Ухвала суду № 39962896, 14.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" липня 2014 р. м. Київ К/800/17307/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Мосійчук І.М.,за участю представників позивача:Пелюка С.С.,відповідача:Каранця Р.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Західно-Український Консорціум»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 р.

у справі №2а-6692/11/1370

за позовом Приватного акціонерного товариства «Західно-Український Консорціум»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Західно-Український Консорціум» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2011 р. адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.10.2010 р. №0002592340/0/24078, від 04.01.2011 р. №0002592340/1/80, від 08.10.2010 р. №0002502340/0/23497, від 22.12.2010 р. №0002502340/4/30757, від 07.10.2010 р. №0006291630/0/23350, від 04.01.2011 р. №0006291630/4101, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23.09.2010 р. податковою інспекцією було проведено невиїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Люксент» за квітень 2010 року, за результатами якої складено акт №1400/23-410/30583551.

Як вбачається з висновків акта перевірки, в порушення п.1.7 ст.1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено завищення позивачем дозволеного податкового кредиту у розмірі 1 460 030,00 грн. у рядку 10.1. декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року, у результаті чого в порушення пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено суму податку, яка за результатами квітня 2010 року підлягає сплаті в бюджет на 1 460 030,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом 08.10.2010 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002502340/0/23497, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість у розмірі 2 190 045,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 460 030,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 730 015,00 грн.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, за результатами якого було прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.12.2010 р. № 0002502340/4/30757, аналогічне за змістом.

Крім того, 28.09.2010 р. податковим органом було також проведено невиїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження взаємовідносин із ТОВ «Інтернешнл Транс Компані» у липні 2010 року, за результатами якої складено акт №1415/439/15-2/30583551.

Згідно висновків акту перевірки, позивачем, в порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено дозволений податковий кредит у сумі 15 225,00 грн. в рядку 10.1. декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року, у результаті чого в порушення пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено суму податку, яка за результатами липня 2010 року підлягає сплаті в бюджет на 15 225,00 грн.

На підставі вказаних порушень контролюючим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення від 07.10.2010 р. №0006291630/0/23350, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість усього 19 792,50 грн., у тому числі за основним платежем - 15 225,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 567,50 грн.

За результатами оскарження вказаного рішення було прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 09.12.2010 р. № 0006291630/1/29410, аналогічне за змістом.

Крім того, 04.10.2010 р. податковою інспекцією проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності декларування сум податкового кредиту за листопад 2009 року та березень 2010 року, результати якої викладено в акті №1431/264/23-4/30583551.

Проведеною перевіркою встановлено порушення:

п. 1.7. ст. 1, пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: встановлено завищення дозволеного податкового кредиту у сумі 1 513 135,00 грн. у рядку 10.1. декларації з ПДВ за березень 2010 року, у результаті чого в порушення пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством занижено суму податку, яка за результатами березня 2010 року підлягає сплаті в бюджет на 1 513 135,00 грн.

На підставі наведених порушень контролюючим органом 18.10.2011 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002592340/0/24078, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість усього 2 269 702,50 грн., у тому числі за основним платежем - 1 513 135,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 756 567,50 грн.

Вказане рішення було оскаржене в адміністративному порядку, за результатами якого прийнято нове від 04.01.2011 р. № 0025922340/1/80, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем належним чином не підтверджено правомірність формування податкового кредиту спірних періодів по господарським відносинам з ПП «Люксент» та ТОВ «Інтернешнл Транс Компані».

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Так, згідно висновків податкового органу, позивачем завищено податковий кредит у квітні, березні, липні 2010 року за рахунок безпідставного віднесення до його складу сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних виписаних контрагентами - ПП «Люксент» та ТОВ «Інтернешнл Транс Компані» по операціях, які на думку відповідача, не мають реального характеру.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Як свідчать матеріали справи, позивач уклав угоду (контракт) з ПП «Люксент» (постачальник) від 15.01.2010 р. №ЛЮ 10/01/15-1 про купівлю-продаж товару, відповідно до якої постачальник мав поставити покупцю товар, а покупець зобов'язався прийняти його у власність та здійснити оплату.

