Рішення № 39969397, 23.05.2014, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8353/13-ц

Провадження № 2/204/507/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2014 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої - судді Нізік О.В.

при секретарі - Таран К.В.

за участю: позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Гоголюк І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

11 листопада 2013 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що він працював начальником караулу відомчої воєнізованої охорони ПАТ «Дніпропетровський трубний завод» з 07.03.2002 року. Наказом №541/ОПОП від 14.10.2013 року він звільнений з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників. Вважає, що його звільнено без законної підстави та з порушенням встановленого порядку. Крім того не враховано його переважне право на залишенні на роботі згідно ст. 42 КЗПпП так як він має вищу освіту, а на чотири посади старший контролер призначено трьох працівників без вищої освіти з числа контролерів на КПП. Профспілковий комітет первинної організації профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України в ВАТ «Дніпропетровський трубний завод» згоди на його звільнення не давав. З 14.10.2013 року він не працює. На день пред'явлення позову до суду він перебував у вимушеному прогулі 29 днів, з 14.10.2013 року по 11.11.2013 року включно. За цей час відповідач зобов'язаний виплатити на його користь заробітну плату в сумі 3000,26 грн. (середня заробітна плата за останні два місяці). Свої вимоги у зазначеній частині він збільшить на день розгляду справи в суді. Таким чином, його Конституційне право на працю згідно ст. 43 Конституції України, та достатній життєвий рівень для його і його сім'ї згідно ст. 48 Конституції України порушене та підлягає захисту. З цих підстав вважає, що його позов підлягає задоволенню у повному обсязі. Крім вказаного, у зв'язку з незаконними діями відповідача йому була спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що були втрачені нормальні життєві зв'язки, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості, враховуючи характер порушення моїх прав та глибину душевних страждань, він вважає за необхідне стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду. Таким чином, внаслідок незаконного звільнення його з роботи йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 10000 грн. Просив: поновити його на посаді начальника караулу відомчої воєнізованої охорони ПАТ «Дніпропетровський трубний завод», стягнути з Відповідача, ПАТ «Дніпропетровський трубний завод», на його користь заборгованість із заробітної плати за період з 14.10.2013 року по 11.11.2013 року в сумі 3000 грн. 26 коп., середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в сумі 10000 грн., а всього 13000 грн. 26 коп.

У судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти заявлених позовних вимог, просила у задоволені позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 працював на посаді начальника караулу воєнізованої охорони публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» з 07.03.2002 року та звільнений 14.10.2013 року за скороченням штату робітників по п.1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 10)

Від запропонованих позивачу посад по ПАТ «ДТЗ» станом на 11.10.2013р. (а. с. 56) та станом на 14.10.2013р. (а. с. 55) ОСОБА_1 відмовився, оскілки у переліку відсутні посади хоча б частково рівнозначні раніше займаній посаді.

Відповідно до виписки з протоколу засідання профсоюзного комітету № 27 від 08.10.2013р. члени профкому постановили відмовити в дачі згоди на звільнення начальника караулу ВВО ОСОБА_1 т.н.6010 за скороченням штату робітників по п.1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 58-59).

Відповідачем надано заперечення на відмову профспілкового комітету від надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за скороченням штату робітників по п.1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 80-84).

України 2003 року, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Також згідно до ч. 5 ст. 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

В силу ч. ч. 1, 2 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається в тому числі: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 3 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав передбачених у тому числі п. 1 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу, первинної профспілкової організації, який у п'ятнадцятиденний строк розглядає обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником, у присутності працівника на якого воно винесене.

При цьому ч. 4 ст. 43 КЗпП України визначено, що розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише з його письмовою заявою, або у разі повторної неявки без поважних причин.

Пунктом 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України, передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому, Пленум Верховного Суду України в п. 21 своєї постанови від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами) роз'яснив судам, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

За правилами ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Судом встановлено, що у відповідача мало місце скорочення чисельності працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, позивач був попереджена про наступне звільнення, йому була запропонована інша робота, оскільки позивач відмовилася від запропонованих посад, то власник розірвав трудовий договір за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Слід зазначити, що переважне право на залишення на роботі має визначатись у випадку скорочення чисельності штату працівників, які займають одинакові посади.

При розгляді справи встановлено, що посада начальника караулу воєнізованої охорони публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод», яку обіймав позивач, була на підприємстві, однак при скороченні могла бути реалізована у іншу посаду яка несла ті ж самі обов'язки, однак мала інше найменування. Викладене, підтвердили у судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 Які зокрема пояснили, що на сьогодні наявна така ж посада але має інше наменування. Суд критично ставиться до суб'єктивної думки вказаних свідків щодо правомірності звільнення позивача з підстав зокрема запізнень на п'ять хвилин на роботу та його віку.

Так, згідно з частинами 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною 1 ст. 21 Хартії основних прав Європейського Союзу від 07 грудня 2000 року встановлено заборону дискримінації будь-якого виду, зокрема, за ознаками статі, раси, кольору шкіри, етнічного чи соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії, політичних або інших поглядів, приналежності до національної меншини, майнового стану, походження, обмеженої працездатності, віку тощо.

Відповідно до абзацу 4 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 зазначено, що судам при розгляді справ слід мати на увазі, що при проведенні звільнення, власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Суд вважає, що звільнення позивача за скороченням чисельності штату робітників проведено з порушенням норм діючого законодавства та трудових прав позивача, а тому ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі.

Також, суд вважає, що за період вимушеного прогулу з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середня заробітна плата з 14 жовтня 2013 року по 14 травня 2014 року у сумі 21015 грн. 40 коп.

Розрахунок середнього заробітку проведено судом у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

У відповідності з абз. 3 п. 2 вказаної норми, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов'язана відповідна виплата.

В силу абз. 1 п. 8 Порядку обчислення виплат провадиться шляхом множення середньоденного (погодинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (погодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих днів на число відпрацьованих робочих днів.

У відповідності до довідки ПАТ «ДТЗ» від 29 січня 2014 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 3002 грн. 02 коп., середньоденна - 193 грн. 69 коп. (а. с. 65). Таким чином, стягненню підлягає середня заробітна плата з 14 жовтня 2013 року по 14 травня 2014 року у сумі 21015 грн. 40 коп.

Крім того, суд доходить висновку, що вимоги позивача про відшкодування відповідачем моральної шкоди підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Ураховуючи положення цих норм, у співвідношенні їх зі встановленими обставинами справи, суд вважає, що вони свідчать про наявність в діях відповідача під час незаконного звільнення, безперечної вини у порушенні законного (трудового) права позивача.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер порушення прав, глибину фізичних та душевних страждань, а також керується принципами розумності та справедливості. При цьому, суд враховує, що мова йде про розумне і справедливе відшкодування (компенсації) моральної шкоди, якого б вистачило для морального задоволення позивача з боку відповідача, а не про покарання відповідача за неправомірні дії, що не відповідає принципам цивільного законодавства, визначених статтею 3 ЦК України. Виходячи з цього, суд вважає за можливе визначити доведеною суму відшкодування моральної шкоди позивача в розмірі 5000 гривень 00 копійок, у стягненні іншої частини необхідно відмовити у зв'язку з недостатньою обґрунтованістю.

Таким чином, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника караулу воєнізованої охорони публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод», стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 14 жовтня 2013 року по 14 травня 2014 року у сумі 21015 грн. 40 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 5000 грн. 00 коп., а всього 26015 грн. 40 коп.

В решті заявлених позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Також, у порядку ст. 88 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 260 грн. 15 коп.

За змістом ст. 367 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та стягнення середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 40, 42, 43, 235 Кодексу законів про працю України, п. п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 (зі змінами, внесеними згідно постанов №4 від 01.04.1994 року, №18 від 26.10.1995 року та №15 від 25.05.1998 року) «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст. ст. 4 - 8, 10, 11, 18, 57 - 60, 79, 80, 88, 208, 209, 212 - 215, 218, 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді караулу воєнізованої охорони публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський трубний завод» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 14 жовтня 2013 року по 14 травня 2014 року у сумі 21015 грн. 40 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 5000 грн. 00 коп., а всього 26015 грн. 40 коп.

В решті заявлених позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. В. Нізік