Ухвала суду № 40000014, 25.07.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді - Васильєвої М.А.

суддів - Ковальської В.В.

- Чорного О.М.

за участю:

прокурора - Отроша В.М.

захисника - адвоката ОСОБА_2

засудженого - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києві кримінальну справу за апеляціями потерпілого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Шевченківського районного суду м. Києві від 9 грудня 2013 року, яким

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Бендери, Молдавія, росіянин, громадянин України, з вищою освітою, одружений, працює тренером в ТРГО ДЮСШ «Колосок», зареєстрованого: АДРЕСА_1, проживає: АДРЕСА_2, відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимий,

засуджений:

- за ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 366 КК України на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, яка пов'язана з виконанням адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки;

Відповідно до ст. 74 КК України звільнений від покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, яка пов'язана з виконанням адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки за ч. 2 ст. 366 КК України, на підставі ст. 49 КК України.

Виправданий за ч. 2 ст. 364-1 КК України за відсутністю в його діях складу злочину.

На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат,

ВСТАНОВИЛА:

Згідно вироку суду, ОСОБА_3, являючись співвласником та генеральним ректором закритого акціонерного товариства «Океан», що зареєстроване за адресою: місто Київ, вул.Мечникова, 8. кв. 22, вчинив шахрайство та службове підроблення за наступних обставин.

Так, приблизно в листопаді 2004 року, підсудний ОСОБА_3, являючись згідно протоколу № 1 Загальних зборів акціонерів ЗАТ «Океан» від 4 лютого 1999 року співвласником та одночасно генеральним директором вказаного товариства, маючи намір заволодіти шляхом обману грошовими штами потерпілого ОСОБА_4, розробив злочинний план, згідно якого передбачалося введення ним потерпілого ОСОБА_4 в оману через повідомлення йому завідомо неправдивої інформації про необхідність фінансування ЗАТ «Океан», після чого отримати від останнього грошову позику не виконуючи взятих на себе відповідно договору позики зобов'язань по поверненню грошових коштів, розпорядитись ними за власним розсудом.

У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, підсудний ОСОБА_3, будучи службовою особою, підробив офіційний документ для подальшого його використання з метою заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме, невстановлений слідством час, при невстановлених обставинах, виготовив та вніс до протоколу № 5 загальних зборів ЗАТ «Океан» від 18 лютого 2005 року правдиві відомості, відповідно до яких учасники зборів вказаного товариства встановили: «Скласти нотаріально завірений договір на отримання позики від фізичної особи - ОСОБА_4 на період з 22 лютого 2005 року по 22 лютого 2006 року. Підписання договору доручити генеральному директору ЗАТ «Океан» ОСОБА_3».

Далі, приблизно вкінці лютого 2005 року, підсудний ОСОБА_3 повідомив потерпілому ОСОБА_4 завідомо неправдиву інформацію про те, для розвитку та діяльності ЗАТ «Океан», директором якого він являється, йому, нібито, необхідні грошові кошти, чим викликав у останнього переконання у вигідності використання своїх коштів, після чого запропонував укласти із ним договір позики грошових коштів, на що потерпілий ОСОБА_4, будучи впевненим у серйозності намірів підсудного ОСОБА_3, надав згоду.

У наступному, 22 лютого 2005 року приблизно о 18 год. підсудний ОСОБА_3, перебуваючи в офісі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу за адресою: АДРЕСА_3, маючи на меті заволодіти чужим майном шляхом обману, подав нотаріусу згаданий завідомо підроблений протокол № 5 Загальних зборів ЗАТ «Океан» від 18 лютого 2005 року, після чого, не маючи реальних намірів виконувати покладені на себе зобов'язання, уклав з потерпілим ОСОБА_4 договір позики грошових коштів, відповідно до якого останній, будучи введеним в оману та впевненим в порядності ОСОБА_3, добровільно передав йому гроші в сумі 95 781 гривень 23 копійок, а ОСОБА_3 на підтвердження укладення договору та його умов, а також на посвідчення факту передачі грошових коштів потерпілим ОСОБА_4, написав відповідні розписки.

