Постанова № 39967785, 30.07.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/2539/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чеснокової А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шевченко О.С.,

представника позивача - Кононенка В.О.,

представника відповідача - Сухомлин Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокор" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

26 червня 2014 року позивач ТОВ "Інфокор" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Полтаві про скасування податкового повідомлення-рішення від 25 листопада 2013 року № 0001122310.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що встановлені актом перевірки порушення фактично не мали місця в його господарській діяльності та вважає, що податковий орган протиправно ставить йому у вину формування податкового кредиту за квітень 2013 року на підставі податкових накладних ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС". З огляду на викладене, платник податків вважає, що податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2013 року № 0001122310 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що первинні документи позивача містять недоліки, в зв'язку з чим вони не можуть братися до уваги, а також, діяльність контрагента позивача ТОВ " ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" носить ряд ознак фіктивності, що підтверджується протоколом допиту свідка, складеного в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32012110000000011 від 21 листопада 2012 року за ознаками злочинів, передбачених частиною 2 статті 15, частиною 5 статті 191, частиною 1 статті 212, статтею 364 Кримінального кодексу України. З огляду на викладене, господарська діяльність між ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" та ТОВ "Інфокор" у квітні 2013 року правомірною визнаватись не може. За таких підстав, спірне податкове повідомлення-рішення в повному обсязі відповідає нормам чинного законодавства та є таким, що не підлягає скасуванню.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ "Інфокор" (код ЄДРПОУ 38194558) зареєстроване як юридична особа 26 квітня 2012 року (номер запису: 15881020000010659), є платником податку на додану вартість та перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві.

Відповідно до відомостей ЄДР (а.с. 37), основними видами господарської діяльності позивача є неспеціалізована оптова торгівля (основний); виробництво іншого електричного устаткування; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; ремонт і технічне обслуговування інших машин і устаткування.

Матеріалами справи підтверджено, що 04 листопада 2013 року контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за взаємовідносинами з ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" за період з 01 липня 2012 року по 31 серпня 2013 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами перевірки складено акт від 04 листопада 2013 року № 1498/16-01-22-09-12/38194558 (а.с. 8-23), за висновками якого встановлено порушення вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті за квітень 2013 року на 196238,00 грн., та завищено податковий кредит за квітень 2013 року на 196238,00 грн.

На підставі акта перевірки від 04 листопада 2013 року № 1498/16-01-22-09-12/38194558 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2013 року № 0001122310 (а.с. 24), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 196238,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 49060,00 грн.

Позивач, не погодившись із правомірністю прийняття податкового повідомлення-рішення від 25 листопада 2013 року № 0001122310, оскаржив останнє в порядку адміністративного узгодження. За результатами розгляду поданої ТОВ "Інфокор" скарги вищі контролюючі органи залишили скарги платника податків без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення - без змін.

Збільшуючи ТОВ "Інфокор" суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за результатами взаємовідносин з ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС", податковий орган виходив з документальної непідтвердженості господарської діяльності між позивачем та його контрагентом. Крім того, контролюючим органом враховано, що засновник зазначеного підприємства повідомив про свою непричетність до заснування, реєстрації та здійснення господарської діяльності ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС".

Позивач, не погоджуючись із позицією відповідача щодо правомірності збільшення йому суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосуванням штрафних (фінансових) санкцій, звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 листопада 2013 року № 0001122310.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз господарських правовідносин між позивачем та ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" дає підстави для наступних висновків.

01 березня 2013 року ТОВ "Інфокор" (Покупець) та ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" (Постачальник) укладено договір поставки № 01/03-13 (а.с. 43-45).

Згідно умов вказаного Договору постачальник зобов'язується поставити продукцію, а Покупець зобов'язується її прийняти та оплатити. Найменування продукції, кількість, ціна продукції узгоджується сторонами в Специфікаціях та Додаткових угодах, які є невід'ємною частиною даного Договору. Сума договору складає 1176714,00 грн. Умовами пункту 3 договору передбачено, що постачання продукції здійснюється у м. Києві, тобто за адресою постачальника, що у свою чергу виключає обов'язок останнього щодо її перевезення.

На виконання умов дослідженого судом договору сторонами складено специфікацію від 01 березня 2013 року № 1 (а.с. 46) щодо поставки електродвигунів.

17 квітня 2013 року контрагентом ТОВ "Інфокор" виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000067 (а.с. 98).

Платіжним дорученням (а.с. 81) підтверджено факт здійснення часткової оплати позивачем замовленого у ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. На дату розгляду справи судом остаточна оплата поставленого товару позивачем не здійснена та обліковується як кредиторська заборгованість, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.

За наслідками здійснення поставки електродвигунів позивачу ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" виписано податкову накладну від 17 квітня 2013 року № 12 (а.с. 50).

Дослідивши вказаний документ, суд не має підстав для визнання його таким, що не відповідає вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме, податкова накладна містить адресу місцезнаходження замовника та підрядника, одиниці виміру товару, кількість товару, ціну товару.

На підтвердження факту отримання товару, обумовленого договором від 01 березня 2013 року № 01/03-13, позивачем надано копію видаткової накладної від 17 квітня 2013 року № РН-0000062 (а.с. 48) та витяг з оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 (а.с. 102).

В подальшому придбаний у ТОВ "Трак Сервіс Плюс" товар позивачем реалізовано на підставі договору поставки від 17 січня 2013 року № 111611311, укладеного між позивачем (Постачальник) та ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Покупець) (а.с. 51-55), що підтверджується належним чином оформленими документами, а саме: специфікацією, видатковою накладною з відбитком штампа покупця про прийняття поставленого товару.

Придбані позивачем електродвигуни в кількості 12 штук доставлено ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залученим на підставі договору (а.с. 39-41) транспортом спеціалізованого перевізника (ФОП ОСОБА_3) за рахунок ТОВ "Інфокор" шляхом завантаження товару у ТОВ "Трак Сервіс Плюс" (м. Київ, вул. Картвелішвілі,7/2) та відвантаження на ВП "Складське господарство" ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (м. Кузнецовськ, Рівненська область), що потверджується актом виконаних робіт від 18 квітня 2014 року (а.с. 42), ТТН № 18/04 від 18 квітня 2013 року (а.с. 38). З матеріалів справи вбачається, що експедитором ФОП ОСОБА_3 до перевезення електродвигунів залучено автомобіль RENAULT-тягач, державний номерний знак НОМЕР_2 з причепом (державний номерний знак НОМЕР_3), вантажопідйомністю вище 20 тонн. Оплата наданих експедитором послуг здійснена позивачем в повному обсязі в розмірі 3200 грн., що підтверджується банківською випискою (а.с.100).

Крім того, 15 березня 2013 року позивачем у ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" придбано гнучкі муфти на суму 712,00 грн., факт отримання зазначеної продукції підтверджується видатковою накладною від 15 березня 2013 року № РН-0000032. Для документального оформлення здійсненого правочину контрагентом позивача складено податкову накладну від 15 березня 2013 року № 3 (а.с. 49). 15 березня 2013 року контрагентом ТОВ "Інфокор" виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000037 (а.с. 97). Судом встановлено, що на дату розгляду справи судом оплата поставленого товару позивачем не здійснена та обліковується як кредиторська заборгованість ТОВ "Інфокор", що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.

За наслідками здійснення поставки гнучких муфт ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" виписано податкову накладну від 15 березня 2013 року № 3 (а.с. 49).

Дослідивши зазначений документ, суд не має підстав для визнання його таким, що не відповідає вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме, податкова накладна містить адресу місцезнаходження замовника та підрядника, одиниці виміру товару, кількість товару, ціну товару.

На підтвердження факту отримання муфт гнучких позивачем надано копію видаткової накладної від 15 березня 2013 року № РН-0000032 (а.с. 47) та витяг з оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 (а.с. 101).

З пояснень представника позивача встановлено, що доставка муфт здійснена позивачем самостійно із залученням власного автомобільного транспорту, який на підставі наказу ТОВ "Інфокор" від 22 травня 2013 року № 8 (а.с. 87) директором підприємства дозволено експлуатувати в службових цілях з метою перевезення малогабаритних вантажів.

Придбані 15 березня 2013 року у ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" муфти гнучкі позивачем 22 травня 2013 року реалізовано ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод", що підтверджується видатковою накладною (а.с. 58), випискою з рахункового рахунка позивача про оплату муфт заводом (а.с. 82), довіреністю на право отримання ТМЦ представником покупця (а.с. 86). Доставка товару на адресу ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" здійснена позивачем власним автомобільним транспортом, що з урахуванням неспецифічності та негабаритності вантажу, судом під сумнів не ставиться.

Необхідною умовою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, є наявність ділової мети у діях платника податку, а саме, продажу придбаного товару не нижче ціни придбання, придбання послуг, використання яких має позитивний вплив на результати господарської діяльності платника податку, тобто здійснення господарської діяльності, яка направлена на реальне отримання платником податків економічної вигоди від здійснених ним господарських операцій.

Матеріалами справи підтверджено, що придбані у ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" запчастини позивач використав у власній господарській діяльності шляхом їх реалізації третім особам.

Таким чином, в ході судового розгляду доведено, що позивачем правомірно на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів, включено суми податку на додану вартість до складу свого податкового кредиту за відповідний період та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість.

Суд враховує, що відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Стосовно контрагента позивача ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС", то слід зазначити, що фактів визнання недійсними або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію на момент здійснення досліджуваних господарських операцій судом не встановлено; контрагент перебуває в Єдиному державному реєстрі, а також має свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, що не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні.

ДПІ у м. Полтаві, не визнаючи правомірність формування податкового кредиту позивача, сформованого за результатами правочинів з ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС", виходила з того, що перевіркою документів наданих ТОВ "Інфокор" на підтвердження взаємовідносин з ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" встановлено ряд невідповідностей та неточностей.

Так, позивачем до перевірки не надано документів на підтвердження якості, походження, сертифікації придбаних у ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" ТМЦ.

Відхиляючи зазначені доводи контролюючого органа суд вказує, що до придбаного позивачем товару законодавець не висуває обов'язкових вимог в частині оформлення сертифікаційних документів, паспортів якості тощо. Зазначені обставини виключають обов'язок суб'єктів господарювання складати, зберігати, передавати в межах реалізації умов договорів та надавати до перевірки такі документи.

Крім того, як пояснив в судовому засіданні представник позивача, сертифікати на товар були передані при реалізації контрагентам позивача разом з товаром, законодавчих приписів, які б зобов'язували платника податків зберігати сертифікати якості на товар, законодавцем не передбачено.

Посилання відповідача на відсутність у ТТН конкретного місця розвантаження та навантаження ТМЦ, а також фактично здійсненого маршруту, спростовується відомостями копії ТТН від 18 квітня 2014 року № 18/04, яка містить усі необхідні реквізити та заповнені графи.

Доводи ДПІ у м. Полтаві про відсутність у контрагента позивача ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" основних фондів, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, транспортних засобів, що на думку контролюючого органа ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій між таким підприємством та позивачем, суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується на суб'єктивних припущеннях, оскільки факт відсутності на балансі підприємства основних фондів, транспорту, нерухомості та трудових ресурсів не позбавляє права суб'єкта господарювання залучати необхідне на підставі цивільно-правових та господарсько-правових договорів.

Таким чином, надані ТОВ "Інфокор" документи для перевірки, а саме: договір з постачальником, рахунки, видаткові, податкові накладні, документи, які підтверджують перерахування коштів, транспортування товару, а також документи, що підтверджують реалізацію придбаного у ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" товару, свідчать про реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС".

Слід зазначити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно пункту 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" А.Д. проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести відповідальність за невиконання контрагентом-постачальником його зобов'язань зі сплати податків. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Суд вважає, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Відповідачем не надано жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні ними договірних відносин взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Наявності таких доказів, зокрема вироку суду, постановленого у кримінальній справі стосовно посадових осіб позивача чи його контрагента. В акті перевірки податковим органом не встановлено фактів відсутності поставок товару, за результатами яких позивачем сформовано податковий кредит та не доведено фактичних обставин, які ставлять під сумнів реальність господарських операцій ТОВ "Інфокор".

Отже, дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності, дає суду підстави для висновку про відсутність в діях ТОВ "Інфокор" порушень податкового законодавства, визначених актом перевірки від 04 листопада 2013 року № 1498/16-01-22-09-12/38194558, на підставі висновків якого відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2013 року № 0001122310.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом із тим, не зважаючи на вимогу частини 2 статті 71 цього Кодексу щодо процесуального обов'язку відповідача, останній в ході судового розгляду справи не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 25 листопада 2013 року № 0001122310, у зв'язку із чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Як свідчить наявна у матеріалах справи квитанція від 26 червня 2014 року, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом ТОВ "Інфокор" сплачено 10 відсотків розміру ставки судового збору, що становить 487,20 грн.

Підпунктом 3 частини 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України встановлено, що у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Отже, судовий збір в розмірі 487,20 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом, необхідно стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для утримання ДПІ у м. Полтаві.

В силу статті 5 Закону України "Про судовий збір" органи доходів і зборів звільнені від сплати судового збору, а тому судовий збір в сумі, що становить 90 відсотків розміру ставки судового збору, з відповідача до державного бюджету не стягується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокор" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 25 листопада 2013 року № 0001122310.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (ідентифікаційний код 38719450) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокор" (ідентифікаційний код 38194558) витрати зі сплати судового збору в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 31 липня 2014 року.

Суддя А.О. Чеснокова