Ухвала суду № 39977903, 25.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

25 червня 2014 рокусправа № 808/7029/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

представників сторін:

позивача : - Ревітов І.Ю. дов. від 20.12.13 р.

відповідача: - Харламова О.О., дов. від 02.07.13 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 р. у справі № 808/7029/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.08.2013р. №0000092800, -

ВСТАНОВИВ:

22.08.2013 р. Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго" звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів № 0000092800 від 14.08.2013 р.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю належним чином оформленої первинної документації, яка підтверджує правомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Зеніт».

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 р. у справі № 808/7029/13-а вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано доведенням факту правомірності формування податкового кредиту позивачем по взаємовідносинам з ТОВ «Зеніт» на підставі первинної документації, яка оформлена з дотриманням вимог чинного законодавства та тим, що можливі порушення податкового законодавства створюють правові наслідки безпосередньо для порушника, проте, не можуть поширюватись на третіх осіб, зокрема, контрагентів суб'єкта господарювання.

Не погодившись з постановою суду, СДПІ подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 р. у справі № 808/7029/13-а, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не врахував того факту, що порушення ТОВ «Зеніт» податкового законодавства позбавляє юридичної сили податкові накладні, які надані ПАТ «ДТЕК «Дніпроенерго» в якості первинних документів на підтвердження правомірності формування податкового кредиту.

ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго" проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржену постанову суду першої інстанції цілком обґрунтованою та правомірною, зазначаючи, що спірне податкове повідомлення рішення є протиправним, оскільки позивач правомірно формував податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Зеніт» у квітні 2013 році і ці правовідносини носили реальний характер та підтверджені документально.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання з'явились представники сторін, надали пояснення та заперечення щодо доводів апеляційної скарги, підтримали визначені правові позиції по суті спірних питань даної справи.

З матеріалів справи вбачається, що СДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго" з питань дотримання вимог податкового законодавства, щодо повноти декларування податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Зеніт» за квітень 2013 року, за результатами якої складений акт перевірки № 41/28-00/00130872 від 25.07.2013 р. (а. с.10-24).

14.08.2013 р. на підставі даного акту перевірки СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000092800, яким Товариству визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 125 220 грн., у т. ч. за основним платежем - 83 480 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 41 740 грн.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням № 0000092800 від 14.08.2013 р., ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго" звернулось до суду з адміністративним позовом.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга СДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав:

Вищевказаною перевіркою встановлено порушення ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго" п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, в результаті чого Товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 83 480 грн. за квітень 2013 року.

Такі висновки відповідача обґрунтовані посиланням на інформацію, яка міститься у відповідях на запити податкового органу, УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровської області від 24.07.2013 р. № 14/ЗЦНП-1571, Головного управління Держземагентства у Дніпропетровської області від 15.08.2013 р. № 6973/13-11, згідно яких у ТОВ "Зеніт" - контрагента позивача - відсутній автотранспорт, земельні ділянки у праві власності або в оренді.

Також відповідач зазначає, що перевіркою встановлено відсутність у ТОВ "Зеніт" виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, засобів транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій з постачання товарів/послуг.

Крім того, податківці зауважують, що за звітні податкові періоди лютий та березень 2013 р. ТОВ «Зеніт» подані декларації з ПДВ взагалі з пустими графами; вказане підприємство не подає податкову звітність щодо сплати земельного податку або оренди землі, а також декларації з екологічного збору.

У зв'язку з наведеним, відповідачем фактично не визнаються дійсними первинні документи, надані до перевірки, що підтверджують здійснення господарських операцій та фактичний рух товарів (податкові і видаткові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури та прибуткові ордери), а сама податкова накладна виписана на адресу позивача не може бути підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У Листі ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Господарською операцією, згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України.

Так, у періоді, який перевірявся, ПАТ "ДТЕК Дніпроенерго" (Покупець) мав господарські відносини з ТОВ «Зеніт» (Постачальник) щодо придбання товару (клапани, засувки тощо) за договором про закупівлю товарів № 26 від 15.02.2013 р. (а. с.53-59).

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

У відповідності до абз.1 п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно положень п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Доказів того, що станом на момент проведення господарської операції позивачем з ТОВ «Зеніт» вказане підприємство не знаходились в Єдиному реєстрі як юридична особа та не було платником ПДВ, відповідачем суду не надано.

Факт реальності здійснення вищевказаних господарських операцій позивачем та ТОВ «Зеніт» у квітні 2013 року підтверджується первинними документами, які містяться в матеріалах справи і які були досліджені судом першої інстанції.

Такими документами, зокрема, є вищевказаний договір, видаткова накладна № 1 від 08.04.2013 р., податкова накладна № 1 від 08.04.2013 р., рахунок-фактура № ЗН 504-13/1 від 08.04.2013 р., сертифікати відповідності та паспорти на продукцію, а також витяг з журналу обліку руху автотранспортних засобів на території підприємства від 08.04.2013 р., товарно-транспортна накладна № 263 від 08.04.2013 р. та прибутковий ордер № 55000002102 від 08.04.2013 р., які свідчить про те, що придбаний товар був ввезений на територію Товариства та оприбуткований на складі для подальшого використання у господарській діяльності (а.с.46, 48-52, 60-69, 224, 225).

Оплата придбаних позивачем товарів також підтверджена платіжним дорученням №10584 від 06.06.2013 р. на суму 500 880 грн. (а. с.47).

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що закупівля товару проводилась Товариством через конкурсні торги (а. с.166-211).

При цьому, доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача акт перевірки від 25.07.2013 р. не містить, що свідчить про правомірність відображення господарських операцій з придбання товарів у бухгалтерському та податковому обліку позивача і спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів і того, що податкові накладні, які виписані вищевказаними контрагентами позивача і які за приписами Податкового кодексу України є підставою для формування податкового кредиту платника податків, не відповідають положенням Наказу Міністерства фінансів України «Про порядок заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071, який дів на момент здійснення господарської операції позивачем.

Використання позивачем придбаних у ТОВ «Зеніт» товарів у власній господарській діяльності податковим органом не заперечується.

Отже, наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, на якому базується податковий облік, що свідчить про неправомірність позиції відповідача щодо незаконності віднесення Товариством сум податку на додану вартість по операції з вказаним контрагентом до складу податкового кредиту, і, в свою чергу, зумовлює безпідставність висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Посилання ж податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі також не свідчить про фіктивність господарських операцій, адже підприємство-постачальник може здійснювати реальні торговельні операції та не обов'язково має бути виробником товару чи послуги.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частинами 5 ст.203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Проте, доказів того, що договір з придбання товарів від 15.02.2013 р., визнаний недійсним у порядку, передбаченому чинним законодавством, відповідачем суду не надано.

Отже, наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, на якому базується податковий облік, що свідчить про безпідставність висновку відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій.

Щодо даних баз автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту, то вказані дані не можуть нести для суду доказового значення стосовно показників податкової звітності, оскільки, по-перше, зазначена база створена для службового користування податковими органами, а, по-друге, її дані формуються не лише на підставі податкової звітності, але й на підставі висновків актів перевірок, тож показники податкової звітності і дані системи співставлення можуть не відповідати один одному.

Крім того, навіть за наявності факту не відображення контрагентом платника податку податкових зобов'язань, зазначена обставина не позбавляє такого платника податку права на формування податкового кредиту і валових витрат за операціями з таким контрагентом.

Так, невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

Також, слід зазначити, що акт перевірки від 25.07.2013 р. фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Також колегія суддів бере до уваги, що податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки від 25.07.2013 р.

Наведене свідчить про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог Товариства про визнання протиправними та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 р. у справі № 808/7029/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2013 р. у справі № 808/7029/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко