Постанова № 40042216, 28.07.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2014 року № 813/3453/14

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представників позивача Лисака О.В., Карпія Р.М.,

представника відповідача Каранець Р.В., Чижевського М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техарм» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.2011 року №0002362321, №0002352321, №0002342321, -

В С Т А Н О В И В :

22 травня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Техарм» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.12.2011 року №0002362321, №0002352321, №0002342321. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України, оскільки реальність господарських операцій підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки податкового органу стосовно нереальності (нікчемності) правочинів є необґрунтованими.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2012 року в адміністративній справі №2а-4375/12/1370 у задоволенні позовних вимог ТзОВ «Техарм» було відмовлено повністю, з мотивів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивачем було оскаржено постанову суду від 04.10.2012 року в апеляційному порядку.

Так, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 року апеляційну скаргу ТзОВ «Техарм» було задоволено, скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2012 року та прийнято нову, якою позов задоволено повністю.

Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права та ставив питання про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області задоволено частково, рішення попередніх судових інстанцій були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

10 квітня 2014 року дана справа була надіслана Вищим адміністративним судом України до Львівського окружного адміністративного суду для розгляду та надійшла до суду 12 травня 2014 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.

Відповідно до вимог статті 15-1 Кодексу адміністративного судочинства України та за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, адміністративну справу №2а-4375/12/1370 передано на розгляд судді Львівського окружного адміністративного суду Сасевичу О.М. Адміністративній справі присвоєно новий №813/3453/14.

Ухвалою від 13.05.2014 року адміністративна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техарм» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.2011 року №0002362321, №0002352321, №0002342321 була прийнята суддею Сасевичем О.М. до свого провадження та призначена до судового розгляду.

Судом, на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, у судовому засіданні було здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Відповідачем на заперечення позовних вимог було подано письмове заперечення на позовну заяву, в яких він обґрунтовує власну позицію наступним.

Відповідач зазначає, що у процесі проведення перевірки встановлено факт безпідставного відображення ТзОВ «Техарм» у податковому обліку господарських операцій з ПП «Версант», ПП «Бізнесгруп», ПП «Львівкомфортгруп-К», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна», ТзОВ «Карєркан-Плюс», оскільки такі фактично не відбувались. Загалом, відповідач стверджує, що господарські операції з вищенаведеними контрагентами безпідставно віднесені позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту, у зв'язку із тим, що інформація, вказана у первинних документах (видатково-прибуткових накладних) про здійснення господарських операцій є недостовірною з огляду на такі обставини: не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій поставки, транспорту та іншого обладнання, які економічно необхідні для виконання такого постачання, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, участі технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, відсутні товарно-транспортні накладні. Також відповідач вказує на матеріали кримінальних справ №2064, №179-0467 щодо фактів фіктивного підприємництва по контрагентах.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та додаткових поясненнях, просили суд позов задовольнити.

Представники відповідача просили суд відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Техарм» як юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради 17.05.1993 року. На податковий облік позивача взято 10.08.1993 року. У періоді, який перевірявся, ТзОВ «Техарм» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, податку на прибуток, комунального податку, податку з доходів фізичних осіб. Основні види діяльності позивача - виробництво кранів і клапанів, діяльність у сфері архітектури: інженерна та технічна діяльність, пов'язана з будівництвом, консультації з питань комерційної діяльності та управління, створення програмного забезпечення, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, інші види оптової торгівлі.

У період з 23.11.2011 року по 29.11.2011 року Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Техарм» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року. Результати перевірки відображені в акті №4488/23-209/19332733 від 06.12.2011 року.

