Ухвала суду № 40019268, 21.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2014 року м. Київ К/9991/8183/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (правонаступника Державної податкової інспекції у м.Полтаві)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010

у справі №2а-47053/09/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПеМіКо»

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві

про скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві №0000312302/0 від 12.06.2009 та №0000312302/1 від 10.08.2009. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві №0000322302/0 від 12.06.2009 та №0000322302/1 від 10.08.2009 в частині нарахування податку на прибуток підприємств та застосування штрафних (фінансових) санкцій, окрім донарахування податку на прибуток підприємств та застосування штрафних (фінансових) санкцій, що вчинене внаслідок завищення суб?єктом господарювання показників амортизаційних відрахувань, встановлених згідно акту ДПІ ум.Полтаві №1169/23-6/21040699 від 03.06.2009. В частині донарахування податку на прибуток підприємств та застосування штрафних (фінансових) санкцій, що вчинене внаслідок завищення суб?єктом господарювання показників амортизаційних відрахувань, податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві №0000322302/0 від 12.06.2009 та №0000322302/1 від 10.08.2009 залишені без змін.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові в повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.55 КАС України у справі проведено заміну сторони відповідача на правонаступника Державну податкову інспекцію у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.12.2008, за результатом якої складено акт № 1169/23-6/21040699 від 03.06.2009.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п.5.1 ст.5, пп.8.1.2 п.8.1, пп.8.3.1 п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся на загальну суму 220546,00 грн. пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 164970 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.06.2009: №0000322302/0, яким визначено податкове зобов?язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 304363,2 грн., у т. ч. основного платежу 220546 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 83817,2 грн.; та №0000312302/0, яким визначено податкове зобов?язання з податку на додану вартість в сумі 247455 грн., у т.ч. основного платежу 164970 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 82485 грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги платника залишені без задоволення, прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.08.2009 з індексом 1, якими доведено нові граничні строки сплати податкових зобов?язань.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу податкових зобов?язань з податку на прибуток та податку на додану вартість стали висновки акта перевірки, що укладені позивачем угоди з ТОВ «Трім К» від 05.08.2008 №05/08/2-7 на придбання нафтопродуктів та з ТОВ «КРК Будсервіс» в період з травня по серпень 2007 року на придбання товарів, є нікчемними, з огляду на неможливість провести зустрічні перевірки контрагентів позивача.

Правила обчислення і сплати податку на додану вартість визначені ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а віднесення витрат платника податку до валових ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакціях, що існували на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, первинними документами є письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, укладені позивачем з вищезазначеними контрагентами господарські зобов?язання за формою та змістом відповідають вимогам законодавства, їх виконання підтверджується податковими та видатковим накладними, рахунками-фактурами, іншою первинною документацією в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», поставлені товари використані позивачем у господарській діяльності, що давало йому підстави для віднесення вартості придбаного до складу скоригованих валових витрат декларації з податку на прибуток підприємства, а сум сплаченого в ціні придбання податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Судом першої та апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище переліченими контрагентами, на час укладення правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, усі вони були зареєстровані в ЄДРПОУ, були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебували на обліку як платники податків, у тому числі були платниками податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» вiд 15.05.2003, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Законодавством України не передбачено обов'язок покупця перевіряти відповідність законодавству статутних та реєстраційних документів продавця, а також перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

За загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та відповідно бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи відповідача про нікчемність вищезазначених правочинів, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун