Постанова № 39972957, 30.07.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2014 р. Справа № 904/2370/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Широбокової Л.П. - доповідача

суддів: Березкіної О.В. Орєшкіної Е.В. (зміна складу колегії суддів відбулася на підставі розпорядження секретаря судової палати Кузнецової І.Л. від 25.07.2014р.)

при секретарі судового засідання Валяр М.Г.

за участю представниквів сторін:

від позивача: Трофімов С.Ю., довіреність №40 від 20.03.14, представник;

представник відповідача не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дизельний завод", м. Кривий Ріг на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2014р. у справі №904/2370/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Виробниче об'єднання

"Стальканат-Сілур", м. Одеса

до Публічного акціонерного товариства "Дизельний завод",

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 49 362,65 грн

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2012р. (суддя Панна С.П.) з урахуванням ухвали про виправлення описки від 16.06.2014р. позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дизельний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "Виробниче об'єднання "Стальканат-Сілур" 45 639,01 грн основного боргу, 2 997,17 грн пені, 936,03 грн 3% річних, 1825,80 грн судового збору. В решті позову відмовлено з огляду на те, що період, за який нарахована пеня, перевищує встановлений законом у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Крім того, повернуто з Державного бюджету України Приватному акціонерному товариству "Виробниче об'єднання "Стальканат-Сілур" зайво сплачений судовий збір 3,00 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Дизельний завод" звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2014р. скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що Позивачем при подачі заяви про уточнення позовних вимог не були дотримані вимоги ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, копія заяви про уточнення позовних вимог Відповідачу направлена не була. Таким чином, суд розглянув спір, розмір якого Відповідачу відомий не був, внаслідок чого, на думку скаржника, припустився порушень норм процесуального законодавства. Крім того, вважає, що строк оплати не настав, оскільки накладна не містить підпису посадової особи та печатки Відповідача про отримання товару, а отже не може свідчити про отримання товару та про перехід права власності; Позивачем не були надані документи, зазначені у п. 8.3 договору (рахунок-фактура, сертифікат якості, накладна).

Позивач проти апеляційної скарги заперечив. Вважає доводи скаржника несумісними із доказами, що наявні у матеріалах справи. Так, Відповідачем був без заперечень підписаний акт звірки взаєморозрахунків, що свідчить як про отримання ним товару, так і про підтвердження наявного перед Позивачем боргу. Крім того, вважає правомірним задоволення позовних вимог по пені в межах періоду відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду Дніпропетровської області зміні, виходячи з наступного.

Судом при розгляді справи встановлено, що 11.01.2012р. між Приватним акціонерним товариством "Виробниче об'єднання "Стальканат-Сілур" як продавцем (надалі - Позивач) та Публічним акціонерним товариством "Дизельний завод" як покупцем (надалі - Відповідач) було укладено договір купівлі-продажу оптової партії товарів №186 КР (надалі - Договір) строком дії до 31.12.2012р. Згідно додаткової угоди №2 від 25.12.2012р. строк дії Договору сторонами було продовжено до 31.12.2013р.

Відповідно до п. 1.1 Договору Позивач зобов'язався передати, а Відповідач прийняти й оплатити продукцію, асортимент, кількість і ціни якої зазначені у накладних та специфікаціях, що є невід'ємною частиною Договору. За приписами п. 4.3 договору поставка продукції здійснюється впродовж 5 банківських днів від дати узгодження сторонам письмової заявки покупця. Момент переходу права власності на продукцію визначається датою підписання накладної на передачу продукції обома сторонами (п. 4.2 договору).

19.07.2013р. на виконання Договору Позивач поставив Відповідачу товар (дріт СВ) на загальну суму 49480,26 грн, що підтверджується накладною №7747 від 19.07.2013р., в якій міститься підпис про отримання товару. В якості підтвердження отримання товару Позивачем до матеріалів справи була надана довіреність серії ЯПЕ 0408 від 17.07.2013р., відповідно до якої Безбородному І.І. довірено отримати товар від Позивача (дріт зварювальний - 10 т, дріт пружинний - 10 кг) (а. с. 20-21). Довіреність дійсна до 26.07.2013р., передається постачальнику довіреною особою під час отримання цінностей, тому її наявність у Позивача засвідчує факт передачі товару довіреній особі; протилежне Відповідачем не доведено. З огляду на викладене, колегія суддів не приймає позицію скаржника стосовно відсутності доказів про отримання товару та переходу права власності до нього.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за продукцію здійснюється на підставі виставленого рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця впродовж 5 банківських днів від дати поставки відповідної продукції, якщо інші умови оплати не обумовлюються у відповідних специфікаціях.

В порушення прийнятих зобов'язань Відповідач вчасно оплату за товар по наданій накладній не здійснив, частково розрахувався з позивачем на суму 3841,25 грн. На час розгляду справи сума боргу по поставці товару за накладною №7747 від 19.07.2013р. складає 45 639,01 грн., що підтверджується обґрунтованим розрахунком Позивача, матеріалами справи та актом звіряння розрахунків від 30.04.2014р., підписаним обома сторонами (а.с. 40-41).

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З урахуванням наведеного, а також того, що доказів оплати боргу у розмірі 45 639,01 грн Відповідачем суду не надано, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення зазначеної заборгованості.

Відповідно до п. 10.3 договору Відповідач за порушення строків внесення оплати за продукцію у відповідності з умовами Договору має сплатити Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає правомірним стягнення судом першої інстанції пені за період з 26.07.2013р. до 24.01.2014р. в сумі 2 997,17 грн.

Згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

28.05.2014р. Позивачем були подані до суду уточнення до позовної заяви, в яких він фактично зменшив розмір позовних вимог, зокрема, зменшив період нарахування пені та 3% річних, просив стягнути 3% річних за період прострочення з 26.07.2013р. по 26.01.2014р. у сумі 693,96 грн. Розрахунок 3% річних за вказаний період є обґрунтованим та вірним, про що зазначено у мотивувальній частині рішення суду від 29.05.2014р. Тому, суд правомірно стягнув з Відповідача 3% річних у сумі 693,96 грн. Проте, 16.06.2014р. господарським судом було винесено ухвалу про виправлення описки у мотивувальній та резолютивній частинах рішення суду від 29.05.2014р., якою виправлено описку в розмірі суми 3% річних, що підлягають стягненню, зазначено суму до стягнення - 936,03 грн. Ухвала набрала чинності з часу її прийняття, наказ на виконання рішення суду від 16.06.2014р. був виданий з урахуванням «виправленої помилки».

Статтею 89 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд за заявою сторони або за власною ініціативою може виправити допущені в рішенні, ухвалі описки або арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

Проте, «вірно зазначена» згідно ухвали суду від 16.06.2014р. сума 3% річних - 936,03 грн не є виправленням арифметичної помилки, оскільки такий розмір 3% річних відповідає періоду нарахування, що був заявлений Позивачем первісно у позові (з 26.07.2013р. по 20.03.2014р.). Вказане також не являється виправленням описки, оскільки в оголошеній судом 29.05.2014р. вступній та резолютивній частині рішення вказано про стягнення 3% річних в сумі 693,96 грн, тобто судом фактично змінена суть рішення в цій частині. Як зазначалося вище, остаточно Позивачем були заявлені до стягнення 3% річних у сумі 693,96 за період з 26.07.2013р. по 26.01.2014р. (а.с. 38). Ця сума розрахована вірно та підлягає стягненню, а рішення суду - відповідній зміні в цій частині.

З врахуванням встановлених обставин. апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду, як прийняте з порушенням норм процесуального права, підлягає зміні в частині суми 3% річних.

Керуючись ст.ст. 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дизельний завод", м. Кривий Ріг задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2014р. у справі № 904/2370/14 змінити в частині стягнених 3% річних.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дизельний завод" - 50106, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрозаводська, 34, (п/р 26003000112062 у АТ "Укрексімбанк" в м. Кривий Ріг, МФО 305589, код ЄДРПОУ 00190957) на користь Приватного акціонерного товариства "Виробниче об'єднання "Стальканат-Сілур" - 65007, м. Одеса, вул. Водопровідна, 16, (п/р 26005312024501 у АБ банку "Південний" м. Одеса, МФО 328209, код ЄДРПОУ 26209430) 3% річних в сумі 693,96 грн (шістсот дев`яносто три грн 96 коп.).

В решті рішення суду залишити без змін.

Припинити стягнення за наказом господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2014р.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає чинності з часу її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку з дати її прийняття.

Повний текст постанови складений 31.07.14р.

Головуючий суддя Л.П. Широбокова

Суддя О.В. Березкіна

Суддя Е.В. Орєшкіна