Контролюючим органом встановлено порушення позивачем:

-порядку ведення податкового обліку;

-п.1.23, 1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за період, який перевірявся, всього на суму 132 798,00 грн., в т.ч. за 1 кв. 2010 року на суму 8 626,00 грн., за 2 кв. 2010 року на суму 58 689,00 грн., за 3 кв. 2010 року на суму 3 027,00 грн., за 4 кв. 2010 року на суму 3 675,00 грн. та завищення за 1 кв. 2011 року на суму 58 781,00 грн.;

-п.1.7 ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 14 826,00 грн., в т.ч. за лютий 2010 року на суму 3 490,00 грн., за березень 2010 року на суму 3 411,00 грн., за квітень 2010 року на суму 1 455,00 грн., за грудень 2010 року на суму 2 940,00 грн., за лютий 2011 року на суму 1 658,00 грн., за квітень 2011 року на суму 18,00 грн., за травень 2011 року на суму 1 854,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду всього на суму 43 495,00 грн., в т.ч. за вересень 2011 року.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті -податкове повідомлення-рішення №0002362321 від 19.12.2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 43 495,00 грн.; податкове повідомлення рішення від 19.12.2011 року №0002352321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість на загальну суму 17 653,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 19.12.2011 року №0002342321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток у розмірі 151 303,00 грн.

Позивач не погодився із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх в адміністративному порядку. Відповідно до рішення про результати розгляду повторної скарги №7710/6/10-2115 від 04.05.2012 року Державною податковою службою України залишені без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м.Львова та рішення про результати розгляду первинної скарги, а скарга підприємства залишена без задоволення.

Загалом, вважаючи свої права порушеними рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивачем було заявлено означений позов, у якому ТзОВ «Техарм» стверджує про відсутність підстав для прийняття відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Із матеріалів справи вбачається, що судом апеляційної інстанції у даній справі уже досліджувалось питання щодо наявності підстав для проведення позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Техарм», яка, зокрема, була проведена на підставі постанови СУ ГУМВС України у Львівській області від 30.09.2011 року.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначений ст.78 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України, однією з обставин, що зумовлює проведення документальної позапланової виїзної перевірки є отримання постанови суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Наведене положення не містить вказівки на конкретно визначені статті КК України, за якими має бути порушено кримінальну справу та доручено провести перевірку для цілей її виконання контролюючими органами.

Пунктом 86.9 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків контролюючого визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Скасувавши постанови суду першої та апеляційної інстанцій, Вищий адміністративний суд звернув увагу на неповне з'ясування судами попередніх інстанцій усіх обставин справи і наголосив на необхідності з'ясування наслідків кримінальних справ №2064, №179-0467 та встановити чи є відповідні судові рішення, що набрали законної сили.

Таким чином, з метою надання належної правої оцінки посиланням контролюючого органу в акті перевірки №4488/23-209/19332733 від 06.12.2011 року на те, що: -відповідно до інформації, отриманої від СУ ГУМВСУ у Львівській області, щодо розслідування кримінальної справи №2064, порушеної за фактом фіктивного підприємництва за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, в період 2009-2010р. фізичні особи придбали ПП «Версант», ПП «Бізнес груп» та інші суб'єкти підприємницької діяльності з метою проведення незаконних фінансових операцій по проведенню в інтересах третіх осіб безготівкових коштів в сумі понад 100 млн.грн. у готівку, внаслідок чого до бюджету не надійшли податки та обов'язкові платежі, що заподіяло велику шкоду державі; -згідно з постановою СВ ПМ ДПА у Львівській області від 12.11.2010р., слідчим відділом податкової міліції ДПА у Львівській області розслідується кримінальна справа №179-0467, за ознаками злочинів, передбачених КК України, в пособництві в умисному ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах, а як встановлено розслідуванням, в схемі мінімізації податкових зобов'язань задіяне ПП «Львівкомфортгруп», яке, відповідно до даних податкових декларацій, тісно пов'язане із фіктивними суб'єктами господарської діяльності, директорами або засновниками є особи, відносно яких розслідується кримінальна справа, судом з'ясовано наступне.

Із листа-відповіді в.о. начальника слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Львівській області від 28.05.2014 року №6802/13-01-09-0014 вбачається, що 28.02.2011 року слідчим управлінням ДПС у Львівській області завершено досудове розслідування у кримінальній справі №179-0467 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.205 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.205 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.27, ч.2 ст.205 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.366 КК України.

29 грудня 2011 року кримінальна справа №179-0467 розглянута Сихівським районним судом м.Львова. Так, постановою Сихівського районного суду м.Львова від 29.12.2011 року (номер судової справи №1-104/11) вищезгаданих осіб на підставі п.п. «г», «в», «є» ст.1, ст.6 Закону України «Про амністію у 2011 році» звільнено від кримінальної відповідальності, скасовано арешт, що був накладений на майно та рахунки таких осіб та закрито кримінальну справу.

