Ухвала суду № 40041229, 24.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18267/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд авто центр» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайд авто центр» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві, в якому просили суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.07.2013 №0002532230 та від 24.07.2013 №0002522230.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2014 року зазначений адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення, яким в задоволені адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції було не правильно застосовано норми матеріального права, не надано повної оцінки діючому законодавству та обставинам, що мають істотне значення для вирішення справи, не надано належної правової оцінки письмовим запереченням по справі.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд авто центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Центр автозапчастин» за період з 01.03.2013 по 31.03.2013.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд авто центр» пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 20 778,00 грн. та завищення від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 42 555 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві складено акт від 11.07.2013 №316/22-30/35895629 та прийнято податкові повідомлення-рішення: від 24.07.2013 №0002532230, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 31 167 грн., у тому числі: 20 778 грн. - основний платіж, 10 389 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 24.07.2013 №0002522230, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість за березень 2013 року у сумі 42 555 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, з наступних підстав.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прайд авто центр» (суборендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр автозапчастин» (орендар) було укладено договір суборенди нерухомого майна від 01.11.2012 №ЦЗ/А005-24, відповідно до якого орендар передає, а суборендар приймає у відшкодувальне термінове користування наступне нерухоме майно: окрему частину нежитлової будівлі (літера «К») загальною площею 2 077,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Кіровоградська, будинок №8-6 і житловий будинок загальною площею 204,7 кв.м., який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Волзька, будинок 65 та зобов'язується сплачувати орендарю суборендну плату кожного місяця в розмірі 380 000 грн.

Додатковою угодою від 20.03.2013 №1 до Договору суборенди нерухомого майна від 01.11.2012 сторонами було вирішено припинити дію Договору суборенди нерухомого майна від 01.11.2012 за взаємною згодою з 31.03.2013.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій в березні 2013 року позивачем надано суду копії договору суборенди нерухомого майна від 01.11.2012 №ЦЗ/А005-24; акту прийому-передачі нежилих приміщень на підставі договору суборенди нерухомого майна 01.11.2012 №ЦЗ/А005-24; податкової накладної від 31.03.2013 №22; платіжного доручення за суборенду в березні 2013 року від 29.04.2013 №4659; акту надання послуг від 31.03.2013 №135; реєстру виданих та отриманих податкових накладних за березень 2013 року.

Тобто, первинні документи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими апеляційної інстанцій, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду буде виготовлено 31.07.2014 року.

Головуючий суддя Г.М. Бистрик

Судді О.В. Карпушова

О.М. Оксененко

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.