Рішення № 40005683, 31.07.2014, Миколаївський районний суд Одеської області

Миколаївський районний суд Одеської області

Справа№ 508/202/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2014 року Миколаївський районний суд

Одеської області

В складі головуючого судді Горобець В.Л.

При секретарі Товт А.Л.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні смт. Миколаївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним,

В С ТА Н О В И В:

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_6. Сестра чоловіка ОСОБА_7, скориставшись старістю і неграмотністю їх матері ОСОБА_6, яка проживала в АДРЕСА_1, таємно, без відома і згоди прямого спадкоємця, її сина, ОСОБА_8, склала на себе заповіт.

Заповіт був складений на земельну ділянку у розмірі 8, 76 гектарів, про що засвідчує сертифікат на право на земельну частку від 5 квітня 1996 року на ім'я ОСОБА_6. ОСОБА_8, інвалід другої групи повинен бути включеним у заповіт. А 29.08.1998 року Комінтернівська нотаріальна контора видає свідоцтво на спадщину на володіння земельною ділянкою у розмірі 8,76 гектарів на ОСОБА_7 ( сестру чоловіка ). Як наслідок вищезазначеного після смерті ОСОБА_7 земельна ділянка перейшла до відповідачів.

ОСОБА_8 не було передано майно за заповітом. ІНФОРМАЦІЯ_2 року він помирає і за свідоцтвом про право на спадщину за законом № 3 - 792, позивачка ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є прямими спадкоємцями за законом. У заповіті зазначено, що прямою спадкоємицею є тільки ОСОБА_7, про чоловіка позивачки, ОСОБА_8, не було повідомлено, як сина ОСОБА_6, тому заповіт на ОСОБА_7 є недійсним. А тому позивачі змушені звернутися до суду з даним позовом в якому просять визнати недійсним заповіт.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити повному обсязі. Суду пояснила, що її чоловік ОСОБА_8 не був включений в заповіт, оскільки його покійна сестра його обдурила та склала після смерті матері заповіт на земельну ділянку площею 8, 76 га на своє ім'я. Про те, що після смерті ОСОБА_6 залишився заповіт позивачка разом із своїм покійним чоловіком взнали в 2003 році. Однак до суду для визнання заповіту недійсним не зверталися, оскільки намагалися мирним шляхом домовитися. Крім того вона постійно доглядала за своєю хворою сестрою, а потім як помер чоловік взагалі було не до вирішення даного питання. На даний час позивачка вважає, що заповіт є недійсним, оскільки до заповіту мав бути включений також її покійний чоловік та частина земельного паю мала б належати йому, а після смерті чоловіка її дітям, як спадкоємцям.

Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, однак надали суду заяви, в яких позовні вимоги підтримують, просять їх задовольнити в повному обсязі та розглянути справу в їх відсутність.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, причина не явки суду не відома, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Суд, вислухавши в судовому засіданні доводи позивачки ОСОБА_1, дослідивши наявні в справі докази, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_6. Після її смерті залишилась спадщина, а саме земельна ділянка площею 8,76 га на території Стрюківської сільської ради, Миколаївського району, Одеської області. Згідно заповіту покійної дана земельна ділянка була заповідана ОСОБА_7 - дочці покійної (а.с. 96-97). Згідно заповіту Комінтернівською нотаріальною конторою Одеської області 29.08.1998 року було видано свідоцтво на спадщину, а саме на земельну ділянку площею 8,76 га на ім'я ОСОБА_7 Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7 дана земельна ділянка перейшла у власність її дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як спадкоємців.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 на підставі ст. 230 ЦК України просить визнати заповіт недійсним, оскільки вважає, що під час його складання заповідачка ОСОБА_6 була введена в оману її дочкою ОСОБА_7, однак, жодних доказів цьому не надала.

Відповідно до ст. 1216, 1217 та 1220 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) та здійснюється за заповітом, або за законом та відкривається внаслідок смерті цієї особи.

Згідно ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Зі змісту заповіту від 22 серпня 1997 року вбачається, що ОСОБА_6 склала заповіт особисто в Стрюківській сільській раді Миколаївського району Одеської області, який був посвідчений секретарем сільської ради ОСОБА_9 під чим і поставила свій підпис.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 на підставі ст. 1234 ЦК України використала своє право на заповіт і згідно ст. 1235 ЦК України призначила спадкоємцем свого майна ОСОБА_10

Відповідно до статей 1233, 1234, 1235, 1236 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Згідно статті 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК України).

Отже, оскільки заповіт є, перш за все, юридичною угодою, тому всі правила чинного законодавства, які стосуються питання недійсності угод, в однаковому ступеню відносяться й до заповіту. Заповіт як угода, яка проявляє волю заповідача щодо розпорядження належним йому майном після його смерті, вимагає посвідчення дійсності волевиявлення й тотожності волі заповідача і змісту заповіту, тому закон пред'являє до заповіту підвищені вимоги в дотриманні умов укладання заповіту.

Цивільний кодекс України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних , родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Як передбачено ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, позивачі, в порушення вимог ст. 60 ЦПК України, не надали суду належних та допустимих доказів того, що волевиявлення ОСОБА_6, як заповідача щодо розпорядження своїм майном станом на випадок смерті не було вільним та не відповідало її волі, а також те, що при його укладанні вона була введена в оману своєю дочкою ОСОБА_7

Згідно ст. ст. 58-59 ЦПК України докази по справі повинні бути належними та допустимими, та не грунтуватися на припущеннях.

Також при вирішенні справи суд звертає увагу на той факт, що позивачка ОСОБА_1 та її покійний чоловік ОСОБА_8 знали про існування вищевказаного заповіту ще з 2003 року, що було підтверджено в судовому засіданні самою позивачкою. Також, як вбачається з матеріалів справи а.с. 13, а.с. 17 позивачці ОСОБА_1 та її покійному чоловікові Миколаївською РДА та Комінтернівською нотаріальною конторою надавались відповіді ще в 2004 році, що для захисту свого порушеного права їм необхідно звернути ся до судових органів.

Згідно ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Так початок перебігу строку позовної давності починається з 2003 року після того як ОСОБА_1 та її покійний чоловік ОСОБА_8 дізналися про наявність заповіту.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Тобто, починаючи з 2003 року позивачі протягом трьох років могли звернутися з відповідним позовом до суду, про що їм неодноразово повідомлялося.

Таким чином, оскільки, позивачі не зверталися до суду з заявою про поновлення строку для звернення до суду з позовом з належним обґрунтуванням причин його пропуску, суд вважає що це також є підставою для відмови в задоволені позову.

Керуючись ст.ст.59-66; 209-215, 218, 294 ЦПК України, ст.ст. 225, 256, 257, 1216, 1217, 1220, 1223, 1233-1235, 1247, 1265 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним - відмовити в повному обсязі.

Повний текст рішення буде виготовлений через 5 днів.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області протягом 10 днів з дня повного виготовлення тексту рішення через Миколаївський районний суд Одеської області.

Суддя: В.Л. Горобець