Рішення № 40042115, 30.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22436/13 30.07.14

за позовом першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про розірвання договору, зобов'язання вчинити дії та стягнення збитків,

Суддя Удалова О.Г. (головуючий)

Суддя Отрош І.М.

Суддя Чеберяк П.П.

Представники учасників процесу:

від прокуратури Янківський С.В. (посв. № 019586)

від позивача-1 не з'явились

від позивача-2 не з'явились

від позивача-3 Сидоришина Т.Г. (за довіреністю)

від відповідача не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач 1), Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (далі - позивач 2), комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (далі - позивач 3) до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про розірвання договору № ДНП 2012-12/205 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, укладеного 21.12.2012 р. між комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1; зобов'язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів, та повернути її комунальному підприємству «Київтранспарксервіс»; стягнення збитків в розмірі 1 813,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням умов договору № ДНП 2012-12/205 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 21.12.2012 р., а саме облаштування на паркувальному майданчику більшої кількості місць для паркування транспортних засобів, ніж передбачено умовами договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/22436/13, розгляд справи призначено на 12.12.2013 р.

Представники позивача 1, позивача 2 та відповідача у судове засідання не з'явились. Вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Представники прокуратури та позивача-3 надали суду усні пояснення по суті спору.

В порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом було винесено ухвалу про відкладення розгляду справи на 09.01.2014 р.

Через канцелярію суду 20.12.2013 р. від прокуратури надійшло клопотання про призначення судової експертизи, у зв'язку з необхідністю визначення кількості місць для паркування, а також суми коштів, які необхідно було б сплачувати позивачу-3 за облаштування паркувальних місць на спірній земельній ділянці.

09.01.2014 р. через канцелярію суду від позивача-2 надійшли письмові пояснення по справі, в яких позивач-2 заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Присутні у судовому засіданні представники учасників процесу надали суду усні пояснення по справі.

У судовому засіданні прокурором було надано заяву про продовження строку вирішення спору.

Вимоги ухвали суду від 12.12.2014 р. прокуратурою не виконано.

Клопотання про продовження строку вирішення спору судом задоволено.

Розгляд клопотання про призначення судової експертизи судом відкладено на наступне судове засідання.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.01.2014 р. розгляд справи було відкладено на 23.01.2014 р.

Представники позивачів 1 та 2 у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали не виконали, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні представником позивача-3 було надано письмові пояснення, в яких представник позивача-3 зазначає, що між ним та відповідачем було укладено додаткову угоду від 30.12.2013 р. № 1 до договору № ДНП-2012-12/205 щодо продовження дії договору до 28.02.2014 р.

Відповідачем у судовому засіданні було подано письмові пояснення, в яких відповідач визнає заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Присутні у судовому засіданні представники учасників процесу надали суду усні пояснення щодо призначення судової експертизи.

Розгляд клопотання про призначення судової експертизи судом відкладено на наступне судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про належність справи № 910/22436/13 до категорії складних та необхідність призначення колегіального розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2014 р. було призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням голови Господарського суду м. Києва від 23.01.2014 р. був визначений склад колегії суддів, а саме: Удалова О.Г. (головуючий), Отрош І.М., Чеберяк П.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2014 р. справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.02.2014 р.

Представники позивачів 1 та 2 у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали не виконали, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

13.02.2014 р. через канцелярію суду з прокуратури надійшли письмові пояснення стосовно заявленого клопотання про призначення судової експертизи.

Представником позивача-3 у судовому засіданні було надано суду додаткову угоду № 1 до договору № ДНП 2012-12/205 від 21.12.2012 р.

Відповідач проти заявленого клопотання про призначення судової експертизи заперечив.

Представники прокуратури та позивача-3 заявлене клопотання про призначення судової експертизи підтримали у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення клопотання прокуратури та проведення у справі судової експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 р. було призначено у справі № 910/22436/13 судову експертизу та зупинено провадження у справі.

23.05.2014 р. через канцелярію суду надійшов лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 21.05.2014 р. № 2941/14-41/2942/14-42/2943/14-45 про забезпечення здійснення оплати судової будівельно-технічної та економічної експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 р. у справі № 910/22436/13 та повідомлення про те, що висновок експертів за результатами проведення комплексної експертизи виконаний, його отримання можливе після проведення повної оплати експертизи.

Листом від 27.05.2014 р. вих. № 06-37.1/1781/14 Господарський суд за результатами розгляду вказаного вище листа просив учасників процесу здійснити оплату рахунку вартості експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 р. було поновлено провадження у справі, розгляд останньої призначено на 10.07.2014 р.

27.06.2014 р. через канцелярію суду від прокуратури надійшли пояснення про неможливість оплати вартості експертизи.

У судовому засіданні представник прокуратури зазначив, що між комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та відповідачем було укладено додаткову угоду.

Інші представники учасників процесу в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2014 р. розгляд справи було відкладено на 30.07.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні представник прокуратури підтримав позовні вимоги, надав усні пояснення по справі.

Представник позивача 3 надав суду письмові пояснення, а також копію додаткової угоди № 2 від 28.02.2014 р. до спірного договору, у якій сторони погодили продовжити строк дії договору до 31.07.2014 р.

Інші представники учасників процесу в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

У судовому засіданні 30.07.2014 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

21.12.2012 р. між комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (далі - позивач 3) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач) було укладено договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2012-12/205 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач 3 надає за плату відповідачу право на організацію та експлуатацію 26 (двадцяти шести) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 3 (три) спеціальних місць, для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: АДРЕСА_1 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - об'єкт), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Згідно з п. 1.2 Договору під «об'єктом» в цьому Договорі визначено 26 (двадцять шість) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 3 (три) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, за адресою: АДРЕСА_1, що розташовані в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що відповідач набуває право на організацію та експлуатацію об'єкту з моменту набрання чинності даним Договором.

Відповідач зобов'язаний облаштувати та експлуатувати не більшу кількість місць для паркування транспортних засобів, ніж передбачено умовами Договору (п. 2.2.5 Договору).

Згідно з п. 6.4 Договору, позивач 3 має право достроково розірвати цей Договір в односторонньому порядку, зокрема:

- у разі несплати відповідачем послуг позивача 3 в розмірі щомісячного платежу протягом одного місяця з дня закінчення строку відповідного платежу;

- у разі грубого або систематичного порушення умов договору;

- у разі використання об'єкту не за цільовим призначенням або всупереч умовам даного договору.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, просив, зокрема, розірвати Договір та зобов'язати відповідача повернути позивачу 3 земельну ділянку, посилаючись на порушення відповідачем умов Договору, які полягали в облаштуванні місць для паркування у кількості більшій, ніж передбачено умовами Договору, і, як наслідок, неповній сплаті орендної плати на користь позивача 3, тобто завданні йому збитків.

30.12.2013 р. між комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору. Відповідно до умов Додаткової сторони виклали п. 3.1. у наступній редакції: 3.1. вартість послуг сторони-1 стороні-2 становить 6,50 (шість грн. 50 копійок) за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу в тому числі: - вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 1,92 (одна грн. 92 коп.); ПДВ - 0,38 (0 грн. 38 коп.); збір за місця для паркування транспортних засобів - 4,20 (чотири грн. 20 коп.); пункт 6.1. виклали в наступній редакції: цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати підписання і діє до 28.02.2014 р.

Крім того, вказаною угодою сторони погодили графік платежів. Відтак, сторони погодили плату за експлуатацію 26 (двадцяти шести) фіксованих місць для нічного паркування автотранспортних засобів за січень 2014 р. 5 239,00 грн. та за лютий 2014 р. 4 732,00 грн.

28.02.2014 р. між КП «Київтранспарксервіс» та фізичною особою-підприємцем було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору від 21.12.2012 р. № ДНП-2012-12/205, якою продовжили строк дії Договору до 31.07.2014 р.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про те, що вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

За своєю правовою природою спірний договір є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Статтею 651 Цивільного кодексу України, на яку посилається прокурор, в обґрунтування заявлених вимог, встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм цивільного законодавства України, розірвано може бути чинний договір за наявності визначених Цивільним кодексом України обставин та має наслідком припинення взаємних зобов'язань сторін.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, які б свідчили про систематичне або грубе порушення умов спірного договору.

Посилання прокурора на довідку Держфінінспекції в м. Києві № 26-11-17-17/5374 від 17.04.2014 р. та на рапорт працівника ВДСБЕЗ Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві не можуть бути належними доказами використання відповідачем більшої кількості місць для паркування, ніж передбачено договором, у зв'язку зі значними недоліками, допущеними при їх складання (відсутність у рапорті дати здійснення перевірки, розміру автостоянки тощо).

Слід також зазначити, що учасники процесу не здійснили оплату вартості експертизи, а тому висновок експерта по даній справі не був отриманий.

Окрім цього, слід відмітити, що 28.02.2014 р. між КП «Київтранспарксервіс» та фізичною особою-підприємцем було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору від 21.12.2012 р. № ДНП-2012-12/205, якою продовжили строк дії Договору до 31.07.2014 р.

Отже, з урахуванням встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про відмову прокурору в задоволенні вимоги про розірвання спірного договору.

Стосовно вимоги прокурора про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів, та повернути її КП «Київтранспарксервіс», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Враховуючи те, що судом встановлено відсутність зі сторони відповідача порушень умов спірного договору в частині використання більшої кількості місць для паркування, позовна вимога про звільнення земельної ділянки, яка є похідною від вимоги про розірвання Договору, задоволенню не підлягає.

Щодо заявлених вимог про стягнення збитків у сумі 1 813,50 грн. з відповідача на користь позивача 3, суд не вбачає підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов'язання.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управне на сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань - причиною.

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідачем зобов'язання, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Якщо позивач пред'являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності та розміру таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність пошкоджень, знищення майна, неодержаного прибутку тощо).

Так, прокурором заявлено до стягнення збитки у вигляді упущеної вигоді в сумі 1 813,50 грн.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене є упущеною вигодою.

Особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б нею одержані, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток.

Крім того, при визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті особою для їх одержання.

Таким чином, у вигляді втраченої вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 23.04.2013 по справі № 15/5007/38/13.

Заявником та позивачами належних доказів наявності збитків у вигляді упущеної вигоди до суду не надано.

Підсумовуючи наведене вище, виходячи із заявлених вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог прокурора та відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі.

Що стосується пояснень відповідача, поданих 23.01.2014 р. про визнання позовних вимог, суд зазначає наступне. Відповідно до положень ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов. Разом з тим, господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до абзацу 9 п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 23.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 ГПК у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

Враховуючи наведене вище, суд не приймає заяву відповідача про визнання позовних вимог, оскільки вона суперечить законодавству та доказам, наявним у матеріалах справи.

Відповідно до п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Отже, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стягуються з позивачів в доход Державного бюджету України, виходячи зі ставок, які діяли у 2013 році, за розгляд двох вимог немайнового характеру (розірвання договору та звільнення земельної ділянки) та однієї вимоги майнового характеру.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик 36, код 22883141) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1338 (одна тисяча триста тридцять вісім) грн. 17 коп.

3. Стягнути з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, код 37405284) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1338 (одна тисяча триста тридцять вісім) грн. 17 коп.

4. Стягнути з комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (04073, м. Київ, вул. Копилівська, 67, корп. 10, код 35210739) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1338 (одна тисяча триста тридцять вісім) грн. 17 коп.

Повне рішення складено 06.08.2014 р.

Суддя (головуючий) О.Г. Удалова

Суддя І.М. Отрош

Суддя П.П. Чеберяк