Ухвала суду № 39963995, 01.07.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

01 липня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого: Дроботі В.В.

суддів: Власова С.О., Бисаги Т.Ю.

при секретарі: Чучка Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 6 травня 2014 року ,

в с т а н о в и л а :

Зазначеним рішенням у вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 на дві відокремлені, ізольовані частини - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка просить рішення скасувати, ухваливши нове, яким задовольнити її позов. Вказує на те, що суд неправильно застосував матеріальний закон, який у 1977 році, тобто у рік побудови житлового будинку, регулював питання прийняття будинків в експлуатацію та оформлення права власності на них. Висновок суду про неможливість поділу будинку між подружжям суперечить вимогам закону.

Колегія суддів вважає, що скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

По справі є доведеними слідуючі факти та обставини.

Сторони спору у шлюбі перебувають з 10 липня 1976 року. Шлюб між ними не розірваний.

Позивачка порушила в судовому порядку питання щодо поділу житлового будинку та надвірних споруд в АДРЕСА_1 які вона з відповідачем побудувала під час шлюбу.

Довідкою Бедевлянської сільської ради №02-9/324 від 21 листопада 2013 року та техпаспортом, виготовленим Тячівським районним підприємством технічної інвентаризації доведено, що будинок побудований у 1977 році, а надвірні споруди - у 1979 році.

Також є доведеним, що дані об'єкти в експлуатацію не здавались і правоустановлюючі документи на них сторонам спору не видавались.

Оскільки жилий будинок та надвірні споруди завершені будівництвом у 1977-79 роках, то в питанні виникнення права власності на ці об'єкти, а отже можливості їх поділу в судовому порядку слід виходити з нормативно-правової бази, яка регулювала спірні правовідносини, саме у вказаний період.

ЦК Української РСР (ред. 1963 року) безпосередньо не регулював зазначені вище правовідносини.

На той час нормативно-правовими документами, які визначали підстави виникнення права власності на будинки та будинковолодіння у сільській місцевості, а також види правовстановлюючих документів на такі об'єкти, були Інструкція Мінкомунгоспу УРСР про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 р.(втратила чинність у 1995 році), Додаток №1 до неї - Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР та Інструкція Мінюсту УРСР від 19 січня 1976 року про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих.

Згідно Додатку №1 до Інструкції від 31 січня 1966 року реєстрації будинків здійснювалась на підставі одного з 31 видів документів, зазначених у Додатку, а згідно п. 44 Інструкції від 19 січня 1976 року право особистої власності громадян на жилий будинок стверджувалось одним з 11 правовстановлюючих документів, передбачених цією нормою.

На усіх цих документах повинна бути відмітка про реєстрації їх у виконавчому комітеті місцевої ради депутатів трудящих (бюро технічної інвентаризації).

Відповідно до цих правових актів позивачка не набула права власності на будівлі в АДРЕСА_1 з правовим статусом житлового будинку та надвірних споруд до нього, оскільки жодних підтверджуючих її право документів суду не надала.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обгрунтованно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні її вимог.

Доводи скарги до уваги прийняті бути не можуть.

Відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.

У постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137 цс 13 зазначено, що підставами виникнення в громадянина права власності на житловий будинок до введення в дію чинного ЦК України були юридичні факти, які регулювалися правовими актами, що діяли на час завершення будівництва будинків.

Ані довідка сільської ради про час будівництва будинку, ані техпаспорт, виготовлений підприємством технічної інвентаризації, не свідчать про виникнення у позивачки права власності на спірний будинок, адже наведені вище Інструкції Мінкомунгоспу УРСР та Мінюсту УРСР не вважали їх правовстановлюючими документами.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Тячівського районного суду від 6 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підпис)

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Закарпатської області В.В. Дроботя