Рішення № 40025825, 20.06.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2014 р. Справа № 911/1419/14

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів»

про стягнення 60 306,37грн.

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача ОСОБА_2 (дов. № 162 від 12.05.2014р.);

від відповідача Ричек В.В. (дов. б/н від 17.12.2013р.).

Обставини справи:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів» (далі - відповідач) про стягнення 66 902,26грн. заборгованості, з яких: 29 832,50грн. боргу за поставлений згідно договору № 1-0302 від 03.02.2011р. товар та 37 069,76грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1-0302 від 03.02.2011р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.04.2014р. порушено провадження у справі № 911/1419/14 та призначено розгляд справи на 16.05.2014р.

07.05.2014р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 05.05.2014р. (вх. № 8415/14), згідно якого останній існування основного боргу в розмірі 29 832,26грн. не заперечує, а у стягненні з нього пені у розмірі 37 096,76грн. просить відмовити, який прийнято судом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.05.2014р. розгляд справи відкладено на 06.06.2014р.

У судовому засіданні 06.06.2014р. представникам сторін повідомлено про те, що в засіданні оголошено перерву до 20.06.2014р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.06.2014р., на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

06.06.2014р. через канцелярію господарського суду Київської області надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог № 20 від 16.05.2014р. (вх. № 10890/14 від 06.06.14р.), згідно якої представник позивача до початку розгляду справи по суті, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, змінив предмет позову та просив стягнути з відповідача 29 832,50грн. боргу за поставлений згідно договору № 1-0302 від 03.02.2011р. товар, 27 147,58грн. пені, 885,10грн. інфляційних втрат та 2 441,19грн. 3 % річних. Вказана заява прийнята судом.

У судовому засіданні 20.06.2014р. представник позивача повністю підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення розміру позовних вимог, представник відповідача заперечив проти стягнення пені.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

03.02.2011р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів» (Покупець) укладено договір № 1-0302, згідно якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець - прийняти та своєчасно оплатити товар відповідно до умов договору.

Підставою для здійснення поставки за даним договором є замовлення, яке надсилається засобами електронної пошти, факсом, поштовою службою або телефонним зв'язком. Покупець вивозить товар своїми силами, транспортом та за свій рахунок. Постачальник при поставці товару надає покупцеві наступні документи в оригіналі: рахунок фактуру, видаткову накладну. Строк поставки кожної партії товару становить 15 (п'ятнадцять) днів з моменту підтвердження замовлення постачальником. Товар вважається отриманим з моменту відгрузки товару на транспорт покупця, до якого додаються товаросупровідні документи (п.п. 2.1., 2.3., 2.4., 2.5., 2.6. договору).

Вартість кожної окремої партії товару зазначається у рахунку-фактурі, виданому постачальником покупцю. Загальна сума даного договору складається з вартості всіх поставок, що підтверджені видатковими накладними. Оплата проводиться у національній валюті України - гривні (п.п. 4.2., 4.5., 4,6. договору).

Оплату в сумі повної вартості кожної партії поставленого та прийнятого товару покупець зобов'язаний здійснити шляхом перерахування на банківський рахунок постачальника протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту поставки на підставі оригіналу рахунку-фактури постачальника. Датою поставки товару вважається дата отримання товару, яка вказується уповноваженими представниками покупця і постачальника у відповідних товаросупровідних документах (п.п. 5.1., 5.2. договору).

На виконання п. 1.1. договору № 1-0302 від 03.02.2011р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 40 832,50грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 31.12.2011р. по 31.03.2012р. (а.с. 20), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору.

Після підписання вищезазначеного акту звірки взаєморозрахунків відповідачем перераховано позивачу частину боргу у розмірі 11 000,00грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2012р. по 07.10.2013р., підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору.

14.04.2014р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 1 від 08.04.2014р. (а.с. 18-19), згідно якої просив останнього погасити існуючу заборгованість у розмірі 29 832,50грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2012р. по 07.10.2013р., підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору (а.с. 21). Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, відповідач свій обов'язок, передбачений п. 1.1. договору, з оплати отриманого згідно договору товару, виконав частково, сплативши позивачеві 11 000,00грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків (а.с. 21), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору № 1-0302 від 03.02.2011р. товар на момент судового розгляду справи склав 29 832,50грн. (40 832,50грн. - 11 000,00грн.), що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2012р. по 07.10.2013р. (а.с. 21), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору.

Предметом позову, з урахуванням заяви про уточнення розміру позовних вимог (а.с. 44-45), є вимоги про стягнення 29 832,50грн. боргу за поставлений згідно договору № 1-0302 від 03.02.2011р. товар, 27 147,58грн. пені, 885,10грн. інфляційних втрат та 2 441,19грн. 3 % річних.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд встановив, що на виконання п. 1.1. договору № 1-0302 від 03.02.2011р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 40 832,50грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 31.12.2011р. по 31.03.2012р. (а.с. 20), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору; відповідач свій обов'язок, передбачений п. 1.1. договору, з оплати отриманого згідно договору товару, виконав частково, сплативши позивачеві 11 000,00грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2012р. по 07.10.2013р. (а.с. 21), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору № 1-0302 від 03.02.2011р. товар на момент судового розгляду справи склав 29 832,50грн. (40 832,50грн. - 11 000,00грн.), що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2012р. по 07.10.2013р. (а.с. 21), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору.

Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 29 832,50грн. боргу за поставлений згідно договору поставки № 1-0302 від 03.02.2011р. товар є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 1-0302 від 03.02.2011р., позивачем за період з 09.10.2013р. по 09.04.2014р. на суму боргу нарахована пеня у розмірі 27 147,58грн.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас, приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною другою ст. 343 ГК України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 року пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (далі - Закон)).

Розмір пені, передбачений ст. 1 вищезазначеного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін) або встановлено спеціальним законодавчим актом.

Пунктами 9.1., 9.2. договору передбачено, що договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 01.05.2011р., проте в частині проведення розрахунків за раніше поставлений товар та проведення поставок згідно вже затверджених замовлень - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Судом встановлено, що договір № 1-0302 від 03.02.2011р. припинив свою дію 01.05.2011р., оскільки сторонами не подано суду доказів, у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, пролонгації договору.

Враховуючи, що спірні поставки товару позивачем відповідачу відбулися після закінчення строку дії договору № 1-0302 від 03.02.2011р., а саме: 05.01.2012р., 12.01.2012р., 16.01.2012р., 31.01.2012р. та 07.02.2012р., а щодо правовідносин купівлі-продажу товару відсутній спеціальний законодавчий акт, який встановлює відповідальність у зв'язку з неналежним виконанням покупцем своїх зобов'язань з оплати переданого товару.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 27 147,58грн.

Крім того, відповідачем заявлено про сплив строку позовної давності у відзиві на позовну заяву б/н від 05.05.2014р. (вх. № 8415/14 від 07.05.2014р.), згідно якого останній просить суд застосувати до вимоги про стягнення пені з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів» спеціальну позовну давність та відмовити у її задоволенні підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 1 та 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013р. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи відсутність встановлення судом порушення прав чи інтересів позивача щодо нарахування пені, у зв'язку із закінченням строку дії договору № 1-0302 від 03.02.2011р, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до вимог позивача щодо стягнення пені.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 1-0302 від 03.02.2011р., позивачем за період з 26.01.2012р. по 16.05.2014р. нараховано 2 441,19грн. 3 % річних та за період з 01.02.2012р. по 31.03.2014р. 885,10грн. інфляційних втрат.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, арифметично вірний розрахунок 3 % річних, нарахованих за період з 26.01.2012р. по 16.05.2014р. складає 2 444,54грн. 3 % річних, а арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат за період з 01.02.2012р. по 31.03.2014р. складає 878,67грн. Враховуючи те, що суд, при прийнятті рішення, не може вийти за межі позовних вимог, вимоги про стягнення з відповідача 2 441,19грн. 3 % річних та 885,10грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 29 832,50грн. боргу за поставлений згідно договору № 1-0302 від 03.02.2011р. товар, 885,10грн. інфляційних втрат та 2 441,19грн. 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів» (07820, Київська обл., Бородянський р-н, смт. Пісківка, вул. Жовтнева, буд. 1; код ЄДРПОУ 33894121) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 29 832 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот тридцять дві гривні) 50 коп. боргу за поставлений згідно договору № 1-0302 від 03.02.2011р. товар, 885 (вісімсот вісімдесят п'ять гривень) 10 коп. інфляційних втрат, 2 441 (дві тисячі чотириста сорок одну гривню) 19 коп. 3 % річних та 1 004 (одну тисячу чотири гривні) 56 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 25.06.2014р.

Суддя П.В. Горбасенко