахунок за вказаним договором здійснений не в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками на загальну суму 128000,00грн., у той час, як у видатковій та податковій накладній вказана сума у розмірі 788591, 10грн. Вказана обставина не заперечується позивачем.

Як вбачається з пояснень позивача, Товар був доставлений на склад Покупця (м. Харків) автоперевізником ТОВ «ТРАНС- КОМПАНІ» на підставі договору про перевезення вантажу №315/13 від 01.07.2013 р., на виконання якого позивач надав ТТН №310715 від 31.07.2013року, податкову накладну №913 від 31.07.2013 року та акт здачі-приймання робіт № ОУ-0003361.

Відповідно до п.п. 1.2-1.3 Договору №315/13 від 01.07.2013 р, реквізити транспортування товару, а саме: місця відправлення, пункт призначення , вантажоодержувач, кількість вантажу та плата за перевезення вантажу узгоджується Сторонами і вказується в додатках до цього договору, які є невід`єсною частиною цього договору. Окрім безпосереднього здійснення перевезення, Перевізник зобов`язується за окрему плату надати замовникові пов`язані із перевезенням вантажу послуги із транспортного експедирування, що узгоджується Сторонами і вказується в додатках до договору. Проте матеріали справи не містять доказів виконання вказаних умов Договору.

Окрім того, суд вважає за потрібне зауважити, що вказана ТТН №310715 від 31.07.2013року не заповнена належним чином, оскільки графи «водій-експедитор», «прийняв» взагалі не заповнені, а також не зазначено № довіреності, на підставі якої приймався товар та не вказано ким вона видана та не зазначена точна адреса пункта навантаження.

Окрім того, у графі автомобіль зазначено DAF НОМЕР_3, наявність якого у володінні перевізника не підтверджується матеріалами справи, так як і право водія ОСОБА_4 на керування вказаним транспортним засобом.

Розрахунки за договором №315/13 від 01.07.2013 р. проведені в безготівковій формі, в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням та банківською випискою.

Відповідно до п.3.1. Договору № №237/13 від 23.07.2013р, якість проданого Товару повинна відповідати сертифікатам якості виробника. Проте матеріали справи не містять вказаних сертифікатів.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Модерн-ХХі" до суду не надано доказів того, якими чином здійснювалось навантаження та розвантаження товару, підтвердження наявності у ТОВ «Модерн-ХХІ» основних фондів (за умови, що вони необхідні для здійснення операцій), у тому числі: транспортних засобів, машин, механізмів), а також доказів того, якими саме особами здійснювався прийом придбаних ТМЦ, оскільки згідно вказаних договорів про перевезення товару, саме за позивачем закріплений обов`язок організовувати за свій рахунок навантаження та вивантаження товару, а також доказів включення підприємством до складу податкового кредиту та доказів відображення у реєстрі отриманих податкових накладних за відповідний період.

На підтвердження наявності відповідних приміщень для зберігання придбаних ТМЦ, позивач надав договори оренди № 9 від 01.01.2014року, № 15-4-2013 від 01.08.2013року, № б/н від 02.01.2013року, № 02.01.2013року , № від 02.03.2012року.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів розрахунків по вказаним договорам, а також доказів прийому-передачі вказаних приміщень, як то акт прийому-передачі, що відповідно до умов вказаних договорів є підтвердження факту переходу права користування вказаними будівлями.

Додатково суд зауважує, що відповідно до договору № 02.01.2013року, адреса будинку, в якому знаходиться приміщення, що орендується, знаходиться в м. Львові, по вул. А.Горської, 5»а», а за договором № від 02.03.2012року орендоване приміщення знаходиться за адресою:м. Дніпропетровськ, вул. Плеханова, 4, у той час, як позивач здійснює свою діяльність на території м. Харкова, куди і доставлялись придбані ТМЦ відповідно до наданих підприємством доказів. Будь-яких пояснень ТОВ «Модерн-ХХІ» з приводу вказаних обставин, матеріали справи не містять.

Рух ТМЦ підтверджується відповідними звітами про рух ТМЦ в розрізі контрагентів.

Використання придбаних ТМЦ у господарській діяльності підтверджується накладними на передачу матеріалів у виробництво № КА-0000545 від 11.06.2013року.

Перевіряючи реальність вищезазначених господарських операцій, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з пояснень позивача, зауваження податкового органу стосовно оформлення ТТН не мають значення для вирішення спірних правовідносин, оскільки вказані документи взагалі не відносяться до обов`язкових документів ведення податкового обліку.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст.48 Закону України .«Про автомобільний транспорт» встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Посилання на ту обставину, що ТТН не є обов`вими документами первинного бухгалтерського обліку, суд вважає необґрунтованими, оскільки факт здійснення перевезення товару не звільняє від обов'язку мати в наявності необхідні первинні документи, які посвідчують дану обставину, якими в даному випадку та в розумінні Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні є товарно-транспортні накладні.

Враховуючи наведене та беручи до уваги добуті по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що зазначені операції не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети). Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічних ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Крім того, відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318 (далі по тексту - Інструкція) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 3 вище зазначеної Інструкції передбачено, що бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства.

Згідно з п. 6 Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 13 Інструкції довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, що відпуск товару було здійснено за відповідними довіреностями в 2013році, однак матеріали справи містять копію журналу довіреностей, який датований 2012роком.

Також, суд вважає за потрібне зауважити, що матеріали справи не містять доказів проведення розрахунків за придбані ТМЦ між позивачем та його контрагентамив повному обсязі , що могло б засвідчити факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості придбаного товару за договорами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи.

Окрім того, позивачем не надано документів на підтвердження того, що безготівкові кошти були списані з рахунків суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару), тобто вибули з його власності, що в свою чергу могло б свідчити про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

З огляду на вищезазначене, за відсутності у позивача належним чином оформлених ТТН на перевезення вантажів не видається можливим встановити факт передачі таких товарів від контрагентів позивача - ТОВ "Бруно-Плюс", ТОВ « Ватер Шпаг», ТОВ « Будконструкція - 2012», ТОВ «Ювімет», ТОВ «Фостлайт», ТОВ «Ванцдорф компані», що в свою чергу свідчить про безтоварний характер згаданих господарських операцій.

Крім того, суд зазначає, що згідно із пунктом 9 Наказу Міністерства фінансів України від 20.10.1999, № 246 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку»первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць.

Позивачем до суду не було надано доказів відображення в бухгалтерському обліку транспортно-заготівельних витрат, у зв'язку з придбанням товару у контрагентів суб`єктів господарювання.

Також, згідно з пунктом 39 Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №108, зі змінами та доповненнями, всі товари господарюючого суб'єкта мають бути з відповідними документами, наявність яких передбачена чинним законодавством. До таких документів, зокрема, належать: накладні, товарно-транспортні накладні, прибутково-видаткові накладні, сертифікати відповідності державної системи сертифікації або копії зазначених сертифікатів, завірені господарюючим суб'єктом, який відпустив товар, що підлягає обов'язковій сертифікації, тощо.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Отже до документів, що є підставою для оприбуткування товару належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу - виробника товару.

Позивачем до матеріалів справи не надані документи, що підтверджують якість та відповідність поставлених товарів, які вказані у договорах поставки, а також не вказано в якій упаковці або тарі вони поставлені і чи були до цієї упаковки претензії щодо її відповідності для даної групи товарів і яких саме.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем як під час перевірки, так і під час судового розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження реальності господарської операції, а з наданих позивачем документів її реальність визначити не можливо.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту використання придбаних у ТОВ "Бруно-Плюс", ТОВ « Ватер Шпаг», ТОВ « Будконструкція - 2012», ТОВ «Ювімет», ТОВ «Фостлайт», ТОВ «Ванцдорф компані»товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

Враховуючи неналежне оформлення первинної документації, а саме відсутності документів щодо реальності проведених операцій та належно оформлених документів на транспортування придбаних ТМЦ, суд дійшов висновку про те, що позивачем не було підтверджено реальності господарських операцій, які можуть бути об'єктами оподаткування.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 вище зазначеної статті Кодексу встановлено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

З огляду на добуті по справі докази в їх сукупності суд не приймає до уваги твердження позивача про реальність господарських операцій між ТОВ "Бруно-Плюс", ТОВ « Ватер Шпаг», ТОВ « Будконструкція - 2012», ТОВ «Ювімет», ТОВ «Фостлайт», ТОВ «Ванцдорф компані», так як позивачем не надано до суду належних, достатніх та переконливих доказів реальності надання товарів/послуг від зазначених суб'єктів господарювання, а також не надано доказів дотримання засад розумності та добросовісності у спірних взаємовідносинах.

З наявних у справі документів слідує, що фактично господарських операцій саме між позивачем, та його контрагентами не відбувалось, а тому надані до справи копії первинних документів не можуть бути взяті до уваги навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством (лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України").

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що матеріали справи та наявні в дій докази об'єктивно засвідчують відсутність реального наміру на виконання укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ "Бруно-Плюс", ТОВ « Ватер Шпаг», ТОВ « Будконструкція - 2012», ТОВ «Ювімет», ТОВ «Фостлайт», ТОВ «Ванцдорф компані» господарських відносин, та як наслідок безпідставне заниження ПДВ.

За таких обставин, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень було доведено правомірність встановлених під час перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, що призвело до заниження ПДВ із контрагентами - ТОВ "Бруно-Плюс", ТОВ « Ватер Шпаг», ТОВ « Будконструкція - 2012», ТОВ «Ювімет», ТОВ «Фостлайт», ТОВ «Ванцдорф компані»., та як наслідок обґрунтованості винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Позивачем же, в порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, не було надано належних та допустимих доказів реальності укладених із вищезазначеними контрагентами договірних відносин, а відтак правомірності віднесення до складу витрат на придбання (виготовлення) та реалізацію товарів.

Доводи позивача щодо реальності укладених із його контрагентами правочинів, суд вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Підсумовуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн-ХХІ" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомленнь - рішень - залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 05.08.2014року.

Суддя Горшкова О.О.