Постанова № 39984020, 10.06.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

10 червня 2014 року Справа № 814/1172/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія «Нікмет-Термінал» (юридична адреса: вул. Суднобудівельників, 7, м. Миколаїв, 54002; фактична адреса: вул. Заводська, 23, м. Миколаїв, 54002)

до відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України (пр. Шевченка, 15/1, м. Одеса, 65058; Миколаївське управління: вул. Чкалова, 20/9, м. Миколаїв, 54017)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.12.2013 року № 0000214740,

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія «Нікмет-Термінал», звернулось до суду з позовом до відповідача, спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.12.2013 року № 0000214740.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач зробив протиправний висновок про відсутність господарської операції з користування причалами та об'єктами портової інфраструктури на підставі укладених між позивачем і третьою особою договорів сервітуту та договору про користування об'єктами інфраструктури.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких посилається на те, що майно, право користування яким передане за договором сервітуту та договором користування, зареєстроване за позивачем на праві господарського відання (арк. спр. 68 - 70).

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 95).

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (арк. спр. 92).

Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, а відсутність повноважних представників сторін, відповідно до ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідив матеріали і обставини справи, якими обґрунтовані позовні вимоги та заперечення, суд встановив наступне.

У період з 25.11.2013 року по 12.12.2013 року проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ДП «АМПУ» за період червень-липень 2013 року, за результатами якої складено акт від 12.12.2013 р. № 53/47-4/35835822 (арк. спр. 9 - 21).

Під час перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2013 р. на суму 241 287,00 грн.

На підставі акту перевірки, прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2013 року № 0000214740 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 421 287,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 120 643,50 грн. (арк. спр. 42).

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з наступного.

Позивач і ДП «АМПУ» 10.07.2013 року підписали договір № А8-А про встановлення права сервітуту, за яким позивач набув право строкового платного користування причалами № 3, 4, 5, 6 (арк. спр. 23 - 39).

На підставі первинних бухгалтерських документів позивач включив до податкового кредиту за червень-липень 2013 року відповідні суми податку на додану вартість.

До перевірки відповідачу були надані акти надання послуг, рахунки на оплату та податкові накладні (арк. спр. 40 - 49).

Згідно п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Визначення поняття «постачання послуг» надано п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 ПК України, за яким це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

З огляду на викладене, надання ДП «АМПУ» права сервітуту та права користування об'єктами інфраструктури підпадає під поняття «постачання послуг», що, відповідно, надає право на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, якщо такі послуги використані в господарській діяльності позивача.

Згідно довідки з ЄДРПОУ серії АА № 724788 серед видів діяльності позивача є допоміжне обслуговування водного транспорту та транспортне оброблення вантажів. Використання наданих послуг у господарській діяльності позивача підтверджується договорами з контрагентами ( Договір № 2100 від 31.05.2012 року).

Відповідач вірно зазначив, що Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вимагає державної реєстрації права користування (сервітут).

Водночас для податкового законодавства визначальною є реальність господарської операції. Враховуючи пріоритетність застосування норм ПК України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, той факт, що ДП «АМПУ» не здійснило належної державної реєстрації права господарського відання на об'єкти інфраструктури порту і подальшої реєстрації договорів сервітуту і користування не впливає на те, що вказані об'єкти вважаються власністю ДП «АМПУ», а не позивача.

Згідно з актом перевірки, позивачем порушено, зокрема, п. 198.1 - 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 - 200.2 ст. 200 ПК України.

Відповідно до ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п. 198.6 ст. 198).

З матеріалів справи вбачається, що для провадження власної господарської діяльності позивач користувався об'єктами інфраструктури, які, згідно з розподільчим балансом, належать ДП «АМПУ» та сплачував за це користування відповідну плату.

Суд зауважує, що недотримання ДП «АМПУ» вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (спрямованого на забезпечення визнання та захист державою речових та інших прав) не спростовує факту вказаного користування, який, згідно з наведеними нормами ПК України, є визначальним для висновків про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Спробу податкового органу довести порушення позивачем норм ПК України через недотримання ДП «АМПУ» вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» суд вважає безпідставною.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.12.2013 року № 0000214740.

В той же час суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача щодо формального проведення перевірки, оскільки самі дії відповідача не призводять до негативних наслідків для позивача. Права та обов'язки останнього порушує прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення, і саме його скасування є належним способом захисту прав та інтересів позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Позивач надав суду платіжне доручення про сплату судового збору в сумі 478,20 грн. (арк. спр. 3). Таким чином, присудженню з Державного бюджету України підлягають судові витрати в сумі 478,20 грн.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України від 24.12.2013 року № 0000214740.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія «Нікмет-Термінал» (код ЄДРПОУ 35835822) судовий збір у розмірі 478,20 грн., сплачений за платіжним доручення № 7322 від 29.04.2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих