Рішення № 40012308, 22.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9666/14 22.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна"

про стягнення 25 648,87 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача Пархомчук В.П. (дов. б/н від 01.09.2013)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 22.07.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Винфорт" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 271-юр від 29.04.2014 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" (далі за текстом - відповідач) про стягнення 25 648,87 грн. по договору поставки № К-263 від 25.11.2011 року, з яких 22 795,08 грн. основної заборгованості, 522,34 грн. 3% річних, 2331, 45 грн. пені, а також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором поставки № К-263 від 25.11.2011 в частині оплати в повному обсязі за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/9666/14, розгляд справи призначено на 01.07.2014 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.07.2014 розгляд справи №910/9666/14 відповідно до ст. 77 ГПК України відкладено на 22.07.2014.

В судове засідання 22.07.2014 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки поштова кореспонденція, направлена за юридичною адресою відповідача, повернулася з приміткою щодо не знаходження відповідача за юридичною адресою реєстрації.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав усні пояснення по суті заявлених вимог.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, викладеного позивачем не спростував.

Відповідно до поданої позивачем довідки ЄДРПОУ, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: 04074, м. Київ, вул. Лугова, 12.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.11.2011 між позивачем, як постачальником за умовами договору, та відповідачем як покупцем за умовами договору, був укладений договір поставки №К-263 (далі за текстом - договір), відповідно до якого постачальник прийняв на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався приймати і оплачувати товар за ціною та в асортименті, погоджених сторонами в специфікаціях, що є не від'ємними частинами договору.

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник здійснює доставку товару транспортом (як власним, так і транспортом третіх осіб) на умовах DDP «торговельна точка покупця» (згідно з Правил Інкотермс 2000), в термін, час і місце, зазначені покупцем в замовленні.

Відповідно до п. 2.4. договору ціна, асортимент та інші характеристики товарів, що постачаються, визначається також у видатковій накладній, яка має відповідати замовленню.

Відповідно до п. 2.12. даного договору право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару і підписання сторонами товаро- супровідних документів. Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем товарно-транспортної або видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.3. договору покупець оплачує поставлений товар на умовах здійснення періодичних платежів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару.

Відповідно до п. 6.4 договору у випадку несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний оплатити постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно п.8.1. договору договір набуває чинності з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2012. За умовами п. 8.2. договору у випадку, якщо після закінчення строку дії договору, жодна із сторін за 20 календарних днів не заявила про своє бажання розірвати даний договір, він вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах.

На виконання умов договору позивач поставив та передав у власність відповідачу товар - алкогольні напої на загальну суму 35954,55 грн., що підтверджується видатковими накладними № РкС1К01885 від 18.06.2013, № РкС1К01883 від 16.06.2013, № РкС1К01884 від 16.06.2013, № РкС1К01886 від 16.06.2013, № РкС1К01495 від 14.05.2013, № РкС1К01496 від 14.05.2013, № РкС1К01498 від 14.05.2013, копії яких долучені до матеріалів справи, які містять підписи повноважних представників сторін та відтиски печаток та штампів підприємств позивача та відповідача.

Факт передачі товару у власність відповідачу підтверджується підписанням уповноваженими представниками обох сторін товарно-транспортних накладних на переміщення алкогольних напоїв від 18.06.2013, 16.06.2013, 14.05.2013. Відповідно до п. 2.5 договору постачальник зобов'язується надавати разом з товарами всю товаросупроводжувальну документацію, оформлену належним чином, відповідно до чинного законодавства України та умов даного договору.

За вказаний отриманий товар відповідач розрахувався частково на суму 5000,00 грн. Крім того 15.05.2013 відповідачем було повернуто позивачу товар на загальну суму 4 649,74 грн., а 16.05.2013 - повернуто на загальну суму 3 510,00 грн.

За твердженням позивача, в повному обсязі поставлений відповідачу товар оплачений ним не був, і у відповідача існує заборгованість перед позивачем за поставлену продукцію в сумі 22 795,08 грн. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у розмірі 522, 34 грн. підлягають залишенню без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України, інші позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір поставки №К-263 від 25.12.2011 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 35954,55 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму 5000,00 грн., а також здійснено повернення товару на загальну суму на 8 159,47 грн., станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 22 795,08 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.3. договору покупець оплачує поставлений товар на умовах здійснення періодичних платежів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 22 795,08 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 22795,08 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 4.3. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в цій частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 331, 45 грн. за період прострочення з 29.06.2013 по 02.02.2014 та 3 % річних у розмірі 522,34 грн. за період з 29.06.2013 по 29.04.2014 за прострочення грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого зобов'язання по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням простроченням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України) і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України) відповідно є підстави для застосування встановленої законом та договором відповідальності.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до п. 6.4 договору у випадку несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний оплатити постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Заявлені позивачем вимоги про стягнення пені за порушення відповідачем грошового зобов'язання за загальний період прострочення з 29.06.2013 по 02.02.2014 в розмірі 2 331,45 грн. ґрунтуються на законі та договорі, і відповідно в підлягають частковому задоволенню за приписами ст. 230, 231, 232 ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до розрахунку суду, оскільки при перевірці судом розрахунків здійснених позивачем, судом було встановлено невірність розрахунків позивача. За розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за період прострочення з 29.06.2013 по 02.02.2014 в розмірі 1 519, 46 грн.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його не з'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а сторони, в свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з частиною третьою статті 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. При цьому під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.

Відповідно до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18, неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

Суд ухвалами по справі неодноразово зобов'язував позивача по справі надати обґрунтований розрахунок позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, проте позивачем обґрунтований розрахунок 3 % річних наданий був. Відповідно до п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Як вже зазначалося вище, витребуваний судом обґрунтований розрахунок позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, в тому числі з обґрунтуванням періоду нарахування 3 % річних із врахуванням часткової оплати та повернення товару суду наданий не був (хоча ухвалами суду від 23.05.2014 року та від 01.07.2014 року такий розрахунок, за формою встановленою судом у позивача та відповідача вимагався), відповідно суд позбавлений можливості самостійно визначити період прострочення та суму 3 % річних .

При цьому, обов'язок подання обгрунтованого розрахунку покладається нормами ГПК України саме на позивача, а отже суд не зобов'язаний самостійно здійснювати розрахунок штрафних санкцій, заявлених до стягнення, щодо яких протягом слухання справи позивачем на вимогу суду не подано такого обґрунтованого розрахунку, а отже в частині 3% річних суд залишає позовні вимоги без розгляду.

За викладених обставин, суд користуючись правом наданим йому п. 5 ч. 1 ст. 83 ГПК України залишає позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних за період прострочення з 29.06.2013 по 29.04.2014 в розмірі 522,34 грн. залишає без розгляду.

Інші позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача за договором поставки №К-263 від 25.11.2011 підлягають 22795,08 грн. суми основного боргу та 1 519,46 грн. пені.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись п. 5 ст. 81, ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних в розмірі 522,34 грн. залишити без розгляду.

2. Позовні вимоги в іншій частині задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» (04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 12; код ЄДРПОУ 35847906; в порядку визначеному законом України "Про виконавче провадження") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Винфорт» (65012, м. Одеса, пров. Катаєва, 3; код ЄДРПОУ 30704028) 22 795 (двадцять дві тисячі сімсот дев'яносто п'ять) грн. 08 коп. основного боргу, 1 519 (одну тисячу п'ятсот дев'ятнадцять) грн. 46 коп. пені, та 1 731 (одну тисячу сімсот тридцять одну) грн. 95 коп. судових витрат.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.07.2014.

Суддя Г.П. Бондаренко