Ухвала суду № 40019264, 21.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2014 року м. Київ К/9991/14518/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011

у справі №2а-1832/10/1070

за позовом Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 28.10.20009 №0000352300/2, №0000342300/2, №0000812300/2.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача щодо визначення оподатковуваних операцій та сум податкових зобов?язань належних до сплати до бюджету за операціями з відшкодування збитків за період з 01.04.2003 по 30.09.2008, за результатом якої складено акт № 481/23-1/00152595 від 03.06.2009.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме несвоєчасне включення до складу валового доходу суми збитків за серпень 2007 року в сумі 280199,25 грн., а також вимог пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого занижено зобов?язання з податку на додану вартість в сумі 883141,30 грн.

На підставі акта перевірки, з врахуванням результатів адміністративного оскарження, відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 28.10.2009 №0000352300/2, яким визначено податкове зобов?язання з податку на додану вартість в сумі 439624,76 грн., у т.ч. основного платежу 329083,17 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 164541,59 грн.; №0000342300/2, яким визначено податкове зобов?язання з податку на прибуток в сумі 53759,69 грн. штрафних (фінансових) санкцій, №0000812300, яким визначено податкове зобов?язання з податку на прибуток в сумі 86339,93 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для донарахування податкових зобов?язань з податку на прибуток та податку на додану вартість за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями стали висновки податкового органу, що позивачем не включено до бази оподаткування податком на додану вартість, отриманих підприємством на відшкодування збитків, понесених лісовим господарством при вилученні земельних ділянок юридичним та фізичним особам, коштів, які надійшли в касу підприємства та на розрахунковий рахунок за період з 01.04.2003 по 30.09.2008 у сумі 4468406,00 грн., а також несвоєчасне включення до складу валового доходу відшкодування збитків отриманих в результаті вилучення земельних ділянок юридичним та фізичним особам, яке здійснено по даті сплати зазначених збитків відповідно до банківських виписок та касових ордерів, а не по даті прийняття рішення відповідним органом влади.

Згідно із ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відшкодування збитків внаслідок недоодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки власником землі та землекористувачам визначено ст.156 Земельного кодексу України, а саме власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування з податку на додану вартість є операції платників податків з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

За змістом п.1.4 ст.1 вказаного Закону, поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Отже, вказаними нормами не передбачено такої підстави для нарахування податку на додану вартість як відшкодування збитків.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, земельні ділянки, які вилучалися у позивача, не були його власністю, а перебували у нього на праві постійного користування.

Таким чином, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що кошти отримані позивачем, як відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вилучення земельної ділянки, є об'єктом оподаткування податком на прибуток, як інші доходи, але не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість по причині того, що компенсація вартості товарів не є тотожною поняттю «поставка товарів».

При цьому збільшення валового доходу правильно здійснювалось позивачем за першою подією, а саме, за фактом зарахування коштів, що надійшли на відшкодування збитків, що відповідає правильному застосуванню п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки рішення про вилучення земельних ділянок, які перебували у позивача в користуванні, та передачу іншим користувачам приймались не позивачем, а уповноваженим органом.

Доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не можуть бути підставою для їх скасування з наведених в касаційній скарзі мотивів.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун