Постанова № 39972777, 28.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2014 року Справа № 178874/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Кузьмич С.М.,

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Дутка І.С.

за участю представників сторін

позивача Дрогобицький В.Ю., Желізняк Л.Б.

відповідача Ляхович Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Міськдорбуд» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.10.20120 року у справі № 2а-2292/12/0970 за позовом Приватного підприємства «Міськдорбуд» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Міськдорбуд» звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень за №0000052203, №0000042203, №0000032203 від 12.04.2012 року та №0000162203 від 27.06.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. Відповідач протиправно, оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, в порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначив податкові зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 821 602 грн., податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 899 203 грн., податку з доходів найманих працівників в розмірі 36 554,33 грн., та застосував штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки в розмірі 47 327,31 грн. На думку позивача, висновки викладені в акті перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані рішення, не відповідають фактичним обставинам. Зокрема, позивач зазначає, що контрагент по договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності. Також замовник (покупець) не може нести відповідальність за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань. Факт, що у позивача є в наявності вся первинна документація по проведених ним операціях з контрагентами, та наявність якої необхідна при формуванні витрат та податкового кредиту, перевіркою не взято до уваги. Звернули увагу суду на ту обставину, що податковим органом не встановлено фактичного невикористання позивачем придбаних у контрагентів матеріалів в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності. Також, податковим органом не спростовано факту фактичного виконання позивачем робіт на виконання яких ПП «Міськдорбуд» придбавало продукцію у контрагентів. З цих мотивів просили скасувати оскаржувані рішення.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.10.2012 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою задовольнити його адміністративний позов у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована, фактично, доводами позовної заяви.

Представники позивача в судовому засіданні підтримують вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача надав суду пояснення по суті поданої апеляційної скарги. Вважає апеляційну скаргу безпідставною, просить в задоволені такої відмовити, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.10.2012 року залишити без змін.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

З 14.03 по 20.03.2012 року ДПІ у м. Івано-Франківську було проведено невиїзну позапланову перевірку Приватного підприємства «Міськдорбуд» з питань визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по взаємовідносинах з ПП «Експрес - котедж», ПП «Леді-ІФ», ТзОВ «Холдинг «Інвестиційна компанія Прикарпаття», ПП «Львівресурс», ТзОВ «Станіславський будівельний альянс» за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011року, за результатами якої складено акт за №1359/22-3/34622850 від 27.03.2012 року.

Перевіркою встановлено, що в порушення позивачем пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.5.4.8 п.5.4 ст.5 п.5.1, пп. 5.2.1 п.5.2., пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4, п.138.6, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 3, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», платником занижено податок на прибуток в сумі 957 620 грн.; пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п.7.5ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.2, 198.3, 198.6, 198, 201.4, 201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 3, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», платником занижено податок на додану вартість в сумі 687 424 грн.; п.7.1 ст.7, п.22.3 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. 164.2.11 п. 164.2 ст.164, пп. 170.9.1 п. 170.9 ст.170, п. 167.1 ст.167 Податкового кодексу України, в результаті донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 29 243,46 грн.

Перевіркою правильності видачі готівки під звіт, термінів подання авансових звітів та повернення невикористаної готівки встановлено факт невідзвітованої в повному обсязі, не підтвердженої документально та не повернутої в касу підприємства готівки в сумі 189 309,23 грн., чим порушено п.2.11 ст.2, п.7.47 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженої постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004р. № 637.

За результатами перевірки, ДПІ у м. Івано-Франківську винесено податкові повідомлення-рішення №0000052203, №0000042203, №0000032203 від 12.04.2012р. та №0000162203 від 27.06.2012року.

Вищевказані висновки податкового органу ґрунтуються на даних отриманих під час перевірки, а саме по взаємовідносинах позивача з контрагентами.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки відсутні докази транспортування, передачі та зберігання товарно-матеріальних цінностей відповідно до укладених правочинів. Під час проведення перевірки позивача на предмет дотримання вимог податкового та іншого законодавства судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та його контрагентами насправді не могли відбуватись господарські відносини через те, що в останніх немає виробничих потужностей та ресурсів, необхідних для ведення підприємницької діяльності. Оскільки ПП «Міськдорбуд» мало відносини із сумнівними підприємствами, то правочини, які укладено між сторонами також є нікчемними і не породжують правових наслідків, які ними обумовлені. Отже, в даному випадку, наявність належно оформлених первинних документів не доводять обґрунтованість позовних вимог позивача.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного.

Порядок нарахування, декларування та сплати податку на прибуток, до набрання чинності Податковим кодексом України, регулював Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон України № 334/94-ВР). Об'єктом оподаткування, відповідно до п. 3.1 статті 3 цього Закону, є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Валовий доход, як зазначено у п. 4.1 статті 4 Закону, це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход в т.ч. включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг). Не включаються до складу валового доходу в т.ч. суми податку на додану вартість (далі - ПДВ), отримані (нараховані) платником ПДВ, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 11.3.1. ст. 11 Закону України № 334/94-ВР датою збільшення валового доходу підприємства вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: 1) або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; 2) або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 5.1. цього Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.2.10 п. 5.2. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З 01 квітня 2011 року відносини у сфері справляння податку на прибуток підприємств регулює Податковий кодекс України, у п. п.138.1 ст. 138 якого зазначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Відповідно до п.138.2. Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.9 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Як передбачено п. 5.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року за № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: - у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Отже, валові витрати підприємства повинні підтверджуватися первинними обліковими документами, а при встановленні відсутності таких документів при перевірці податковий орган повинен вказати перелік відсутніх документів.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року (далі ПК України).

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як вбачається з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість станом на 2009 рік регулювався Законом України «Про податок на додану вартість»№168/97 ВР від 03.04.1997 року.

Відповідно до п.1.7 ст. Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно з п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Як вбачається з п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включення до податкового кредиту, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку із придбанням товарів (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями.

Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а по зазначених операціях придбання результатів робіт (послуг) повинні бути в наявності.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ , який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегія суддів керується листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, згідно якого для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Колегією суддів встановлено, а також підтверджено матеріалами перевірки, проведеної податковим органом, що на протязі 2009-2011 років ПП «Міськдорбуд» було укладено ряд договорів з контрагентами: про надання робіт (послуг).

ПП «Міськдорбуд» здійснювало господарські операції з контрагентами по придбанню (закупівлі) будівельних матеріалів.

На виконання умов укладених договорів, в розрахунок за отримані товари (послуги) ПП «Міськдорбуд» було здійснено перерахунок коштів постачальникам у безготівковому вигляді згідно платіжних доручень, які долучені до матеріалів справи, на загальну суму 3007917,00 грн. ( в т.ч. ПДВ - 501319,48 грн.)

Окрім зазначеного, ПП «Міськдорбуд» було здійснено закупівлю будматеріалів у фізичної особи - приватного підприємця ОСОБА_4 за готівку на загальну суму 20356,56 грн. Відповідно з видатковими накладними, документально підтверджується відображення в даних бухгалтерського обліку здійснення ПП «Міськдорбуд» господарських операцій з придбання послуг у ПП «Ніка-Ден», ПП «Леді-ІФ», ТзОВ «Холдинг «Інвестиційна компанія Прикарпаття», ПП «Львівресурс», ТзОВ «Станіславський будівельний альянс» та ПП ОСОБА_4 на загальну суму 2359538,51 грн., в тому числі ПДВ - 393256,40 грн.

Відтак, правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених на виконання господарських зобов'язань із зазначеними вище контрагентами, як і факт реального здійснення сторонами господарських зобов'язання, також підтверджується належними первинними документами, які відповідають вимогам законодавства (податкові та видаткові накладні, акти виконаних робі тощо).

Відповідно до належним чином оформленими податковими накладними, які виписані зазначеними вище контрагентами на загальну суму 3563998,13 грн. ( в т.ч. ПДВ - 593991, 51 грн.) позивач отримав право на формування податкового кредиту на суму податку на додану вартість по операціях із контрагентами.

Колегія суддів вважає невірним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача щодо неспроможності контрагентів позивача здійснити господарські операції в зв'язку з відсутністю у них трудових ресурсів, виробничих потужностей, основних фондів та інших активів, оскільки такі обставини не можуть бути доказом невиконання операцій, так як суб'єкти господарювання мають право використовувати у своїй господарській діяльності не лише власні ресурси (трудові, матеріальні тощо), а можуть також їх орендувати і використовувати найману праці шляхом укладення строкових трудових договорів.

Крім того, колегія суддів враховує, що на момент виконання господарських операцій між позивачем та ПП «Ніка-Ден», ПП «Леді-ІФ», ТзОВ «Холдинг «Інвестиційна компанія Прикарпаття», ПП «Львівресурс», ТзОВ «Станіславський будівельний альянс» та ПП ОСОБА_4 зазначені підприємства були зареєстровані та перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, перебували на податковому обліку, а також були у встановленому порядку зареєстровані платниками податку на додану вартість.

При досліджені доказів у справі колегія суддів зазначає, що первинні бухгалтерські документи позивача оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», доказів протилежного відповідачем не представлено та судом не встановлено. Крім того, такі документи відображають обсяг, час та місце проведення робіт, здійснення оплати.

Зважаючи на те, що відомості, зазначені у згаданих вище первинних документах у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами, суд вважає, що позивач, формуючи податковий кредит, діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Крім того, як вбачається з положень Податкового Кодексу України документом, який підтверджує включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), є податкова накладна.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період були надані відповідачу та суду податкові накладні, які не мають недоліків та порядок заповнення яких відповідає встановленому чинним законодавством. А відтак, позивач мав право включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Стосовно самого підходу відповідача до перевірки правомірності декларування платником сум податку на додану вартість, а також формування валових витрат підприємства слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. У даному випадку суд взяв до уваги висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10 наступного змісту. Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Відповідно до ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація;. експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби (пп. 83.1.1. 83.1.2. 83.1.383.1.4. 83.1.6. п. 81.3 ст. 83 ПК України).

Всупереч наведеній нормі, орган ДПС досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства. Проте, висновки про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України відповідач зробив з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ані Податковий кодекс України, ані Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону. Встановивши що правочин має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання.

За змістом статті 228 ЦК України у редакції, яка діє з 01 січня 2011 року, правочини, які були укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, належать до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

З цього приводу слід також додати, що відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», щоб вважати правочин нікчемним необхідні виключно законом передбачені для цього підстави, але й встановлення цього факту не входить до компетенції органу ДПС.

Висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою, врегульовано Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою НБУ від 15.12.2004 №637, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320 (Положення № 637).

Згідно п.7.36 Положення № 637 метою перевірки щодо порядку видачі готівки під звіт та її використання є здійснення контролю за дотриманням підприємствами встановленого порядку видачі готівкових коштів під звіт (у тому числі на відрядження) та їх використання відповідно до вимог цього Положення та інших нормативно-правових актів.

Згідно п. п. 7.39, 7.41, 7.42 Положення про ведення касових операцій у Національній валюті в Україні, під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо. Крім того, ураховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження; під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Підпунктом «б» підпункту 9.10.2 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що надала кошти під звіт.

Відповідно до абзацу 6 ст.1 Указу № 436 за порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів.

ПП «Міськдорбуд» порушено правильність видачі готівки під звіт, термінів подання авансових звітів та повернення невикористаної готівки в сумі 189 309,23 грн.

Статтею 239 ГК України передбачено, що одним із видів адміністративно-господарських санкцій є адміністративно-господарський штраф, який застосовується до суб'єкта господарювання за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності.

З цього слідує, що штраф, який застосовується до суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до ст.1 Указу № 436, є адміністративно-господарським штрафом в розумінні положень ГК України.

Відповідно до ст.250 ГК України (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин - вчинення порушення) адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набрав чинності з 01.01.2011р., ст.250 ГК України було доповнено частиною другою такого змісту: «Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені ПК України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи».

Частиною 1 ст.58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення ч.1 ст.58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оцінка правомірності поведінки платника податків та заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені порушення, повинні визначатися, за загальним правилом, на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій (порушення).

Отже, порушення норм з регулювання обігу готівки вчинено у 2009 році, а спірне податкове повідомлення-рішення прийнято лише 12.04.2012р., тобто з пропуском річного строку, отже позивачем не дотримано строків, установлених ст.250 ГК України (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин - вчинення порушення).

На основі наведено вище колегія суддів зазначає, що оспорювані податкові повідомлення-рішення не відповідають критеріям, які наведено у ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки ці рішення прийнято необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно.

В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень пункту 1 частини другої статті 162 КАС України суд прийшов до висновку, що такі податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправні.

Відповідно до вимог ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, ст. п. 4 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст.ст. 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Міськдорбуд» задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.10.20120 року у справі № 2а-2292/12/0970 скасувати, та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ за №0000052203, №0000042203, №0000032203 від 12.04.2012 року та №0000162203 від 27.06.2012 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Кузьмич С.М.

Запотічний І.І.