Постанова № 40042184, 24.07.2014, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2014 р. Справа № 809/2334/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Скільського І.І.

за участю секретаря судового засідання Волочій Л.І.

представника позивача - Ковалюк Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області до Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про визнання неправомірними дій, скасування постанови від 26.02.2014 року та зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції (далі - відповідач) про визнання неправомірними дій, скасування постанови від 26.02.2014 року та зобов'язання до вчинення дій по виконавчому провадженні ВП №42268295.

Позовні вимоги мотивовано тим, що старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Судаком М.М., в порушення вимог статей 25, 26 Закону України "Про виконавче провадження", Кодексу адміністративного судочинства України, протиправно, без визначених законом правових підстав, 26.02.2014 року, винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Івано-Франківського окружного адміністративного суду №809/1569/13-а про стягнення з ТзОВ «Друг ІФ» в дохід бюджету податковий борг в розмірі 6441,35 грн. Враховуючи наведене позивач просив суд визнати протиправними дії державного виконавця щодо відмови в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження; скасувати постанову державного виконавця від 26.02.2014 року ВП №42268295 про відмову у відкритті виконавчого провадження; зобов'язати відповідача відкрити виконавче провадження на підставі виконавчого листа від 13.02.2014 року №809/1569/13-а про стягнення з ТзОВ «Друг ІФ» в дохід бюджету податковий борг в розмірі 6441,35 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві та надала аналогічні за змістом пояснення. Просила суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання, не прибув, причина неприбуття суду невідома. Клопотання про відкладення судового засідання, чи розгляду справи за відсутності уповноваженого представника відповідача на адресу суду не надходило.

Судом на підставі частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України проведено судовий розгляд справи без участі представника відповідача по наявних у справі матеріалах.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши думку представника позивача, дослідивши та оцінивши подані докази, судом встановлено наступне.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 13.02.2014 року видано виконавчий лист №809/1569/13-а про стягнення з рахунків у банках, що обслуговують товариство з обмеженою відповідальністю "Друг ІФ" та за рахунок готівки, що йому належить в дохід державного бюджету податковий борг в розмірі 6441,35 гривень (а.с. 9).

26.02.2014 року Державною податкова інспекція у м. Івано-Франківську подано до Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції заяву про примусове виконання.

26.02.2014 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Судаком М.М. винесено постанову ВП №42268295 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) з примусового виконання виконавчого листа за №809/1569/13-а (а.с.7).

Із змісту описової і мотивувальної частини постанови відповідача слідує, що вона прийнята на підставі пункту 8 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" та в зв'язку з тим, що порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95-99 Податкового кодексу України, а механізм виконання судових рішень про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу передбачений главою 12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

В оскаржуваній постанові зазначено, що чинне законодавство передбачає окремий порядок примусового виконання судових рішень про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу та сформовано висновок, що органи державної виконавчої служби до цієї процедури не залучаються, оскільки процедура погашення податкового боргу є самостійною і регулюється окремими нормами Податкового кодексу України, а не законодавством про виконавче провадження.

Таку правову позицію відповідач сформував, посилаючись на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України № 1484/12/13-13 від 24.10.2013 року.

Надаючи правову оцінку діям відповідача, досліджуючи правомірність постанови від 26.02.2014 року ВП №42268295 на предмет наявності юридичних підстав відмови у відкритті виконавчого провадження, встановлених законом, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частинами 1 та 2 статті 2 коментованого Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець, серед іншого, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

За змістом пункту 4 частини 2 статті 17 вказаного вище Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі листи, що видаються судами.

Пунктом 1 частини 2 цієї статті Закону встановлено, що такими документами є: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Згідно частин 1 і 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

При цьому, підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження визначені пунктами 1-9 частини 1 статтею 26 коментованого Закону.

Як встановлено з матеріалів справи, у оскаржуваній постанові про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець посилається на пункт 8 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", тобто на підставі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження. При цьому, відповідач застосування даної норми Закону обґрунтовує наявністю окремого порядку стягнення податкового боргу з платників податків, який регулюється статтями 95-99 Податкового кодексу України та виконується органами державної податкової служби.

Суд погоджується з даним твердженням відповідача, в зв'язку з тим, що згідно пункту 95.3 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

З аналізу наведеної норми слідує, що Податковим кодексом України встановлено особливий порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з платника податків у рахунок погашення податкового боргу. Органами стягнення за такими рішеннями, які здійснюють їх примусового виконання, є контролюючі органи в розумінні Податкового кодексу України, до яких належить і Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

Проте, вказані положення Податкового кодексу України, а також зміст Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1484/12/13-13 не виключають можливості здійснення виконавчого провадження на підставі виконавчого листа суду, виданого відповідно до процесуального законодавства України, в тому числі Кодексу адміністративного судочинства України.

На переконання суду, при прийнятті постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження державним виконавцем не правомірно застосовано пункт 8 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", адже статтями 95-99 Податкового кодексу України не визначено порядок відмови у відкритті виконавчого провадження за наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За змістом частини 5 цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист (частина 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, отримавши виконавчий лист, державний виконавець із посиланням на пункт 8 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" необґрунтовано відмовив у відкритті виконавчого провадження, протиправно трактуючи норми законодавства України на власний розсуд, тим самим затягуючи виконання судового рішення.

У оскаржуваній постанові державний виконавець ставить під сумнів законність видачі судом виконавчого листа у справі №809/1569/13-а.

У спірних правовідносинах виконавчий лист в порядку статті 259 Кодексу адміністративного судочинства України не визнаний судом, який його видав, таким, що не підлягає виконанню.

Оскільки виконавчий лист не був визнаний таким, що не підлягає виконанню, у відповідача не було підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження (відмови в прийнятті до провадження виконавчого документа) із посиланням на пункт 8 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Відносно врахування відповідачем змісту Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 24.10.2013 №1484/12/13-13 "Щодо порядку виконання судових рішень про стягнення з платників податків коштів у рахунок погашення податкового боргу" суд зазначає, що такий лист має рекомендаційний характер, не має правого статусу закону, відтак обставини, викладені у ньому, не можуть виключати здійснення виконавчого провадження.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що вказаним листом Вищий адміністративний суд України надав рекомендації адміністративним судам в конкретних випадках перевіряти наявність достатніх підстав для видачі у порядку статей 257 та 258 Кодексу адміністративного судочинства України органам державної податкової служби виконавчих листів про примусове виконання судових рішень про стягнення податкового боргу із юридичних осіб.

Зазначено, що порядок погашення податкового боргу за рішенням суду про стягнення коштів з рахунків платника податку у банках, які обслуговують останнього, - є самостійною процедурою, яка регулюється статтею 95 Податкового кодексу України, і може здійснюватися без виконавчого провадження.

При цьому, вказаний лист не надає рекомендацій щодо необхідності відмовляти у відкритті виконавчих проваджень за наявності виданого виконавчого листа адміністративним судом про стягнення з юридичної особи податкового боргу у спосіб визначений у резолютивній частині постанови суду.

Суд вважає за необхідне зазначити, що положення Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України і Закону України "Про виконавче провадження" в питанні погашення податкового боргу за рішенням суду про стягнення коштів з рахунків платника податку у банках, які його обслуговують, і за рахунок готівки такого платника податку, не конфліктують між собою, не виключають і не суперечать одні з одними.

Відтак, суд вважає, що виконання судових рішень про стягнення податкового боргу може здійснюватися самостійно територіальними органами державної податкової служби в порядку пунктів 95.3 і 95.4 статті 95 Податкового кодексу України, Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, так і за заявою стягувача - шляхом отримання виконавчого листа та передачі його на примусове виконання в органи державної виконавчої служби в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

Враховуючи наведене та з огляду на те, що 13.02.2014 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист щодо примусового виконання постанови суду у справі №809/1569/13-а про стягнення з ТзОВ "Друг ІФ" податкового боргу в сумі 6441,35 гривень, суд приходить до висновку про наявність права у Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську на звернення до виконавчої служби з метою виконання рішення суду та обов'язку державного виконавця вирішити питання про відкриття виконавче провадження.

Вчинення дій суб'єктом владних повноважень і прийняття ним рішень є способом здійснення власної компетенції та являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Беручи до уваги наведене вище, суд приходить до висновку про протиправність постанови Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції від 26.02.2014 року та її скасування, а також - протиправності дій щодо відмови у прийнятті до виконання виконавчого листа Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

З приводу позовних вимог про зобов'язання Відділ державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції відкрити виконавче провадження по примусовому виконанню судового рішення по справі №809/1569/13-а на підставі виконавчого листа від 13.02.2014 року, суд зазначає наступне.

Згідно положень частин 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, суд не підміняє суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.

Питання про відкриття виконавчого провадження із перевіркою виконавчого листа на відповідність вимогам, встановлених законом, віднесено виключно до компетенції державного виконавця та не входить до компетенції суду, а тому вказані позовні вимоги є такими, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Водночас, частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, враховуючи висновок суду про обґрунтованість позовних вимог щодо необхідності скасування оскаржуваної постанови, з метою захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про примусове виконання виконавчого листа Івано-Франківського окружного адміністративного суду за №809/1569/13-а від 13.02.2014 року.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Судак М.М., щодо відмови в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа за №809/1569/13-а, виданого 13.02.2014 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом, про стягнення з ТзОВ "Друг ІФ" 6441,35 гривень податкового боргу.

Скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Судак М.М. від 26.02.2014 року ВП №42268295 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) з примусового виконання виконавчого листа за №809/1569/13-а, виданого 13.02.2014 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом.

Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції повторно розглянути заяву Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області щодо примусового виконання виконавчого листа за №809/1569/13-а, виданого 13.02.2014 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом, про стягнення з ТзОВ "Друг ІФ" 6441,35 гривень податкового боргу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Скільський І.І.

Постанова складена в повному обсязі 29.07.2014 року.