Із відповіді начальника відділу СУ ГУМВС України у Львівській області від 08.05.2014 року №2/1683 встановлено, що у провадженні СУ ГУМВС України у Львівській області перебувала кримінальна справа №2064, порушена 27.09.2010 року за фактом фіктивного підприємництва ПП Версант», ПП «Сервіс Доріг», ПП «ІКА «Інтелект», ПП «Трансзахідком» за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

10.01.2012 року кримінальна справа №2064 була об'єднана із кримінальною справою №144-0860. Однак, судом встановлено, що із врахуванням відомостей, здобутих під час розслідування справи в ході досудового слідства, 18.04.2012 року було прийнято рішення про закриття кримінальної справи в частині здійснення фіктивного підприємництва ПП «Версант» на підставі п.2 ст.6 КПК України. Крім того, начальником надано інформацію, що з кримінальної справи №144-0860 було виділено матеріали щодо можливого здійснення фіктивного підприємництва ПП «Бізнесгруп» і останні скеровані у СВ ПМ ДПА у Львівській області для долучення до кримінальної справи №141-0470, порушеної СВ ПМ ДПА у Львівській області за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України.

На запит суду в.о. заступника начальника - начальником СУ фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Львівській області надано відповідь від 04.07.2014 року №8297/13-01-09-00-13, якою повідомлено, що слідчим відділом ПМ ДПА у Львівській області проводилось досудове розслідування у кримінальній справі №139-0371 від 11.08.2011 року відносно директора ПП «Бізнесгруп» ОСОБА_9 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України. При цьому, постановою Галицького районного суду м.Львова від 05.09.2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25.11.2011 року, постанову про порушення даної кримінальної справи скасовано.

Отже, на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вироків судів по кримінальних справах не існувало.

Додатково суд наголошує, що дані перевірок контрагентів позивача, які були проведені податковими органами, засвідчують факти порушення податкового законодавства, допущені такими юридичними особами (контрагентами позивача), а не позивачем безпосередньо. У зв'язку із наведеним, суд акцентує на тому, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, а судові рішення у вищеописаних кримінальних справах не стосуються безпосередньо позивача, окрім того, у них відсутні обставини, які складають предмет доказування у даній справі, та які могли би звільнятися від доказування.

Суд також відзначає, що позивач не зобов'язаний здійснювати перевірку легальності чи правомірності діяльності своїх контрагентів, дотримання ними законодавства України, повноваження їх представників тощо, для цього позивачу не надано відповідних повноважень та компетенції й він позбавлений ефективної можливості уникати чи попереджувати співпрацю із несумлінними платниками податків. У той же час, співпраця та наявність господарських відносин із юридичними особами, які допустили порушення законодавства, не свідчить автоматично про допущення порушень самим позивачем, за умови якщо ним особисто порушень закону допущено не було.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (у редакції чинній на час здійснення господарських операцій), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно з п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до п.7.2.4 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як вбачається з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включенню до податкового кредиту, згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.

Нормами ст.198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України.

У судовому засіданні представники відповідача пояснили, що між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у матеріалах справи та досліджувалися під час перевірки й під час судового розгляду, однак, наголосили, що спір виник щодо реальності господарських операцій між ТзОВ «Техарм» та ПП «Версант», ПП «Бізнесгруп», ПП «Львівкомфортгруп-К», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна», ТзОВ «Карєркан-Плюс».

Водночас, суд вбачає за доцільне надати правову оцінку первинним бухгалтерським документам по господарських операціях позивача із контрагентами.

