Ухвала суду № 39981747, 17.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" липня 2014 р. м. Київ К/9991/32340/11

№ К/9991/32340/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (МДПІ)

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2011

у справі № 2а/0270/116/11 Вінницького окружного адміністративного суду

за позовом Дочірнього підприємства (ДП) «Гайсинхліб» Відкритого акціонерного товариства «Концерн «Хлібпром»

до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2011, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Гайсинської МДПІ від 16.12.2010 № 0001552300/0 та № 0001562300/0, від 11.01.2011 № 0001562300/1.

Судові рішення вмотивовані висновками про те, що правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ТОВ «Роздільнофф Люкс» підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, доказами оплати вартості отриманого ячменю та його подальшої реалізації на експорт за договором комісії, а нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Роздільнофф Люкс» у судовому процесі МДПІ не доведена.

У касаційній скарзі Гайсинська МДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення з підстав порушення судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 03.12.2010 № 2582/2300/33556981, про порушення ДП «Гайсинхліб» норм підпункту 5.1.1 пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР) та підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищено валові витрати на загальну суму 1142123,00 грн. у податковому обліку за 3-й квартал 2008 року та податковий кредит на 228425,00 грн. у податковому обліку за липень 2008 року за наслідками господарських операцій із придбання ячменю у ТОВ «Роздільнофф Люкс», документи щодо фактичної передачі якого відсутні.

За результатами перевірки та адміністративного оскарження МДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.12.2010 № 0001552300/0 - про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 342638,00 грн., у т.ч.: 228425,00 грн. - основний платіж, 114213,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 16.12.2010 № 0001562300/0, від 11.01.2011 № 0001562300/1 - про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 428297,00 грн., у т.ч.: 285531,00 грн. - основний платіж, 142766,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як встановлено у судовому процесі, з посиланням на виконання господарських операцій з поставки ячменю врожаю 2008 року за договором купівлі-продажу від 09.07.2008 № 51 між позивачем (покупець) та ТОВ «Роздільнофф Люкс» (постачальник) підписаний акт приймання-передачі 2500 тон ячменю на загальну суму 3425000,00 грн., ТОВ «Роздільнофф Люкс» виписані видаткова та податкова накладні, а позивач сплатив ціну ячменю.

09.07.2008 позивач (комітент) уклав з ТОВ «Торговий дім «Тід» (комісіонер) договір комісії № 58, за умовами якого комісіонер зобов`язувався здійснити експорт отриманого від комітента ячменю. З посиланням на виконання вказаного договору комісії позивач додав до матеріалів справи акт прийому-передачі ячменю, звіт комісіонера, акт виконаних робіт, згідно з яким ячмінь був реалізований компанії «Risoil Grain S.A.» (Швейцарія) за зовнішньоекономічним контрактом від 10.07.2008, та експортну ВМД.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

Зміст наведених норм свідчить про те, що право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) у ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з податку на прибуток, ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій визнали правомірним збільшення позивачем у податковому обліку сум валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарської операції з придбання у ТОВ «Роздільнофф Люкс» зерна ячменю. При цьому суди виходили з того, що факт поставки позивачу зерна вказаним постачальником підтверджується належним чином оформленими видатковою та податковою накладними, актом прийому-передачі зерна, оплатою його вартості та подальшою реалізацією його на експорт за договором комісії.

Разом із тим, такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними.

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи відсутність фактичної передачі зерна від ТОВ «Роздільнофф Люкс» до позивача, податковий орган у судовому процесі посилався на те, що документом, який підтверджує фактичну передачу зерна від постачальника до покупця є складська квитанція, яку позивачем не було надано ні під час перевірки, ані у судовому процесі.

Статтею 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» (Закон № 37-IV) визначено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах.

Власники зерна, згідно з частиною другою цієї статті, мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

Згідно з частиною четвертою ст. 26 Закону № 37-IV зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого або подвійного складського свідоцтва.

Відповідно до частини першої ст. 37 цього Закону зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.

Отже, документом, за яким підтверджується передача зерна від продавця до нового набувача при передачі на зерновому складі є складське свідоцтво або складська квитанція, яку і мав передати ТОВ «Роздільнофф Люкс» позивачу, а останній, у свою чергу, - ТОВ «Торговий дім «Тід».

Відповідно до пункту 6.12.2 Технічного регламенту зернового складу, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 15.06.2004 № 228 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.07.2004 за № 835/9434, видача зерна проводиться зерновим складом в обмін на один з таких документів: а) оригінал складської квитанції на зерно; б) оригінал простого складського свідоцтва або нерозділеного подвійного складського свідоцтва; в) одночасно подані оригінали розділених частин подвійного складського свідоцтва; г) складське свідоцтво (частина А) подвійного складського свідоцтва та оригінал документа про повну сплату суми кредиту і відсотків за ним.

Зерновий склад видає зерно за умови дотримання у складських свідоцтвах безперервного ряду передавальних написів (останній передавальний напис повинен бути зроблений на користь особи, яка пред'явила відповідне свідоцтво) (підпункт 6.12.3 цього Регламенту).

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не були перевірені обставини, на які податковий орган посилався, обґрунтовуючи правомірність виключення із податкового обліку сум валових витрат та податкового кредиту, сформованих позивачем за наслідками господарських операцій із ТОВ «Роздільнофф Люкс», зокрема щодо відсутності у позивача документів, які підверджують факт передачі зерна на зерновому складі від продавця до покупця, обов`язковість наявності яких визначена вищенаведеними нормами, факт поставки позивачу зерна ТОВ «Роздільнофф Люкс» не може вважатися встановленим.

Відповідно до частини 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача видаткової та податкової накладних не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем і постачальником, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження валових витрат та податкового кредиту.

Значення наведеного у цій справі зростає з огляду на встановлені під час зустрічної перевірки ТОВ «Роздільнофф Люкс» обставини, які виключають можливість з'ясування джерела походження зерна ячменю, на поставку якого позивачу цим товариством виписана податкова накладна від 18.07.2008 № 12 (а.с. 26-38).

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу ТОВ «Роздільнофф Люкс» зерна ячменю. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, частинами 2, 4 ст. 227, ст.ст. 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області задовольнити частково, скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.05.2011 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко