Ухвала суду № 40004483, 28.07.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/13355/13-ц 28.07.2014 28.07.2014 28.07.2014

Провадження №22-ц/784/1487/14 Головуючий у І інстанції Гуденко О.А.

Категорія - 20 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

У Х В А Л А

іменем України

28 липня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Кушнірової Т.Б.,

із секретарем судового засідання - Бакутою Т.В.

з участю:

позивача - ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3, який одночасно є і представником ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2014 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору купівлі - продажу квартири в частині зазначення покупця та ціни продажу частково недійсним і визнання за нею права власності на спірну квартиру, -

у с т а н о в и л а :

19 листопада 2013 року ОСОБА_2 пред'явила до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтувала наступним.

Відповідач ОСОБА_3 є чоловіком її онуки ОСОБА_6

В жовтні 2011 року вона вирішила придбати для себе належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1.

20 жовтня 2011 року вона здійснила свій намір, проте, купивши за свої особисті кошти указану квартиру, піддавшись на умовляння онуки і її чоловіка та, повіривши їх обіцянкам повернути названий об'єкт нерухомості за першою ж її вимогою, вона вказала у нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу набувачем квартири ОСОБА_3.

В той же день, Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації зареєструвало за ОСОБА_3 право власності на набуту квартиру, вчинивши про це відповідний запис за № 18840.

Посилаючись на те, що у подальшому подружжя ОСОБА_3 відмовилося від взятого на себе обов'язку передати квартиру у її власність, і, більше того, змінили на гірше ставлення до неї, просила визнати договір купівлі-продажу квартири в частині покупця частково недійсним, визнати її покупцем по ньому, а також визнати за нею право власності на спірну квартиру.

У подальшому позивач декілька разів уточнювала вимоги і кінцево просила, з підстави удаваності:

· визнати договір купівлі-продажу квартири в частині покупця частково недійсним, а її покупцем спірного об'єкту нерухомості;

· визнати частково недійсним, в частині ціни, договір купівлі-продажу квартири, встановивши що продаж квартири вчинено за 1 650 000 гривень, а не за 920 000 гривень, як зазначено в тексті оспорюваного договору;

· визнати за нею право власності на спірну квартиру.

Відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечував, вважав, що доводи позивачки надумані, спірну квартиру він придбав для потреб своєї сім'ї на кошти, надані йому батьком, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. При цьому наполягав, що дійсна вартість квартири, відповідає вартості, зазначеній у договорі, у зв'язку з чим просив у задоволені позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечувала, зазначивши, що покупцем квартири виступав саме ОСОБА_3, і ціна, за яку вона продала квартиру, вірно відображена у договорі купівлі-продажу.

Приватний нотаріус ОСОБА_5, який виступав у справі як 3-я особа, пояснив, що позивач була присутня при посвідчені спірного договору і не виказувала будь-яких заперечень, щодо оформлення квартири на ОСОБА_3 У зв'язку з цим, у ньго не було сумнівів щодо сторін по ньому, а тому, як на його думку, договір є дійсним та законним.

Рішенням Центрального районного суду Миколаївської області від 03 квітня 2014 року в задоволені позову відмовлено за його недоведеністю.

ОСОБА_2 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та постановити нове рішення - про задоволення позову.

Скаргу обґрунтовувала невідповідністю судового рішення дійсним обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без змін, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Відмовляючи ОСОБА_2 у позові, суд 1 інстанції виходив з того, що допустимих та належних доказів її правової позиції нею не надано, що позбавляє його можливості вирішити спір на її користь.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, вважає їх, а також висновки, щодо результату вирішення справи вірними, обґрунтованими й законними.

Відповідно до статей 1,3-4,10-11, 303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розгляд справи по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу ст. ст. 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Разом з тим, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Зазначене є базовим при вирішенні усіх цивільних справ, у тому числі і справ, що стосуються договірних зобов'язань.

Так, в силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням.

Таке може бути у разі, коли:

· зміст договору (правочину) суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

· він вчинений особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності або волевиявлення якої не є вільним і не відповідає його внутрішній волі;

· сторонами недотримано встановленої законом форми договору (правочину);

· договір (правочин) не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами.

В силу ст.ст. 3, 627 ЦК України, йому притаманна така риса, як свобода договору.

Вона знайшла своє втілення в загальних засадах цивільного законодавства і вважається визначальним фактором при укладенні та виконанні договору.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.

Істотними умовами договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості є предмет договору і ціна, а належною формою укладення - нотаріальна форма, з обов'язковою державною реєстрацію як самого договору так і права власності набувача на придбаний об'єкт.

Як вбачається з первісної та уточнених позовних заяв ОСОБА_2, її виступів у судових засіданнях суду 1 та апеляційної інстанцій, про вчинення ОСОБА_4, як продавцем, і ОСОБА_3, як покупцем, оспорюваного нею тепер з підстав удаваності договору, вона знала достовірно, оскільки була присутня при його посвідченні нотаріусом, і більше того, сама бажала оформлення набутого на відповідача, маючи, за її словами, домовленість з ним про передачу їй квартири в майбутньому за першою ж вимогою. Коли ж той не дотримався слова, то вона вирішила захистити свій інтерес, пред'явивши даний позов.

Проте, зазначені вище обставини не можуть слугувати визнанню частини оспореного договору з підстав його удаваності, оскільки протилежне - було б не чим іншим, як помилковим тлумаченням ст.ст. 217, 235 ЦК України.

За ними ж, і, відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за наявності законних підстав суд може визнати недійсним окремі частини правочину, в тому числі і з підстав їх удаваності, при цьому таке не тягне за собою його недійсності в цілому.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Зазначене виражає його суть і є метою. При цьому, воля та волевиявлення обох учасників договору є взаємоузгодженою, а мета - спільною. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Крім того, не можна застосовувати ст. 235 ЦК до випадків, коли одна угода не приховує, а замінює іншу.

З буквального тлумачення названої статті, ініціатором визнання договору удаваним можуть бути тільки його учасники, а ніяк не треті особи.

Позивачем не доведено ні наявності підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, ні того, що вона є належний позивач за даним позовом. Оспорюваний же договір виражає дійсну волю сторін по ньому і він укладений у повній відповідності із цивільним законодавством.

За такого, у вимогах позивача про визнання договору недійсним з підстав удаваності та визнанні за нею права власності на квартиру слід відмовити за їх недоведеністю.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і районний суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги у названій частині немає.

Немає їх і в частині, щодо зміни ціни за договором, оскільки з належних доказів, а це, перш за все, нотаріально посвідчений договір вбачається, що купівля-продаж здійснена саме за вказаною в договорі ціною.

Іншого позивач допустимими та належними засобами доказування не довела.

Що ж до тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що купівля квартири здійснена за її гроші, а тому саме вона і є її набувачем, то навіть за їх доведеності, вони не є беззастережним доказом недійсності угоди, оскільки при купівлі-продажу важливо встановити, хто бажав і придбав річ, а не хто дав на це гроші. Бо гроші на придбання можуть бути як власні так і позичені. Для того, щоб отримати право власності на предмет купівлі чи його частку, особі, за гроші якої вчинено договір, необхідно належними та допустимими доказами довести, що саме вона є покупцем чи, що вона та покупець бажали набути річ у спільну сумісну власність.

Таких доказів у справі немає, а тому в апеляційній скарзі слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: