Ухвала суду № 39962961, 02.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2014 року м. Київ К/9991/37195/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.04.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 р.

у справі № 2а-3058/10/0570

за позовом Державного відкритого акціонерного товариства «Шахтопрохідне управління №10» - дочірнього підприємства «Відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Трест Горлівськвуглебуд»

до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання дій протиправними, визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.04.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 р., частково задоволено позов Державного відкритого акціонерного товариства «Шахтопрохідне управління №10» - дочірнього підприємства «Відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Трест Горлівськвуглебуд» (далі-позивач) до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі-відповідач). Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення від 04.02.2010 р. №0000012341/1. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1,70 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2009 р.

За результатами перевірки складено акт від 18.12.2009 р. №3485/23-3/00180108, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем пп. 3.1 ст. 3 п. 4.2, пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 50 668,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.02.2010 р. №0000012341/1, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 76 552,50 грн., у тому числі основного платежу 51 035,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 25 517,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За висновками акту перевірки, позивачем в порушення п. 3.1 ст. 3, п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у жовтні 2008 року не включено в об'єм продаж суму дебіторської заборгованості, яка підлягала сплаті за рахунок бюджетних коштів у сумі 304 009,94 грн., у тому числі податок на додану вартість - 50 668,32 грн., але оплата за яку не здійснена та списана, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 50 668,00 грн. за цей період. Крім того, було встановлено, що в порушення пп. 4.5.1 п. 4.5 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем за липень 2008 року не виключено зі складу податкового кредиту суму ПДВ з кредиторської заборгованості у розмірі 2201,27 грн., у тому числі 366,58 грн., яка значиться по взаєморозрахунках із ТОВ «Техкорпорація Союз».

Як вбачається з матеріалів справи, у позивача за період з липня 1995 року по березень 1997 року виникла дебіторська заборгованість у розмірі 342 634,11 грн., у зв'язку з несплатою шахтою ім. Ізотова вартості будівельно-монтажних робіт на вказану суму. При цьому, як встановлено попередніми судовими інстанціями, вказана заборгованість була списана у жовтні 2008 року, як така за якою минув строк позовної давності, що підтверджується відомістю аналітичного обліку розрахунків з покупцями та замовниками позивача за жовтень 2008 року та бухгалтерською довідкою до журналу №3.

Визначаючи позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган застосував приписи п.п.7.3.5 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Однак, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку обставинам справи, вказали на те, що вимоги вказаної норми, щодо визначення дати виникнення податкових зобов'язань у разі поставки товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів - за датою надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку, не можуть бути застосовані до результатів фінансово-господарської діяльності позивача вказаного періоду, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» набрав чинності лише з 01.07.1997 р.

Як вбачається з матеріалів справи, обов'язок позивача, як платника податку на додану вартість, декларувати свої податкові зобов'язання та право на формування податкового кредиту настав з 24.07.1997 р., тобто з дати його реєстрації таким платником.

Cудами попередніх інстанцій встановлено належне декларування позивачем податкових зобов'язань по факту виконаних у 1995 та у 1996 роках робіт, на підставі вимог Закону України «Про податок на прибуток», що не заперечується відповідачем.

Пунктом 11.8 ст. 11 Законом України «Про податок на додану вартість» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що юридичні або особи, що згідно з законодавством зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності та повинні були нараховувати податок на додану вартість при реалізації товарів (робіт, послуг) до набрання чинності цим Законом, здійснюють одноразовий перерахунок сум податкового кредиту податкових зобов'язань, виходячи з правил визначення баз оподаткування за нормами цього Закону та балансових показників господарчої діяльності на момент набрання чинності цим Законом. Порядок проведення такого перерахунку та пов'язані з ним форми податкової звітності встановлюються центральним податковим органом України.

З моменту набрання законної сили Законом України «Про податок на додану вартість» позивач, у відповідності до п. 11.8 ст. 11 вказаного закону, здійснив одноразовий перерахунок сум податкового кредиту і податкових зобов'язань, виходячи з правил визначення баз оподаткування за нормами цього Закону та балансових показників господарської діяльності на момент набрання чинності цим Законом. Здійснення позивачем одноразового перерахунку податкових зобов'язань та податкового кредиту, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

При цьому, відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що будівельно-монтажні роботи є безоплатними та їх вартість є базою для визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за приписами п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з висновками податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 50 668,32 грн.

Крім того, за висновками податкового органу, позивачем в порушення пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» не відкореговано податковий кредит липня 2008 року та не виключено з його складу суму податку на додану вартість у розмірі 366,88 грн., яка виникла з несплаченої кредиторської заборгованості ТОВ «Техкорпорація Союз» у розмірі 2 201,27 грн., оскільки державна реєстрація останнього припинена 22.08.2007 р., а свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 08.06.2007 р. за заявою платника.

Однак, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з такими доводами скаржника з огляду на наступне.

Приписами пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

З матеріалів справи вбачається, що податковий кредит позивачем сформовано за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «Техкорпорація Союз» на підставі належним чином оформленої податкової накладної від 25.01.2007 р. №370/05.

Вказана норма Закону України «Про податок на додану вартість» регулює порядок коригування податкового кредиту (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість. Перелік підстав для здійснення відповідного коригування є вичерпним. У даному переліку відсутня така підстава для проведення коригування податкового кредиту як ліквідація підприємства чи (та) наявність безнадійної заборгованості.

Водночас, визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності усіх правочинів, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Як вбачається з матеріалів справи, свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Техкорпорація Союз» як платника податку на додану вартість було анульовано 08.06.2007 р., тоді як податкова накладна ним була виписана у січні 2007 року, тобто до моменту анулювання його реєстрації платником податку на додану вартість.

За наведених обставин, судова колегія погоджується із висновком судів попередніх інстанцій при визначенні того, що пп. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» не передбачає коригування податкового кредиту, у звязку з ліквідацією товариства, яке свого часу на законних підставах видало на отриманий товар податкову накладну.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення та наявності підстав для його скасування.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.04.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 р. у справі № 2а-3058/10/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.СуддіПилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.