Далі, заволодівши шляхом обману грошовими коштами потерпілого ОСОБА_4 в сумі 95 781 гривень 23 копійок, що є особливо великим розміром (станом на 22 лютого 2005 року), ОСОБА_3 вказані кошти на товариство не вніс, покладені на себе відповідно договору позики зобов'язання не виконав та розпорядився грошима на власний розсуд, завдавши тяжкі наслідки.

Не погоджуючись з вироком суду, вважаючи покарання призначене ОСОБА_3 таким, що не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого, потерпілий ОСОБА_4 подав апеляцію, в якій просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 більш суворе покарання, пов'язане з позбавленням волі.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог потерпілий зазначає, що ОСОБА_3 свою вину у інкримінованих йому злочинах не визнав, шкоду яку заподіяв не відшкодував, не розкаявся, а навпаки постійно ухилявся від повернення грошових коштів, які йому були передані, та якими він заволодів шахрайським шляхом, що вказує на безпідставне застосування судом першої інстанції при призначенні йому покарання положень ст. 75 КК України.

Не оспорюючи вироку суду в частині виправдання ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 364-1 КК України, а також в частинні визнання останнього винним за ч. 2 ст. 366 КК України, посилаючись на незаконність його засудження за ч. 4 ст. 190 КК України, захисник ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 подав апеляцію, в якій просить змінити вирок суду в частині засудження ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 190 КК України та, відповідно, призначення йому по вказаній статті покарання, та закрити кримінальну справу в цій частині у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник зазначає, що місцевим судом належним чином не перевіренні показання засудженого щодо відсутності в його діях складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань сторони захисту щодо долучення до матеріалів справи аркушу паперу формату А-4 - протоколу № 5 від 18 лютого 2005 року ЗАТ «Океан» із змістом, виготовленим у нотаріуса 22 травня 2005 року та безпідставно відмолено в проведенні експертного дослідження оригіналів документів, а саме: протоколу № 5 від 18 лютого 2005 року ЗАТ «Океан» та договору позики грошових коштів від 22 травня 2005 року, вилучених 6 березня 2012 року органом досудового розслідування у приватного нотаріуса ОСОБА_8 для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема, для перевірки правдивості показань ОСОБА_9 в частині виготовлення та підписання протоколу № 5 від 18 лютого 2005 року ЗАТ «Океан».

Також захисником звертається увага на те, що місцевим судом безпідставно не допитано свідка ОСОБА_10, яка на думку захисту, є основним та ключовим свідком, яка б могла підтвердити чи спростувати показання засудженого на його захист.

Крім того, на думку захисника, судом першої інстанції належним чином не проаналізовані показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, тобто не взято до уваги докази, які б істотно вплинули на висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи.

При цьому, як вважає апелянт, судом першої інстанції не дано належної правової оцінки договору позики грошових коштів від 22 лютого 2005 року та наявності по ньому судових врегулювань, зокрема тому, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні його апеляційної скарги щодо скасування заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2009 року, що тим самим вказує на визнання факту присутності цивільно-правових відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 по обставинам, викладеним в обвинувальному висновку.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію потерпілого, одночасно заперечуючи проти задоволення апеляції захисника, засудженого та його захисника, які просили задовольнити апеляцію захисника, відмовивши у задоволенні апеляції потерпілого, провівши судові дебати, надавши засудженому останнє слово, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляцій й розглянувши справу в їх межах, колегія суддів доходить висновку, що апеляції не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, за які він засуджений, за обставин, встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи й підтверджуються перевіреними в судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами, в т.ч. й тими, на які посилався захисник у апеляції, які взаємодоповнюються між собою, узгоджуються та підтверджуються у сукупності, повно та всебічно досліджені й перевірені судом, та яким надана належна оцінка у вироку.

З показань в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_4 вбачається, що він з ОСОБА_3 був знайомий тривалий час. Приблизно з листопада 2004 року ОСОБА_3 почав просити в борг грошові кошти для ЗАТ «Океан», директором якого являвся, тобто для розвитку бізнесу. Як пояснював тоді ОСОБА_3, товариство займалось пошиттям штор, гардин, оформленням приміщення жалюзями, ролетами та іншим. Він (ОСОБА_4) деякий час відмовлявся, однак, в подальшому погодився дати гроші в борг ОСОБА_3, після чого в двадцятих числах лютого 2005 року він порекомендував ОСОБА_3 піти до нотаріуса і уточнити процедуру оформлення позики. Після того, як ОСОБА_3 зібрав всі необхідні документи, 22 лютого 2005 року вони зустрілися з ОСОБА_3 у нотаріуса, куди останній приніс копії установчих документів товариства та протокол загальних зборів ЗАТ «Океан», згідно якого він та інший співвласник прийняли рішення щодо отримання позики для товариства. В його присутності і в присутності нотаріуса ОСОБА_3 написав розписку на позику 95781,23 гривень, або 18075 доларів США, а також був оформлений Договір позики грошових коштів в розмірі 95 781,23 гривень, по курсу НБУ - 18 075 доларів США. Гроші він передав ОСОБА_3 в гривні, а сам договір позики був завірений нотаріусом ОСОБА_8. Договір передбачав поетапну виплату позики до 22 лютого 2006 року, однак, починаючи з моменту підписання вказаного договору і до сих пір ніяких грошових коштів чи інших матеріальних цінностей в рахунок погашення боргу він ні від ОСОБА_3, ні від ЗАТ «Океан» не отримав. Після укладання договору у нотаріуса ОСОБА_3 в цей вечір приїхав до нього додому, де він (ОСОБА_4) передав йому ще й окрему суму коштів для оплати послуг нотаріуса. Пізніше ОСОБА_3 неодноразово його завіряв, що гроші поверне буквально на наступному тижні та прохав, щоб він (ОСОБА_4) не звертався до компетентних органів, а з початку березня 2006 року ОСОБА_3 взагалі перестав виходити із ним на зв'язок та всіляко намагався ухилитись від зустрічі. Розірвати укладений договір не пропонував.

Аналогічні показання потерпілий давав упродовж досудового слідства, підтвердивши їх в т.ч. й під час очної ставки з ОСОБА_3 за участю захисника останнього (ас. 25-28 т.2).

Зазначені показання потерпілого є послідовними, логічними та підтверджуються іншими доказами, зібраними у справі та перевіреними судом.

З оголошених в судовому засіданні в порядку ст.. 306 КПК України (1960 року) показань свідка ОСОБА_8 - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, вбачається, що приблизно в лютому 2005 року до неї звернувся знайомий по роботі ОСОБА_4, а також ОСОБА_3 - знайомий ОСОБА_4 Вони їй повідомили, що хочуть оформити договір позики грошових коштів та запитали, які для цього необхідно подати документи, при цьому ОСОБА_3 мав позичати гроші в борг у ОСОБА_4 в сумі приблизно 18000 доларів США. Вона пояснила ОСОБА_4 про те, що для того, щоб передати таку суму грошових коштів для здійснення даного правочину необхідно згоду подружжя, тобто, згоду його дружини. ОСОБА_3 їй повідомив про те, що грошові кошти він бажав отримати для діяльності свого товариства «Океан». діючи як генеральний директор він імені товариства. У зв'язку з цим ОСОБА_3 необхідно було підтвердити правоздатність свого товариства, надавши документи, які підтверджували реєстрацію та діяльність товариства, а також, якщо товариство мало співзасновників, то необхідно було в таких випадках збирати загальні збори товариства та приймати рішення щодо позики для товариства всіма співзасновниками, для чого необхідно було надати рішення таких зборів. Наступного разу, зібравши всі необхідні документи, ОСОБА_4, його дружина та ОСОБА_3 з'явились до неї 22 лютого 2005 року в нотаріальну контору. Вона запитала згоду про позику грошових коштів у дружини ОСОБА_4, яка не заперечувала, після чого покинула приміщення нотаріальної контори. Перевіривши повноваження ОСОБА_3, як директора товариства «Океан», а також правоздатність товариства, згоду співвласників, про що ОСОБА_3 надав протокол № 5 загальних зборів ЗАТ «Океан» від 18 лютого 2005 року, у якому було зазначено про те, що всі співвласники товариства надають згоду та дозвіл на отримання позики товариству та доручають це генеральному директору ОСОБА_3 Оскільки ніяких перепон у отриманні вказаної позики не було, вона надрукувала проект договору та дала їм читати. Проект договору досить довго обидва вивчали та перечитували, виправляли та редагували годин 5. Потім приблизно о 18 год. договір привели у належний стан згідно побажань обох сторін, після чого обидві сторони за взаємною згодою та умовами підписали договір в кінцевій редакції. Перед підписанням вона неодноразово в них обох запитувала, чи немає в них неузгоджених пунктів договору, та у ОСОБА_3 запитала, чи всі гроші він отримав, на що ОСОБА_3 повідомив, що грошові кошти від ОСОБА_4 отримав в повному обсязі та ніяких претензій до нього немає. Після підписання договору вони пішли.

Сума позики складала 18075 доларів США, і ця сума була визначена за особистою взаємною згодою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та була переведена також у гривнях. Вона роз'яснила обом учасникам їх права та взаємні обов'язки за договором, відповідні статті Цивільного кодексу України, ОСОБА_3 роз'яснила про відповідальність за неповернення грошових коштів. Після узгодження всіх пунктів договору, сторони підписали договір та у дружній манері розійшлись. Згодом їй стало відомо, що вказану суму грошових коштів ОСОБА_3 не повертає, а ОСОБА_4 звернувся до органів внутрішніх справ з метою розібратись в даній ситуації. (ас. 63-70 т.1).

Аналогічні показання свідок давала й під час очної ставки з ОСОБА_3 за участю захисника останнього (ас. 29-33 т.2), відповідно до якого захисник та ОСОБА_3 задавали питання свідку з приводу обставин справи.

Відповідно до оголошених за згодою учасників судового розгляду показань свідка ОСОБА_17 в порядку ст.. 306 КПК України (1960 року), з ОСОБА_3 він знайомий ще з дитинства. Приблизно в 1999 р. чи у 2000 р. ОСОБА_3 запропонував купити у його знайомого підприємство «Океан», на що він (ОСОБА_17) погодився. ЗАТ «Океан» за час його перебування у співзасновниках товариства ніякої діяльності не проводив, та в 2000 році він вийшов із учасників вказаного товариства, оскільки ОСОБА_3 перестав платити заробітну плату та всіма способами перешкоджав його діяльності на вказаному товаристві, а потім взагалі наказав головному бухгалтеру підприємства видавати йому будь-яку документацію підприємства, тобто, він не міг здійснювати взагалі ніяку діяльність. З тих пір він ніякого відношення до товариства не мав, та чи здійснює воно свою діяльність, йому невідомо і він не цікавився. З приводу позики грошових коштів ОСОБА_3 повідомив, що одного разу, приблизно в 2007 році, йому на мобільний телефон зателефонував невідомий чоловік на ім'я ОСОБА_4, який повідомив про те, що він є знайомим ОСОБА_3, який взяв у нього в борг гроші та попросив йому допомогти їх повернути. Після цього цей чоловік телефонував ще декілька разів, але вони не зустрічалися. Ніякої участі у загальних зборах ЗАТ «Океан» в 2005 році він (ОСОБА_17 ) не приймав, оскільки на той час вийшов із співвласників товариства та, навіть, не знав чи займається товариство своєю діяльністю, а самого ОСОБА_3 він не бачив із 2000 року. Підпис в протоколі загальних зборів ЗАТ «Океан» від 18 лютого 2005 року він не ставив, про існування такого протоколу не знав (ас. 71-73 т.1).

Показання даного свідка підтверджуються висновком експерта № 185 від 19 березня 2012 року, згідно якого: «підпис від імені гр. ОСОБА_17 в графі « 1. ОСОБА_17» в протоколі № 5 Загальних зборів закритого акціонерного товариства «Океан» від 18 лютого 2005 року, виконаний не ОСОБА_17, а іншою особою; підпис від імені гр. ОСОБА_3 в графі « 2. ОСОБА_3» в протоколі №5 Загальних зборів закритого акціонерного товариства «Океан» від 18 лютого 2005 року, виконаний самим ОСОБА_3; підпис від імені гр. ОСОБА_3 в графі «Секретар зборів ОСОБА_3» в протоколі № 5 Загальних зборів закритого акціонерного товариства «Океан» від 18 лютого 2005 року, виконаний самим ОСОБА_3; підпис від імені гр. ОСОБА_3 в графі «ЗАТ «Океан» в собі Ген. Директора код ЄДРПОУ 20036862 ОСОБА_3» в договорі позики грошових коштів від 22 лютого 2005 року, виконаний самим ОСОБА_3; рукописний текст в графі «ЗАТ «Океан» в собі Ген. Директора код ЄДРПОУ 20036862 ОСОБА_3» в договорі позики грошових коштів від 22 лютого 2005 року, виконаний самим ОСОБА_3» ( ас. 211-218 т. 1)

Крім того, як вбачається з висновку експерта № 5711/10-11 від 17 серпня 2010 року, копія протоколу № 5 загальних зборів закритого акціонерною товариства «Океан» від 18 лютого 2005 року виконана з допомогою копіювально-множинної техніки тонером чорного кольору, копії двох розписок від імені ОСОБА_3 від 22лютого 2005 року виконані за допомогою тонеру кольорового копіювально-множинного апарату, тобто, ці документи є електрографічними копіями. Будь-яких ознак виготовлення електрографічних копій протоколу № 5 загальних зборів закритого акціонерного товариства «Океан» від 18 лютого 2005 року, розписки від імені ОСОБА_3 від 22лютого 2005 року, яка містить друкований текст, розписки від імені ОСОБА_3 від 22лютого 2005 року шляхом монтажу не спостерігається. Підписи від імені ОСОБА_3, зображення яких міститься в графах « 2. ОСОБА_3 ___». «Секретар зборів ОСОБА_3 ___» в електрографічній копії протоколу № 5 загальних зборів закритого акціонерного товариства «Океан» від 18 лютого 2005 року, під основним текстом електрографічних копій розписки від імені ОСОБА_3 від 22 лютого 2005 року, яка містить друкований текст, розписки від імені ОСОБА_3 від 22 лютого 2005 року, яка містить рукописний текст, виконані самим ОСОБА_3 ( ас. 199-201 т.1).

Крім того, як вбачається з протоколу огляду від 5 квітня 2012 року вилучених в ДПІ у Печерському районі м. Києва та Печерській РДА в м. Києві реєстраційних та податкових документів ЗАТ «Океан», серед оглянутих документів протокол № 5 загальних зборів ЗАТ «Океан» від 18 лютого 2005 року відсутній, хоча наявність даного документу, відповідно до діючого законодавства, є обов'язковою в разі будь-яких кредитних відносин підприємства, оскільки впливає на податкові зобов'язання зазначеного підприємства (ас 143-146 т.1).

З показань в судовому засіданні свідка ОСОБА_11, який працював бухгалтером у ЗАТ «Океан», вбачається, що до нього звертався ОСОБА_3 з питанням з приводу отримання ЗАТ «Океан» позики у фізичної особи, на що він відповів, що краще взяти кредит у банку. В подальшому про будь-які договірні відносини за участю ОСОБА_3 він не чув. Тільки у 2006 році до нього телефонувала невідома особа, яка представилась ОСОБА_4 , та повідомила, що ОСОБА_3 брав у нього гроші в борг та не повернув. При цьому, ОСОБА_4 повідомив, що вони, як організація, уклали з ним договір, який нотаріально завірений (ас. 1 т.2).

Показання даного свідка підтверджується також наявною у справі копією пояснювальної записки за № 7/8 від 7 серпня 2006 року на ім'я начальника ДПІ Печерського району м. Києва за підписом ОСОБА_3 та ОСОБА_11, відповідно до якої ЗАТ «Океан» в період з 1 січня 2005 року по 1 лютого 2006 року не отримувало зворотню фінансову допомогу від громадянина ОСОБА_4, в бухгалтерській документації відсутній договір позики грошових коштів з вказаною особою (ас. 47 т.1).

Доводи апеляції захисника про те, що судом першої інстанції належним чином не проаналізовані показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені особи не були безпосередніми учасники зазначених обставин, а про обставини отримання ОСОБА_3 позики їм відомо зі слів останнього.

При цьому, показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 з приводу подальшої долі отриманих ОСОБА_3 від ОСОБА_4 грошових коштів суперечать між собою, оскільки відповідно до показань ОСОБА_13 ОСОБА_3 повернув гроші позичальнику, а відповідно до показань ОСОБА_14, за вказані гроші було придбане якесь обладнання (ас. 99-102, 103-105 т.2, ас. 18-19, 48 т.3).

З матеріалів справи також вбачається, що під час судового розгляду справи судом першої інстанції ретельно та належним чином перевірялися усі доводи засудженого та його захисника, висунуті на захист ОСОБА_3, в т.ч. й ті, на які посилається захисник в апеляції, та місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочину підтверджується сукупністю зібраних по справі та перевірених доказів в їх сукупності.

При цьому, на думку колегії суддів, безпідставними є й доводи апеляції захисника про те, що між засудженим та потерпілим склалися цивільно-правові стосунки, і даний фат підтверджується рішенням судів у цивільних справах, оскільки наявність рішення суду у цивільній справі не спростовує факту вчинення злочину особою, а потерпілий не позбавлений можливості заявити цивільній позов внаслідок заподіяння йому шкоди злочинним діями винної особи у кримінальному провадженні.

З огляду на викладене, на думку колегії суддів, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за обставин, викладених у вироку, та вірно кваліфікував дії останнього за ч. 4 ст. 190 КК України як заволодіння шляхом обману чужим майном в особливо великому розмірі, а тому доводи апеляції захисника про відсутність в діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, у зв'язку з чим справа щодо нього підлягає закриттю на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (1960 року), є необґрунтованими.

Вирок суду в частині визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України, та виправдання останнього за ч. 2 ст. 364-1 КК України ніким із учасників судового розгляду не оспорюється, у зв'язку з чим апеляційним судом, відповідно до вимог ст.. 365 КПК України (в редакції 1960 року), в цій частині не переглядається.

Що ж стосується доводів апеляції потерпілого про те, що судом при призначенні покарання засудженому не враховані й інші обставини, які впливають на визначення покарання, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Згідно роз'яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 1003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» із змінами та доповненнями, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції дотримався вищезазначених вимог.

Так, при призначенні ОСОБА_3 виду та міри покарання місцевий суд враховував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого, те, що він раніше не судимий, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра, працює, позитивно характеризується за місцем роботи, має на утриманні малолітню дитину, за відсутності обставин, що обтяжують йому покарання.

Згідно ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, врахувавши обставини, характер, тяжкість та суспільну небезпеку, спосіб вчинення злочину засудженим, дані, які характеризують його особу, наявність обставини, що пом'якшує покарання, відсутність обставин, що обтяжують йому покарання, обґрунтовано прийшов до висновкупро призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на певний строк із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України, яке за своїм видом і розміромвідповідає вимогам закону, тобто, є обґрунтованим, справедливим і необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляцій захисника в інтересах засудженого та потерпілого.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України (1960 року), п.11, 15 розділу Х1 «Перехідних положення» КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2013 року щодо ОСОБА_3 - залишити без зміни, а апеляції потерпілого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3, - без задоволення.

_____ ____ _______

Васильєва М.А. Ковальська В.В. Чорний О.М.