Ухвала суду № 39977749, 12.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

12 червня 2014 рокусправа № 804/11768/13-а Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.

суддів: Уханенка С.А. Богданенка І.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2013 року по справі № 804/11768/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Вітол» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК «Вітол» звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області № 0000332250 від 19.08.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що витрати по страхуванню у розмірі 826540,00 грн. правомірно віднесені до складу валових витрат за І квартал 2013 року, оскільки можливість такого віднесення передбачена п.п.140.1.6 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України, а тому податкове повідомлення рішення № 0000332250 від 19.08.2013 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2013 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000332250 від 19.08.2013 року.

Західно-Донбаська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, не погодившись з рішенням адміністративного суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2013 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що страхові витрати є витратами, що формують собівартість реалізованих товарів, а тому вони мають враховуватися в тих звітних періодах, в яких визнано доходи від реалізації товарів, тобто в тих періодах, коли фактично ці товари було продано. З декларації позивача з податку на прибуток за 1 квартал 2013 року вбачається, що реалізація товарів не відбувалася, а тому не був отриманий дохід, що на думку податкового органу, свідчить про відсутність права позивача на віднесення витрат на страхування фінансових ризиків до витрат періоду, що перевірявся.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно Генерального договору добровільного страхування фінансових ризиків від 02.01.2013 року № 02/01/13-Ф-В, укладеного між Позивачем та ПАТ "Страхова компанія "Дніпроінмед", Додаткової угоди № 1 від 02.01.2013 року, Додаткової угоди № 2 від 02.01.2013 року, ПАТ "Страхова компанія "Дніпроінмед" надавало позивачу страхові послуги зі страхування фінансових ризиків.

Факт надання страхових послуг у розмірі 826540 грн. підтверджується актами від 14.02.2013 року.

Посадовими особами відповідача було проведено позапланову виїзну перевірки ТОВ «ТК «Вітол» з питань дотримання вимог податкового законодавству з податку на прибуток за період з 01.01.2013 року по 31.03.2013 року, на підставі якої було складено Акт № 8-22.5-33322571 від 31.07.2013 року.

В Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем п.п.14.1.27, п.п. 14.1.36, п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 31552 грн., в тому числі за І квартал 2013 року в сумі 31522 грн.

Перевіркою, проведеною відповідачем, встановлено, що у І кварталі 2013 року реалізація обладнання позивачем не проводилась, а тому, на думку відповідача, позивач не мав права відносити суму , сплачену за надання страхових послуг, до витрат І кварталу 2013 року.

На підставі зазначеного акту 19.08.2013 року відповідачем було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000332250, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 47283,00 грн., в тому числі за основним платежем - 31522,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 15761,00 грн.

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення - рішення № 0000332250 від 19.08.2013 року є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що понесені Позивачем витрати на страхування фінансових ризиків є витратами подвійного призначення, що свідчить про неможливість їх віднесення до складу операційних витрат та до собівартості реалізованих товарів, а тому не можуть визнаватися витратами того періоду, у якому визнано дохід, для отримання якого їх здійснено .

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Із змісту акту перевірки вбачається, що підставою для визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 31522,00 грн. та штрафними санкціями на суму 15761.00 грн. стала відсутність, на думку податкового органу, підстав для віднесення витрат на страхування фінансових ризиків до валових витрат саме у І кварталі 2013 року, оскільки дохід від реалізації товарів, що стали предметом договору, від невиконання яких застрахувався позивач у вказаному податковому періоді позивач не отримував.

На підставі викладеного, податковий орган дійшов висновку про заниження податку на прибуток за І квартал 2013 року.

Проте, пунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В свою чергу, пп. 140.1.6 п. 140.1. ст. 140 Податкового кодексу України встановлено, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються, будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Пунктами 138.4., 138.5. ст. 138 встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

В свою чергу п. 137.1. визначено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Аналіз та синтез наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що усі витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, поділяються на дві основні категорії:

- витрати операційної діяльності, які визнаються витратами того звітного періоду, в якому реалізовані товари, виконані роботи чи надані послуги, з якими безпосередньо пов'язані такі витрати,

- інші витрати, які визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були фактично здійснені, тобто їх визнання не пов'язується з реалізацією товарів, виконанням робіт чи наданням послуг.

До категорії інших витрат згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України відносяться, зокрема, витрати, визначені у п. 140.1 статті 140 Кодексу, що є витратами подвійного призначення, якими охоплюються, зокрема, витрати із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно Генерального договору добровільного страхування фінансових ризиків від 02.01.2013 року № 02/01/13-Ф-В, укладеного між Позивачем та ПАТ "Страхова компанія "Дніпроінмед", Додаткової угоди № 1 від 02.01.2013 року, Додаткової угоди № 2 від 02.01.2013 року, ПАТ "Страхова компанія "Дніпроінмед" надавало позивачу страхові послуги зі страхування фінансових ризиків.

Факт надання страхових послуг у розмірі 826540 грн. підтверджується Актами про надання страхових послуг від 14.02.2013 року.

Тобто, витрати по Договору про надання страхових послуг є витратами подвійного призначення, валові витрати по якому визнаються в той звітний періоді, в якому вони були здійснені, а саме в І кварталі 2013 року.

Таким чином, висновок відповідача про те, що витрати зі страхування фінансових ризиків є витратами операційної діяльності, які визнаються витратами того звітного періоду, в якому реалізовані товари, роботи чи послуги, з якими вони безпосередньо пов'язані, є помилковим, оскільки вони відносяться до категорії інших витрат, для яких законодавством передбачено інший порядок їх визнання.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.12.2013 року є правомірною, а підстави для її скасування відсутні..

На підставі наведеного, керуючись, ст. 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2013 року по справі № 804/11768/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності відповідно з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий: О.О. Круговий

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко