Ухвала суду № 39977759, 25.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

25 червня 2014 рокусправа № 811/3022/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

без представників сторін;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 р. у справі № 811/3022/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Гідросила"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Кіровоградській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

"19" вересня 2013 р. Публічне акціонерне товариство "Гідросила" звернулось до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Кіровоградській області в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.09.2013 року №8611231502, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в сумі 206 852 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та необґрунтованістю висновків податкового органу. Позивач зазначає, що бюджетне відшкодування у відповідних періодах здійснювалося на підставі наявних належним чином оформлених документах первинного бухгалтерського обліку, а тому сума визначена до сплати як безпідставне відшкодування ПДВ разом з штрафними (фінансовими) санкціями є неправомірною

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 р. у справі № 811/3022/13-а адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Гідросила" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що у позивача на час проведення перевірки були в наявності належним чином складені податкові накладні та інші первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з контрагентами тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит за цими господарськими операціями. Крім того, судом зазначено, що акти перевірок контрагентів не можуть вважатись беззаперечним доказом нікчемності угод між позивачем та перевіряємих суб'єктів господарювання, оскільки носять характер припущень.

Не погодившись з постановою суду, Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного Управління Міндоходів у Кіровоградській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 р. у справі № 811/3022/13-а, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не в повному обсягу дослідив докази надані податковим органом та не встановив, що взаємовідносини позивача з контрагентами за перевіряє мий період не підтверджено по ланцюгу постачання товарів, відповідно до даних податкової інформації.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники сторін. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників сторін суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, посадовими особами Кіровоградської ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку позивача, з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість із зарахуванням на розрахунковий рахунок платника у банку за вересень 2010 року, листопад 2010 року, березень, квітень, липень, жовтень, листопад 2011 року, січень, лютий, квітень, липень, серпень, листопад, грудень 2012 року, лютий 2013 року з урахуванням матеріалів перевірок щодо правомірності нарахування ПДВ по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг).

За результатами перевірки складено Акт №214/11-23-15-02/05786100 від 29.08.2013 року, в якому зафіксовано виявлені перевіркою порушення, а саме: порушення позивачем положень п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п.200.1, п.200.4 ст. 200 ПК України в результаті чого завищено заявлено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 206 937 грн.

Висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування здійснені на підставі податкової інформації щодо перевірок контрагентів позивача. На підставі аналізу відомостей одержаних з актів перевірки контрагентів, складених посадовими особами інших податкових органів, відповідач дійшов висновку, що ПАТ «Гідросила» включило до податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів, яке проведено на підставі нікчемних правочинів.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №8611231502 від 09.09.2013 року, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість в сумі 206 852 грн., та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 101 577 грн.

Не погодившись з рішенням податкового органу позивач звернувся до суду.

Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів перевірки фактичною підставою для зменшення позивачу задекларованих до відшкодування сум ПДВ за вересень 2010 року, листопад 2010 року, березень, квітень, липень, жовтень, листопад 2011 року, січень, лютий, квітень, липень, серпень, листопад, грудень 2012 року, лютий 2013 року став висновок відповідача про відсутність документального підтвердження включення особами, які здійснювали господарські операції з контрагентами постачальників позивача, а також особами, що здійснювали господарські операції з постачальниками позивача до складу податкового зобов'язання з ПДВ суми податку на додану вартість в зв'язку з відсутністю таких осіб за місцем державної реєстрації, неподанням звітності до податкових органів, скасуванням державної реєстрації, відкриттям провадження у справі про банкрутство та визнанням банкрутом. При цьому, наведені доводи скаржник обґрунтовує результатами зустрічних перевірок постачальників, наданих іншими органами ДПС.

Так, згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв при формуванні позивачем податкового кредиту) «Податковий кредит звітного періоду… складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку…»

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Виходячи з положень даної норми закону, для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту повинні бути наявними у сукупності такі умови:

- понесення витрат на придбання або виготовлення товарів;

- наявність належним чином оформлених податкових накладних;

- використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.7.2. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Крім того, підпунктом 5.12.2. пункту 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 166, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.07.97 р. за № 250/2054) (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, з наведених норм, вбачається, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми, яка фактично сплачується отримувачем товарів (послуг) у будь-якому попередньому податковому періоді. Це узгоджується і з визначенням бюджетного відшкодування, наведеним у п.1.8 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку ї бюджету у зв'язку і надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Так само, положеннями Податкового органу, який набрав чинності 01.01.2011 року, закріплено, що Відповідно до пп.198.1. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пп.198.2. ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно пп. 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на підтвердження правомірності та реальності здійснення господарської діяльності з контрагентами, а саме: ФОП ОСОБА_2, з ТОВ «НПФ «АИС», з ТОВ «Скарлетт-Метиз», з ТОВ «Виробниче об'єднання «Економ-Сервіс», з ПП «Кіровоград-тепло-буд», ПП «Артсіті», ПП «Проф-буд-тех», з ТОВ «Сервіс-Корал», з ТОВ «Полімер-Столиця», ТОВ «Будремлюкс-С», з ТОВ «Укрянбуд», до перевірки надані укладені письмові договори з зазначеними контрагентами, видаткові накладні, розрахункові документи, акти виконаних робіт та податкові накладні, отримані від контрагентів.

Матеріалами справи підтверджується і не спростовується сторонами, що на момент проведення перевірки Товариство мало необхідні, належним чином оформлені податкові накладні на підтвердження податкового кредиту.

Також акт перевірки свідчить про відсутність порушень відображення ПАТ «Гідросила» у бухгалтерському та податковому обліках вищевказаних операцій з придбання товарів та послуг, невикористання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності.

Щодо посилань скаржника на нікчемність правочинів по ланцюгу постачання, то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.

Норми закону, якими б прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, скаржником не наведені.

Стаття 203 ЦК України, на яку посилається скаржник, як на підставу для нікчемності вищевказаних правочинів, містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і не містить «прямого» положення про те, що наслідком недодержання саме цих вимог може бути нікчемність правочину.

Не передбачалось жодною нормою законодавства України і обов'язок платників податків -одержувачів товарів (послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей повноти сплати податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей про походження дані товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо. Тим більш, що статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Крім того, оскаржувана постанова суду першої інстанції узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яку згідно положень ст.17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ як джерело права.

Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, безпідставними є посилання скаржника на не підтвердження операцій по ланцюгу постачання з огляду на врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, відсутності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності.

Проте, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Отже, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ч.2 ст.71 КАС України, не доведено порушення Товариством п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону №168, тому колегія суддів вважає необґрунтованим визначення позивачу завищення податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Таким чином, правомірним є задоволення судом першої інстанції позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення 09.09.2013 року №8611231502 щодо зменшення заявленої позивачем до бюджетного відшкодування суми ПДВ у розмірі 206 852 грн. та стягнення відповідної суми ПДВ з державного бюджету на користь позивача.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

У відповідності до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 р. у справі № 811/3022/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 р. у справі № 811/3022/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко