Ухвала суду № 40007238, 17.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" липня 2014 р. м. Київ К/800/5704/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Весельської Т.Ф.,

Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату, Вінницького обласного військового комісаріату, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді,

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату та Вінницького обласного військового комісаріату (залученого протокольною ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2013 року) за участю третіх осіб - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (залучених протокольною ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року) про скасування наказу ТВО військового комісара Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату від 30.05.2013р. №64 про звільнення позивача з посади у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України; поновлення позивача на посаді провідного спеціаліста Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.05.2013р. по день поновлення на роботі.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ ТВО військового комісара Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату від 30.05.2013р. №64 в частині звільнення позивача з посади провідного спеціаліста на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України; поновлено позивача на посаді провідного спеціаліста Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату з 30.05.2013р.; стягнуто з Вінницького обласного військового комісаріату на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.05.2013р. по 14.10.2013р.; в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 03.12.1997р. прийняв присягу державного службовця, з 02.02.2010р. працював на посаді спеціаліста мобілізаційного відділення Вінницького ОМВК, 14.02.2011р. - призначений на посаду провідного спеціаліста мобілізаційного відділення.

Наказом від 30.05.2013р. №64 позивача було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників і відсутністю вакантних посад на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наказ за №64 від 30.05.2013р. в частині звільнення позивача з посади провідного спеціаліста на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України виданий протиправно, всупереч вимогам чинного законодавства, без дотримання відповідачем порядку звільнення позивача з займаної посади у зв'язку із скороченням штату працівників, оскільки позивач мав переважне право на залишення на роботі, а отже наявні підстави для скасування наказу про звільнення й поновлення позивача на посаді провідного спеціаліста Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату з 30.05.2013р.

Суд же апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволені позову, дійшов висновку про законність звільнення позивача, встановивши відсутність у нього переважного права на залишення на роботі в разі скорочення штату працівників.

Проте, судова колегія Вищого адміністративного суду України, здійснюючи касаційний перегляд справи, вказує таке.

На підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказав, що при розгляді трудових спорів, пов'язаних зі звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП, необхідно з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вказував в своєму рішенні суд першої інстанції, згідно з попереднім штатом №3/022, затвердженим начальником Генерального штабу Збройних сил України 04.08.2006р., у Вінницькому об`єднаному міському військовому комісаріаті були наступні посади: мобілізаційне відділення: головний спеціаліст - 1 посада, провідний спеціаліст - 2 посади, спеціаліст І категорії - 2 посади, спеціаліст ІІ категорії - 1 посада, спеціаліст - 2 посади; відділ комплектування: головний спеціаліст - 1 посада, провідний спеціаліст -1 посада, спеціаліст І категорії - 1 посада, спеціаліст ІІ категорії - 2 посади, спеціаліст - 2 посади; відділення офіцерів запасу: спеціаліст І категорії - 1 посада, спеціаліст ІІ категорії - 2 посади; відділення загального військового навчання: спеціаліст - 1 посада.

Штатом же Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату №03/082, затвердженим 28.02.2013р., у військовому комісаріаті передбачено посади державних службовців: головний спеціаліст - 2 посади; провідний спеціаліст - 2 посади; спеціаліст 1 категорії - одна посада.

А тому, проаналізувавши штатні розписи Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату від 04.08.2006р. та від 28.02.2013р., суд першої інстанції дійшов висновку про скорочення штатів Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату, оскільки новим штатом було передбачено дві посади провідного спеціаліста.

Суд же апеляційної інстанції, як вже вказувалось, встановлюючи наявність або відсутність переважного права позивача на залишення на роботі в разі скорочення, питання самого скорочення чисельності та штату працівників як такого не досліджував й, як наслідок, не встановив, чи таке скорочення мало місце, хоча сама ця обставина і є визначальною передумовою для подальшого вирішення питання щодо розірвання трудового договору.

Крім того, суди взагалі не надали оцінки тій обставині, що в штатному розписі Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату від 04.08.2006р. були наявними в мобілізаційному відділенні (в якому працював позивач) дві посади провідних спеціалістів, які займали третя особа (ОСОБА_5) та сам позивач, й такі ж дві посади провідних спеціалістів й саме в мобілізаційному відділенні було передбачено й в штатному розписі від 28.02.2013р.

При цьому, посада, яку займав ОСОБА_6, що був зарахований на новостворену посаду провідного спеціаліста в мобілізаційному відділенні (замість ОСОБА_4), була спеціаліст другої категорії у іншому відділенні військомату - офіцерів запасу і кадрів.

Відповідно ж до статті 159 Кодексу адміністративного суду України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити вищевказані обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За таких обставин, керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Весельська Т.Ф.

Рецебуринський Ю.Й.