Ухвала суду № 40002791, 01.08.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1058/2014(м)

263/11712/13-ц

Головуючий в 1 інстанції: Шатілова Л.Г.

Доповідач: Гаврилова Г.Л.

Категорія 27

У Х В А Л А

Іменем України

29 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Гаврилової Г.Л.

суддів Баркової Л.Л., Сороки Г.П.

при секретарі Макаровій О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 червня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача про стягнення боргу, посилаючись на обставини, згідно яких 04.04.2012 року він відповідно договору позики передав відповідачу ОСОБА_2 135 000 гривень, які останній зобов'язався повернути йому до 02.06.2012 року, що підтверджується відповідною розпискою. Також, відповідач ОСОБА_2 у наданій розписці взяв на себе зобов'язання, у разі не повернення ним до 02.06.2012 року вищевказаної суми позики, у рахунок компенсації моральної шкоди, сплатити 25000 гривень. До теперішнього часу відповідач суму позики не повернув, а взяті на себе зобов'язання за договором позики - не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 160 000 гривень.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 04.04.2012 року у розмірі 135000 грн., вирішено питання про судовий збір. У задоволенні решти заявлених позовних вимог -відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, та передати справу на новий розгляд. В обґрунтування апеляції зазначив, що гроші він не отримував, підпав під психологічний тиск позивача та написав безгрошову розписку спонтанно , не маючи часу для осмислення своїх дій та відмови від написання розписки. Суд не прийняв до уваги, що свідок ОСОБА_3 який був присутній при складанні розписки, не зміг відповісти, яку саме суму позивач передавав відповідачу.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з'явились, клопотань до апеляційного суду не надавали, що у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справі за їх відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4, яка доводи скарги підтримали, просила її задовольнити, заперечення представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5, який просив відмовити у задоволенні скарги, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що відповідно до договору позики (розписки) від 04.04.2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 135000 гривень та зобов'язалася повернути суму боргу до 02.06.2012 року. Також відповідач ОСОБА_2 у наданій розписці взяв на себе зобов'язання, у разі не повернення ним до 02.06.2012 року вищевказаної суми позики, у рахунок компенсації моральної шкоди, сплатити 25000 гривень (а.с. 12).

Ухвалюючи рішення та задовольняючі позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в судовому засіданні було встановлено факт укладення між позивачем та відповідачем договору позики з дотриманням вимог діючого законодавства, є підстави для задоволення позову.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з з розписки від 04.04.2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 135000 гривень та зобов'язався повернути суму боргу до 02.06.2012 року. Таким чином, беручи на себе зобов'язання щодо повернення позики в установлений договором позики строк, позичальник визнав факт отримання позики.

Оскільки боржник не виконав умови договору, суд дійшов до обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості .

Крім того, у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_2 неодноразово отримував у борг від ОСОБА_1 грошові кошти. У квітні 2012 року ОСОБА_4 писав боргову розписку ОСОБА_1 та в її присутності останній передавав відповідачу крупні грошові купюри.

Згідно ч. 1 ст. 218 ЦК України визначено обмеження щодо кола доказів, зокрема, показань свідків, на підтвердження заперечень однією зі сторін факту вчинення правочину, а ст. 1051 ЦК України підлягає застосуванню при оспорюванні договору позики позичальником з тих підстав, що гроші або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Не заперечуючи проти укладення договору позики, ОСОБА_4 не надав будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним гроші не були отримані. Отже, посилання на свідка ОСОБА_3, який підтвердив лише факт передачі грошей та складання розписки без конкретизації розміру грошових коштів , не може слугувати доказом безгрошовості розписки.

За таких обставин, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги , судова колегія погоджується з висновками суду щодо часткового задоволення позову, а доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального права є безпідставними.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування рішення у справі не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді