Постанова № 40003129, 01.08.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2014 р. Справа № 922/501/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончар Т. В., суддя Білецька А.М. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 14.01.2010 р.,

відповідача - Чуб С.В. за дов. б/н від 11.03.2014 р.,

3-ої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№1457Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 16.04.14 у справі № 922/501/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничого підприємства "Супутник-1", м. Харків

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Промислово-технічна компанія у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат", м. Київ

про стягнення 27057,82 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року позивач - ФО-П ОСОБА_3, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача - ТОВ ТВП "Супутник-1", на свою користь (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 13.03.2014р. вх.№8518) 27057,82 грн., з яких: 2760,00 грн. - основної заборгованості, 20168,48 грн. - збитків та 4000,00 грн. - завданих збитків у вигляді додаткових витрат на юридичні послуги. Крім того, просив судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16 квітня 2014 року у справі № 922/501/14 (суддя Аріт К.В.) у позові відмовлено повністю.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 16 квітня 2014 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі позивач, посилається на те, що рішення Господарського суду Харківської області прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також суд не вірно застосував норми як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору.

27.06.2014р. (вх.№5078) позивачем була подана заява про призначення судової товарознавчої експертизи, оскільки від з'ясування питання про належну/неналежну якість придбаної у ТОВ ТВП "Супутник-1" плитки залежить вирішення спору по суті. На вирішення експерта просив поставити питання: 1) Чи являються наявні на зразках пошкодження наслідком наявності значних прихованих дефектів товару, які виникли до передачі його покупцеві? 2) Чи відповідає надана для експертизи керамічна плитка вимогам ДСТУ Б В.2.7.-282:2011 за показниками: "Руйнівне навантаження" та "Межа міцності на вигині" ?

3) Чи відповідають надані зразки стандартам твердості по Моосу ? А на час проведення судової експертизи провадження у даній справі - зупинити.

Відповідач у відзиві (від 02.07.2014р. вх.№3176) проти вимог апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим. Стверджує, що судом першої інстанції повно з'ясовано всі обставини справи та зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи, а позивачем не надано жодних додаткових доказів по справі. До того ж, в апеляційній скарзі не зазначено, які саме порушення або неправильне застосування яких конкретно норм матеріального і/або процесуального права у прийнятому оскаржуваному судовому рішенні мають місце, не зазначено в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття рішення. Так, свою позицію, зокрема, обґрунтовує тим, що відповідач передав, а позивач прийняв за видатковою накладною №9 від 27.01.2012 року керамічну плитку в асортименті, серед якої була керамічна плитка АРЕ ПЛ 200*200*6 NЕGRО LIZO BRILLО, на загальну суму 6324,08 грн., і саме з моменту передачі відповідачем керамічної цієї плитки у позивача виникло право власності на дану плитку. Позивач визнав той факт, що саме з 27.01.2012 року він є власником даної плитки, а отже саме він несе всі правові наслідки випадкового пошкодження керамічної плитки АРЕ ПЛ 200*200*6 NЕGRО LIZO BRILLО, яке сталося в результаті порушення технологічного процесу затірки швів. У зв'язку з зазначеним, відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

У судовому засіданні 16.07.2014р. оголошувалась перерва до 21.07.2014р.

Третя особа відзиву на апеляційну скаргу суду не надала.

Уповноважений представник третьої особи у судове засідання 21.07.2014р. не з'явився, хоча, відповідно до встановленого законодавством порядку, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи завчасно та належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 173).

Враховуючи належне повідомлення третьої особи про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника ПТК у формі ТОВ "Агромат", за наявними матеріалами у справі - в порядку ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, вірно встановлено судом першої інстанції та під час апеляційного провадження, 26 грудня 2011 року на умовах усної домовленості було між товариством з обмеженою відповідальністю торгово-виробничим підприємством "Супутник-1" (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу керамічної плитки різних найменувань (товар), на підставі якого, відповідач виписав рахунок-фактуру №с12-00027 від 26 грудня 2011 року на суму 16871,29 грн. (а.с. 92).

27 січня 2012 р. за видатковою накладною №9 продавець передав, а покупець прийняв керамічну плитку, в тому числі й керамічну плитку АРЕ ПЛ 200*200*6 NEGRO LISO BRILLO в кількості 20 кв.м., на суму 6324,08 грн.(а.с.17) без будь-яких застережень та зауважень щодо кількості і якості плитки, про що свідчить підпис та відтиск печатки позивача.

За платіжним дорученням №181 від 27 грудня 2011 р. покупець, зі свого боку, оплатив отриманий товар (а.с.18).

Позивач у позовній заяві стверджує, що у лютому 2013 року, під час укладання вищевказаної плитки, після затірки швів сталося пошкодження плитки.

Як наслідок, позивач звернувся до відповідача з заявою (вих.№08-04/2013г від 08.04.2013), в якій просив зробити заміну неякісної керамічної плитки АРЕ ПЛ 200*200*6 NEGRO LISO BRILLO в кількості 20 кв.м. на якісну та надати супровідні документи.

26 квітня 2013 року, у відповідь на заяву позивача відповідач у своєму листі відмовив ФО-П ОСОБА_3 у його вимогах, з посиланням на те, що пошкодження плитки сталося не з вини ТОВ ТВП "Супутник-1" як продавця вказаної плитки. А наявні пошкодження на плитці вказують на те, що при укладанні плитки було порушено технологію її укладання, характер дефекту знаходиться по периметру нанесення швів, що є наслідком несвоєчасного видалення залишків затірки, а після цього намагань її видалити, що і призвело до наявних дефектів, та виключає вину виробника та продавця.

У зв'язку з цим, 16 травня 2013 року ФО-П ОСОБА_3 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Випробувач" уклали договір №17 на проведення випробувань керамічної плитки на предмет відповідності ДСТУ Б В.2.7.-282:2011. За результатами проведених випробувань було складено протокол №40 від 17 травня 2013 року, яким зафіксовано, що керамічна плитка АРЕ ПЛ 200*200*6 NEGRO LISO BRILLO не відповідає ДСТУ Б В.2.7.-282:2011 за двома показниками "Руйнівне навантаження" та "Межа міцності на вигині".

29.05.2013р. (дата отримання відповідачем звернення) позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою замінити неякісну плитку на якісну. На що відповідач у відповіді (б/н, б/д) зазначив, що направив претензії до виробника плитки у порядку ст.678 ЦК України.

За вказаних обставин, ФО-П ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ ТВП "Супутник-1", предметом якого є стягнення основної заборгованості та збитків, завданих поставкою неякісної керамічної плитки останнім.

Згідно з вимогами статті 673 ЦК України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Відповідно до статті 674 ЦК України відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 статті 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Оскільки поставка спірного товару здійснювалось в межах договірних правовідносин, оформлених у спрощений спосіб, а отже без визначення іншого моменту відповідності товару вимогам щодо його якості, цей товар відповідно до наведеної норми ч. 1 ст. 675 ЦК України мав відповідати таким вимогам в момент його передання покупцеві - позивачеві.

Визначення терміну «якість продукції» надано в Декреті Кабінету Міністрів України від 08.04.1993р. № 30-93 "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" (зі змінами і доповненнями). Якість продукції - сукупність властивостей, які відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Так, як стверджує відповідач та не спростовано позивачем, виробником спірної плитки є фабрика «АРЕ Сеrаmіса» Іспанія. Відповідно до діючого Регламенту (ЄС) 305/2011 виробником було надано Deklarftion of Performance.

Європейський парламент і Рада Європейського Союзу ухвалили 09 березня 2011 нові правила, що встановлюють узгоджені умови для збуту будівельної продукції країн членів Європейського Союзу-Регламент (ЄС) 305/2011. Цілями регулювання Регламенту (ЄС) 305/2011 є такі ж як у Директиви CРD - сприяти розвитку вільного розміщення і використання безпечної будівельної продукції Європейського Союзу.

У Регламент введена нова процедура - випуск Deklarftion of Performance (Декларація характеристик якості, Дкларація про робочі характеристики будівельної продукції, декларація якісних характеристик) є обов'язковою процедурою при нанесенні на будівельну продукцію знака СЕ (СЕ маркування), маркування СЕ означає, що виробник строго дотримується всіх норм та вимог при виготовленні плитки і отже Deklarftion of Performance є точною і надійною. Виробник, шляхом складання Deklarftion of Performance (DоР), бере на себе відповідальність за відповідність будівельної продукції із заявленою Deklarftion of Performance. Виробник випускає Deklarftion of Performance, коли продукт відповідає гармонізованим стандартам або Європейської технічної оцінки.

Обов'язковій сертифікації в Україні підлягає тільки продукція, яка включена до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 01.02.2005 року №28.

Плитка глазурована (код УКТЗЕД 6908) та плитка неглазурована (код УКТЗЕД 6907), до зазначеного вище переліку не входять, а отже, не потребують обов'язкової сертифікації на території України.

Постановою Державної санітарно-епідеміологічної служби від 26.12.2008 № 25 "Про оптимізацію державного санітарно-епідеміологічного нагляду щодо об'єктів зовнішньоекономічної діяльності за кодами УКТЗЕД" також визначений перелік об'єктів зовнішньоекономічної діяльності за кодами УКТЗЕД, що не потребують проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Плитка глазурована (код УКТЗЕД 6908) та плитка неглазурована (код УКТЗЕД 6907), не входять до зазначеного вище переліку, а отже, не потребують обов'язкового отримання санітарно-гігієнічного висновку на території України.

Як зазначено вище, позивач прийняв плитку в асортименті за видатковою накладною №9 від 27.01.2012 р. на загальну суму 6324,08 грн., без жодних зауважень, накладна містить всі необхідні відомості про товар, а також містить відомості про фактичне отримання товару. Тобто, за своїми ознаками така накладна є підтвердженням передачі відповідачем та приймання позивачем спірної продукції.

Але видаткова накладна №9 від 27.01.2012 року на суму 6324,08 грн. не містить відміток про передачу одночасно з поставкою за ними товару супроводжувальних документів до нього.

Втім, вказана обставина не може свідчити про невиконання відповідачем свого обов'язку передачі цих документів з огляду на наступне.

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 666 ЦК України, якщо продавець не передав покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Спірний товар, як свідчать матеріали справи та не спростовано позивачем, був прийнятий ним без заперечень щодо його якості, кількості, комплектності тощо. Відповідач стверджує, що позивачем не було зроблено зауважень щодо відсутності документів по якості товару (сертифікатів/паспортів виробника), як не було ним і заявлено вимог про надання йому цих документів відповідачем.

В той же час, статтею 688 ЦК України передбачений обов'язок покупця повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Виконання даних приписів законодавства позивач підтверджує вищезазначеними листами - вимогами, направленими відповідачу та протоколом проведених випробувань №40 від 17 травня 2013 року.

Так, надаючи правову кваліфікацію протоколу №40 від 17 травня 2013 р. за результатами випробувань керамічної плитки на предмет відповідності ДСТУ Б В.2.7.-282:2011 у сукупності з матеріалами справи, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції цілком правомірно та обґрунтовано не прийняв його до уваги при винесенні рішення, враховуючи наступне.

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судову експертизу", судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. Відповідно до ст. 41 ГПК України, судова експертиза призначається судом, для роз'яснення питань, що потребують спеціальних знань.

Згідно з ч. 1 ст. 384 та ч.1 ст. 385 КК України експерт попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову від дачі висновку.

Протокол випробувань, наданий ФО-П ОСОБА_3, свідчить, що проведення випробувань виконано на його замовлення, двома інженерами-випробувачами. При проведенні випробувань інженери-випробувачі не були попереджені про кримінальну відповідальність, відповідач був позбавлений можливості задавати свої питання, надавати власні міркування, докази, документи з метою формування об'єктивної думки інженерів.

Пунктом 16 Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо - технічного призначення та товарів народного споживання №П-7 (яка є керівництвом відповідних дій покупця товару) визначено, що при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркировки отриманої продукції, тари або пакування вимогам стандартів , технічних умов, креслень, зразків, договору або іншим супроводжувальним документам , посвідчуючим якість продукції (п.14 Інструкції), отримувач зупиняє подальшу прийомку продукції та складає акт, в якому зазначає кількість оглянутої продукції та характер виявлених при прийомці дефектів. Отримувач зобов'язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах запобігання погіршення її якості. Отримувач також зобов'язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції та складання двостороннього акту представника виробника.

Пунктом 9 зазначеної Інструкції передбачено, що акт про скриті недоліки продукції повинен складатись протягом п'яти днів після виявлення недоліків, але не пізніше чотирьох місяців з дня отримання продукції.

Втім, всупереч вище вказаним нормам, позивач провів випробування, а не судову експертизу (яка має призначатися ухвалою суду), без залучення представника відповідача, відбирання зразків для випробування проводилось без участі представника відповідача.

У відповідності до п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву "висновок судового експерта" або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи.

За таких обставин, наданий ФО-П ОСОБА_3 суду протокол випробувань не є висновком судової експертизи у розумінні Закону України "Про судову експертизу" та ГПК України, а тому не може бути належним та допустимим доказом у справі.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є зокрема, договори та інші правочини.

Межі здійснення цивільних прав встановлені ст.13 Цивільного кодексу. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦК України, цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Згідно з ч.2 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Ч.З ст. 13 Цивільного кодексу України встановлює пряму заборону, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 8 пункту 2 статті 16 ЦК України визначено відшкодування збитків як один з способів захисту цивільних прав та інтересів. Згідно п. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками, з одного боку, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 ЦК України).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок

Також, відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, згідно зі ст.225 ГК України включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Обов'язок відшкодувати збитки є загальною формою цивільно-правової відповідальності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальністю учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За загальними правилами судового процесу (стаття 33 ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення та розмір збитків, заподіяних відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та спричиненням збитків. При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала збитків, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Частиною 2 статті 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, на виконання вимог статті 33 ГПК України позивач не надав безперечних доказів заподіяння збитків відповідачем, не довів протиправність дій відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між цими діями та спричиненими збитками. Не надав належних доказів того, що недоліки керамічної плитки виникли до передання її покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Втім відповідач, на підтвердження своїх заперечень на позовні вимоги, суду апеляційної інстанції надав документ - Декларацію відповідності ЄС АРЕ Кераміка («АРЕ Сеrаmіса») (з нотаріально посвідченим перекладом з англійської мови на російську), що підтверджує якість плитки АРЕ NEGRO LISO BRILLO. Більш того, вказана Декларація є підтвердженням якості плитки на усе виробництво фабрики «АРЕ Кераміка».

Виробником даної плитки є фабрика «АРЕ Сеrаmіса» Іспанія. Відповідно до діючого законодавства Європейського союзу одним із документів, що посвідчує якість є декларація виробника про відповідність стандартам ЄС.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, як і місцевий господарський суд, про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 27057,82 грн., у тому числі - 2760,00 грн. суми основної заборгованості, 20168,48 грн. збитків.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 4000,00 грн. збитків у вигляді додаткових витрат на юридичні послуги. За цією вимогою колегія суддів виходить з наступного.

Враховуючи вище перелічені критерії визначення збитків, юридичні послуги за своєю правовою природою та в розумінні статті 22 ЦК України, не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором.

Разом з цим, за рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням ПМП - фірми «Максима» щодо офіційного тлумачення положень ч.1 ст. 59 Конституції України, ч.1 ст. 44 ГПК України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) №104/2013 від 11.07.2013р., з аналізу законодавчих засад надання правової допомоги та порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець застосовує диференційований підхід до визначення суб'єктів надання правової допомоги та до порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу.

Відповідно до статті 28 ГПК України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представництво інтересів юридичних осіб у господарському суді здійснюють керівники підприємств і організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, а також особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, зокрема адвокати та інші фахівці у галузі права.

Конституційний Суд України виходить з того, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом (частина перша статті 44 Кодексу). Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом (частина п'ята статті 49 Кодексу).

В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 ГПК України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Що стосується поданої відповідачем заяви про призначення судової експертизи колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивач не заявляв клопотання про призначення по справі судової товарознавчої експертизи.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач 27 січня 2012 р. отримав від відповідача керамічну плитку АРЕ ПЛ 200*200*6 NEGRO LISO BRILLO в кількості 20 кв.м., на суму 6324,08 грн. за видатковою накладною №9, яка, за його твердженням, виявилася неякісною, а отже для проведення судової експертизи необхідно представлення плитки, яка була поставлена, оскільки до матеріалів справи не надано доказів зберігання плитки на протязі тривалого часу (рік від поставки до укладання плитки) в належних умовах для зберігання такого виду товару, а також не виключена можливість пошкодження спірної плитки в результаті порушення технологічного процесу під час затірки швів та застосування самої затірки, яка не сумісна до застосування для даного виду плитки.

Позивачем на підтвердження факту поставки неякісного товару не надано доказів складання акту про виявлені недоліки товару та відібрання зразків неякісного товару.

При виявленні неякісного товару покупець зобов'язаний був терміново викликати представника постачальника для складання акту. В матеріалах справи відсутні докази повідомлення та виклику представника постачальника для складання акту.

Відповідно до ст. 37 ГПК України речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

За приписами ст. 38 ГПК України сторона повинна самостійно надати докази в підтвердження заявлених вимог, а у разі неможливості самостійно надати докази, подати клопотання про їх витребування.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що заява позивача про призначення по справі судової товарознавчої експертизи необґрунтована та не підлягає задоволенню. Крім того, призначення експертизи є правом суду, а не обов'язком.

Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апелянта про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 ГПК України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення господарського суду Харківської області від 16.04.2014р. у справі № 922/501/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.04.2014р. у справі № 922/501/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 28 липня 2014 р.

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Істоміна О.А.