Постанова № 40004959, 30.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2014 р. Справа№ 925/440/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Власова Ю.Л.

Станіка С.Р.

при секретарі судового засідання - Король Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Черкаської області від 21.05.2014

у справі №925/440/14 (суддя Єфіменко В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС "

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про стягнення 250 000 грн.

за участю представників:

від позивача: Ігнатенко Н.В., Дорошенко О.С.

від відповідача: ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ "Страхова група "ТАС" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення в порядку регресу 250 000 грн. страхового відшкодування, сплаченого за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, посилаючись на положення п.п. "а", "ґ" п. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 27 Закону України "Про страхування".

Рішенням господарського суду Черкаської області від 21.05.2014 (Єфіменко В.В.) позов задоволено з посиланням на п. 38.1.1 ст. 38 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 1172 ЦК України, п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди".

Не погоджуючись з судовим рішенням, фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 21.05.2014 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи. За твердженням скаржника, водій транспортного засобу не перебував з відповідачем в трудових відносинах, а транспортний засіб йому був переданий відповідачем за цивільно-правовою усною угодою. Скаржник також зазначає, що відповідач не був учасником ДТП, а тому ним не порушено вимог п. 33.1.2 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.07.2014.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 розгляд справи було відкладено на 30.07.2014.

Відповідач в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача в судовому засіданні просив залишити без змін рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу - без задоволення з огляду на її безпідставність.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.04.2012 між ПрАТ "Страхова група "ТАС" як страховиком та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 як страхувальником укладено договори у вигляді полісів №АВ/6923709 та №АВ/6923707 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за умовами якого страховиком застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки "Daf", номерний знак НОМЕР_1, та причіп "SAMRO", номерний знак НОМЕР_2.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 володів вказаним автомобілем з причепом на підставі договору оренди, укладеним 10.02.2009 з їх власником - ОСОБА_7, на строк до 10.02.2013.

13.07.2012 ОСОБА_8, керуючи автомобілем "Daf", номерний знак НОМЕР_1, з причепом "SAMRO", номерний знак НОМЕР_2, в стані алкогольного сп'яніння здійснив наїзд на припарковані автомобілі "Honda", НОМЕР_3; "Chevrolet", НОМЕР_4; "Hyundai", НОМЕР_5; "Lexus", НОМЕР_6; "Toyota", НОМЕР_7; "Volkswagen", НОМЕР_8; "ВАЗ 2102" НОМЕР_9; "Reno", НОМЕР_10; "Chevrolet Aveo", НОМЕР_11; "Hyundai", НОМЕР_12, "Mazda", НОМЕР_13; "Volkswagen", НОМЕР_14; "Volkswagen", НОМЕР_15; "Toyota", НОМЕР_16, "Toyota", НОМЕР_17; "Ford", НОМЕР_18.

Внаслідок вищезазначеного ДТП автомобілі потерпілих отримали механічні пошкодження, що підтверджується первісною довідкою ДАІ, розширеною довідкою ДАІ, страховими актами № 31850Р/34/2012 від 03.12.2012, № 28314Р/34/2012 від 29.10.2012, № 51553Р/34/2012 від 28.11.2012, № 26756Р/34/2012 від 10.11.2012, № 26388Р/34/2012 від 08.10.2012, № 26591Р/34/2012 від 10.10.2012, № 26776Р/34/2012 від 11.10.2012р, № 26384Р/34/2012 від 08.10.2012, № 5439Р/34/2013 від 06.03.2013, № 3067Р/34/2013 від 07.02.2013, № 3267Р/34/2013 від 11.02.2013, № 2829Р/34/2013 від 05.02.2013.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.07.2012 ОСОБА_8 визнано винним у скоєнні зазначеної ДТП, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124, 122-4, 130 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.

17.07.2012 страхувальник - фізична особа - підприємець ОСОБА_2 особисто звернувся до страховика із заявою про настання події зі страхування ОСЦПВВНТЗ, в якій вказав відомості про водія застрахованого транспортного засобу, зазначивши, що автомобіль використовувався для перевезення товарів.

На підставі вищезазначених страхових актів та заяв потерпілих, відповідно до положень ст. 37 3акону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ПрАТ "Страхова група "ТАС" на виконання договору від 09.04.2012 №АВ/6923709 було виплачено страхове відшкодування в сумі 250 000 грн., що підтверджується наявними в справі доказами.

Позивач, керуючись п.п. "а", "в" п. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ст. 27 Закону України "Про страхування" звернувся до відповідача як страхувальника та водія ОСОБА_8 з претензією, в якій просив відшкодувати в порядку регресу завдану внаслідок ДТП шкоду в розмірі виплаченого страхового відшкодування.

За приписами ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно із п.п. 38.1.1 "а" п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Задовольняючи позов місцевий господарський суд виходив з того, що в силу ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, встановивши, що ОСОБА_8 під час скоєння ДТП керував транспортним засобом "Daf", номерний знак НОМЕР_1, з причепом "SAMRO", номерний знак НОМЕР_2, з відома відповідача. Відповідач не надав суду доказів протиправного заволодіння ОСОБА_8 автомобілем.

З довідки Білозірської сільської ради Черкаського району від 14.05.2014 № 1522 вбачається, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис про смерть № 42, складений виконкомом Білозірської сільради 23.04.2013. Відтак, суд позбавлений можливості з'ясувати обставини скоєння ДТП та інші обставини безпосередньо у ОСОБА_8

При цьому суд бере до уваги, що згідно із зафіксованими в постанові Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.07.2012 прижиттєвими поясненнями ОСОБА_8 в день скоєння ДТП він працював водієм, на автомобілі "Daf" він приїхав по маршруту Черкаси-Дніпропетровськ з товаром.

Проте жодних доказів на підтвердження чи спростування пояснень ОСОБА_8 сторони не надали.

В апеляційній скарзі відповідач заперечував факт перебування в трудових відносинах із ОСОБА_8, представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що відповідач передав автомобіль з причепом ОСОБА_8 за усним цивільно-правовим договором відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху України.

В той же час жодного належного доказу на підтвердження характеру правових відносин між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_8 відповідач суду не надав.

За довідкою Черкаського районного центру зайнятості фізична особа - підприємець ОСОБА_2 з 11.02.2008, дати реєстрації в центрі зайнятості як платник податків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття по 28.07.2014 договорів з найманими працівниками в Черкаському районному центрі зайнятості не реєстрував.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про недоведеність перебування відповідача в трудових відносинах з ОСОБА_8, який скоїв ДТП, керуючи застрахованим відповідачем транспортним засобом. Твердження позивача про зворотне носять характер припущення, не підтвердженого належними доказами.

Згідно з ч. 2 ст. 43 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Проте суд враховує, що відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Оскільки фізична особа - підприємець ОСОБА_2 не був власником автомобіля "Daf", номерний знак НОМЕР_1, та причепа до нього, відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху України за усним цивільно-правовим договором він міг передати ОСОБА_8 лише керування транспортним засобом, а не користування ним.

Додатковим підтвердженням такого висновку є й заява відповідача як страхувальника до страховика про настання події зі страхування ОСЦПВВНТЗ від 17.07.2012.

В абзаці 3 п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" судам роз'яснено, що не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.

Якщо управління небезпечним об'єктом передається третій особі без якогось юридичного оформлення (наприклад, передається управління транспортним засобом без оформлення довіреності), вважається, що об'єкт не виходить із володіння його безпосереднього володільця, і саме він буде нести відповідальність за завдану шкоду.

Таким чином, недоведеність факту перебування водія ОСОБА_8 у трудових відносинах з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, що є страхувальником застрахованого транспортного засобу, не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації вказаного транспортного засобу, з огляду на приписи ч. 2 ст. 1187 та ч. 1 ст. 1188 ЦК України, враховуючи відсутність обставин, які б свідчили про неправомірне заволодіння цим автомобілем ОСОБА_8 або ж передачі йому автомобіля на відповідній правовій підставі.

Згідно з абзацом "ґ" пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду в разі, якщо він не повідомив страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 ст. 33 цього Закону.

Згідно із підпунктом 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній до 07.08.2011) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди учасник такої пригоди зобов'язаний вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Однак, із внесенням Законом України від 17.02.2011 № 3045-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" змін у статтю 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було розширено перелік обов'язків учасників дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно якого у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Проте, відповідні зміни до абзацу "ґ" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 зазначеного Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Однак, виходячи з аналізу статей 33, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", слід зазначити, що у зв'язку із внесеними до цього Закону змінами було збережено як обов'язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, письмового повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП.

Неузгодженість нумерації підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін Законом України від 17.02.2011 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування", не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 12.02.2014 № 6-1цс14.

Таким чином, право на пред'явлення регресного позову виникає у страховика за умови існування передбачених вказаною статтею випадків, у даній справі - неповідомлення страхувальником страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди у строки і за умов, визначених підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 ст. 33 Закону. При цьому, можливість задоволення такого позову залежить від доведеності наявності випадків, передбачених статтею 38 Закону.

Доводи відповідача, що оскільки відповідно до пп.33.1.4 п.33.1 ст.33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язок повідомлення страховика про ДТП покладається на водія, причетного до такої пригоди, яким відповідач не є, отже він не може відповідати за даним позовом, колегія суддів вважає хибними, оскільки норма п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК України зобов'язує саме страхувальника повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, а Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" конкретизує форму такого повідомлення.

Такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові 10.06.2014 № 914/3831/13.

Доводи відповідача про неможливість повідомлення про настання ДТП страховику з огляду на те, що страхувальник про неї не знав, суд не приймає як поважні, оскільки непоінформованість відповідача в даному випадку може доводити лише його недбале ставлення до контролю за застрахованим джерелом підвищеної небезпеки.

Отже, враховуючи, що відповідач є не тільки страхувальником, з яким було укладено договори у вигляді полісів №АВ/6923709 та №АВ/6923707 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а і орендарем транспортного засобу, за участю якого було скоєно ДТП особою, якій відповідач відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху України передав лише керування, колегія суддів вважає позовні вимоги, заявлені до відповідача, законними, обґрунтованими і доведеними матеріалами і обставинами справи, тобто, такими, що підлягають задоволенню.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Черкаської області від 21.05.2014 у справі № 925/440/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 21.05.2014 у справі № 925/440/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді Ю.Л. Власов

С.Р. Станік