Для підтвердження фактів реального виконання господарських операцій із ПП «Версант», ПП «Бізнесгруп», ПП «Львівкомфортгруп-К», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна», ТзОВ «Карєркан-Плюс» позивачем було представлено суду копії первинних документів і податкових накладних, а саме: видаткові накладні №№РН-6-02006 від 02.06.2010 року, РН-5-11001 від 11.05.2010 року, РН-5-12001 від 12.05.2010 року, РН-5-13002 від 13.05.2010 року, податкові накладні №№5130000002 від 13.05.2010 року, 602000003 від 02.06.2010 року, 5120000001 від 12.05.2010 року, 5110000001 від 11.05.2010 року (ПП «Версант»), видаткові накладні №№03317 від 04.03.2011 року, 03316 від 04.03.2011 року, податкові накладні №№03317 від 04.03.2011 року, 03316 від 04.03.2011 року (ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна»), видаткова накладна №03319 від 04.03.2011 року, податкова накладна №03319 від 04.03.2011 року (ТзОВ «Карєркан-Плюс»), видаткові накладні №№ПФ-0000461 від 04.03.2011 року, ПФ-0000604 від 04.03.2011 року, ПФ-0000603 від 04.03.2011 року, ПФ-0000205 від 09.02.2011 року, ПФ-000385 від 07.12.2010 року, податкові накладні №№169 від 04.03.2011 року, 416 від 04.03.2011 року, 418 від 04.03.2011 року, 72 від 09.02.2011 року, 451 від 07.12.2010 року (ТзОВ «П'ятий фактор»), накладні №№2126 від 02.04.2010 року, 1390 від 10.03.2010 року, 1169 від 01.03.2010 року, 1142 від 18.02.2010 року, 1000 від 11.02.2010 року, 0979 від 09.02.2010 року, 0476 від 02.12.2009 року, 0491 від 04.12.2009 року, 0564 від 18.12.2009 року, 0607 від 25.12.2009 року, податкові накладні №№1584 від 02.04.2010 року, 0769 від 10.03.2010 року, 0529 від 01.03.2010 року, 0495 від 18.02.2010 року, 0308 від 11.02.2010 року, 0277 від 09.02.2010 року, 0489 від 02.12.2009 року, 0504 від 04.12.2009 року, 0602 від 18.12.2009 року, 0670 від 25.12.2009 року (ПП «Львівкомфортгруп-К»), видаткові накладні №№РН-7-02013 від 02.07.2010 року, РН-5-11003 від 11.05.2010 року, РН-5-10001 від 10.05.2010 року, РН-5-07003 від 07.05.2010 року, РН-4-23003 від 23.04.2010 року, податкові накладні №№7020000011 від 02.07.2010 року, 5110000005 від 11.05.2010 року, 5100000001 від 10.05.2010 року, 5070000004 від 07.05.2010 року, 4230000003 від 23.04.2010 року (ПП «Бізнесгруп»).

Окрім того, позивачем надано суду копії платіжних доручень і банківських виписок по особовому рахунку, які підтверджують факти здійснення позивачем оплати на користь контрагентів. Зазначене суд розцінює як доказ спрямування намірів позивача на реальне здійснення господарських операцій, а також про понесені витрати позивача на придбання товару.

Дослідивши вказані первинні документи суд відзначає, що за своїм змістом вони засвідчують факти передачі від контрагентів до позивача придбаного ним товару, час та обсяги проведених господарських операцій, а також відображають факти проведених взаєморозрахунків за придбаний товар, тобто свідчать про виконання конкретних господарських операцій. При цьому, проаналізувавши зазначені документи, суд дійшов висновку, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані, що дозволяє достовірно встановити обсяги та зміст відповідних господарських операцій. А представлені позивачем податкові накладні є оформленими у відповідності до вимог чинного на момент їх виписки законодавства й відповідають його приписам.

Всі податкові накладні, отримані від контрагентів, були відображені ТзОВ «Техарм» в реєстрах податкових накладних за період, який перевірявся.

У судовому засіданні судом з'ясовано, що контрагенти позивача також задекларували податкове зобов'язання з податку на додану вартість по господарських операціях із ТзОВ «Техарм».

Водночас, судом із матеріалів справи з'ясовано, що на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача - ПП «Версант», ПП «Бізнесгруп», ПП «Львівкомфортгруп-К», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна», ТзОВ «Карєркан-Плюс», були включені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, щодо них не було внесено записів про відсутність за юридичними адресами чи ліквідацію юридичних осіб. Крім того, такі контрагенти на момент здійснення господарських операцій були дійсними платниками податків, в тому числі податку на додану вартість.

Суд надає критичну оцінку й доводам відповідача щодо нереальності та безтоварності операцій позивача, у зв'язку із не складенням при придбанні позивачем товарів відповідних товаросупровідних документів (товарно-транспортних накладних). Суд звертає увагу на те, що, у відповідності до розд.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна є документом обов'язковим для учасників транспортного процесу, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Відповідно, товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У зв'язку з чим, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому, відсутність таких документів не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій із закупівлі товарів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідач жодним чином не довів необхідності транспортування придбаних позивачем товарів, обов'язку саме позивача організовувати таке транспортування й обов'язку саме позивача оформляти і складати такі товаросупровідні документи, та не зазначив про це в акті перевірки №4488/23-209/19332733 від 06.12.2011 року.

Тож, суд відзначає, що факти відсутності товаросупровідних документів не є однозначним доводом нереальності господарських операцій, при цьому їх можна й слід оцінювати в сукупності з іншими доказами, які підтверджують або спростовують факт здійснення відповідних господарських операцій, та іншими встановленими обставинами таких господарських операцій.

Суд відхиляє твердження відповідача про відсутність основних виробничих та невиробничих фондів, трудових ресурсів, транспортних засобів, приміщень, оскільки ДПІ не підтвердило це належними письмовими доказами. Покладення в основу факту порушення податкового законодавства одних лише висновків податкової перевірки без їх підтвердження та перевірки, на думку суду, не є свідченням відсутності вчинення господарських операцій. Крім того, стверджується про відсутність власних засобів, ресурсів, хоча підприємство могло і брати в оренду приміщення, транспортні засоби.

Доводи відповідача щодо відсутності технічного персоналу для проведення фінансово-господарської діяльності, відсутність транспортних засобів судом до уваги не приймаються, оскільки для того, щоб здійснити поставку товару (комплекту деталей) контрагентам не потрібно великого штату працівників, транспортних засобів та спеціальні складські приміщення.

В акті перевірки (5 абз. ст.17) відповідач стверджує, що у документах відсутні відомості щодо місця приймання-передачі товару. Однак, на ст.13 цього ж акта перевірки зазначено про те, що комплекти деталей приймались за фактичною адресою позивача: м.Львів, вул.Замарстинівська,41 матеріально-відповідальною особою за зберігання ТМЦ ОСОБА_10 Таким чином, на думку суду, має місце невідповідність висновків, зроблених контролюючим органом фактичним обставинам.

Відтак, презумпція правомірності правочину у встановленому законом порядку не спростована. На даний момент, достовірних фактів, які б викликали сумнів в суду в реальності придбання, поставки товару немає.

Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст.203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України:

1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'ктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п.18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року №9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч.5 ст.203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «Техарм» на вчинення правочинів з контрагентами ПП «Версант», ПП «Бізнесгруп», ПП «Львівкомфортгруп-К», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна», ТзОВ «Карєркан-Плюс» без наміру створити наслідки, які передбачені договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо купівлі-продажу, поставки товару. Це підтверджується не лише документами, але й фактичною реалізацією товару іншому суб'єкту. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст.228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів доходів і зборів та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Окрім цього, суд, узагальнивши наведене зазначає, що неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії», у п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Тому, допущені порушення податкового законодавства постачальником товару, робіт чи послуг тягнуть негативні наслідки саме для такої особи та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість чи формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.

Так, висновки про порушення податкового законодавства контрагентами позивача чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїми контрагентами вимог закону. Наведене узгоджується й з позицією Верхового Суду України, висловленою, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

Таким чином, беручи до уваги усі докази в їх сукупності, суд не знаходить достатнього та належного підтвердження того, що господарські операції між ТзОВ «Техарм» та ПП «Версант», ПП «Бізнесгруп», ПП «Львівкомфортгруп-К», ТзОВ «П'ятий фактор», ТзОВ «Пазкар Маркетинг Україна», ТзОВ «Карєркан-Плюс» є нереальними та безтоварними й не відповідають суті діяльності позивача.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на органи доходів і зборів покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Проте, контролюючим органом, конкретних доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства суду надано не було.

Отже, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова №0002352321 від 19.12.2011 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова №0002342321 від 19.12.2011 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова №0002362321 від 19.12.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техарм» сплачений судовий збір у сумі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 04 серпня 2014 року.