За умовами контракту, поставка товару мала здійснюватись шляхом самовивозу зі складу, що розташований за адресою - м. Керч, вул. Кокоріна, 59, автомобільним транспортом покупця та/або третіх осіб.

На виконання умов вказаного контракту постачальником у березні та квітні 2010 року поставлено позивачу жерсть лаковану, про що видано (оформлено) податкові накладні.

У подальшому придбаний позивачем товар був реалізований на користь третіх осіб, що підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними.

Суми податку на додану вартість у розмірі 1 523 135,00 грн. та 1 460 030,00 грн. на підставі отриманих податкових накладних включені позивачем до складу податкового кредиту, відповідно березня та квітня 2010 року, та відображені у реєстрі отриманих податкових накладних відповідних податкових періодів.

При цьому, за висновками податкового органу, позивачем безпідставно сформовано податковий кредит по господарським взаємовідносинам з ПП «Люксент», оскільки, у ході проведених перевірок ним не встановлено факту передачі товарно-матеріальних цінностей від контрагента позивачу у зв'язку з відсутністю документів, які засвідчують умови приймання-передачу товару, транспортування, зберігання, тощо. Крім того, відповідач в обґрунтування своїх доводів посилається на дані системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України, відповідно до яких встановлено розбіжність, включеної позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість і контрагента - ПП «Люксент», яка не задекларована у складі податкового зобов'язання.

Натомість, як було встановлено у ході розгляду справи, вказані висновки податкового органу спростовуються наявними первинними документами: договором поставки від 15.01.2010 р. №ЛЮ 10/01/15-1, податковими деклараціями ПП «Люксент» з податку на додану вартість за березень, квітень 2010 року (з відміткою податкового органу про отримання таких декларацій), розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту ПП «Люксент» у розрізі контрагентів (Додаток № 5 до декларації з податку на додану вартість) за березень, квітень 2010 року (з відміткою податкового органу про отримання таких декларацій), видатковими та податковими накладними за березень, квітень 2010 року, довіреностями на отримання товарів, виписками з банку по особовому рахунку позивача.

Отже, наведені обставини дали суду першої інстанції підстави для обґрунтованого висновку про наявність у позивача правових підстав для включення спірних сум податку на додану вартість по господарським операціям з ПП «Люксент» до складу податкового кредиту березня, квітня 2010 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів.

Також посилання податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, як на підставу відсутності права на формування податкового кредиту спірного періоду, спростовується умовами договору, відповідно до якого поставка товару здійснювалася контрагентом позивача - ТОВ «Інтернешнл Транс Компані».

Не можна визнати обґрунтованими і доводи відповідача стосовно безпідставного включення позивачем до податкового кредиту липня 2010 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Інтернешнл Транс Компані».

Так, між позивачем та ТОВ «Інтернешнл Транс Компані» укладено договір перевезення вантажів (транспортного експедирування) від 04.06.2010 р. №0406/1, згідно якого останній (експедитор) зобов'язався за плату та за рахунок позивача (клієнт) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

На підставі отриманих від ТОВ «Інтернешнл Транс Компані» податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту липня 2010 року суму податку на додану вартість сплачену у ціні придбаних послуг у розмірі 15 225,00 грн.

Однак, контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що господарські операції позивача з вказаним контрагентом не підтверджуються, з огляду на відсутність у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, транспортних засобів, тощо.

Вказані висновки податкового органу, обґрунтовано не взяті до уваги судом першої інстанцій, оскільки правомірність формування позивачем податкового кредиту липня 2010 року підтверджується наявними у матеріалах справи договором від 04.06.2010 р. №0406/1 про перевезення товарів автомобільним транспортом, укладеним між позивачем та ТОВ «Інтернешнл Транс Компані», актами здачі-приймання робіт (послуг) за липень 2010 року, товарно-транспортними накладними за червень-липень 2010 року, податковими накладними за липень 2010 року, актами здачі-приймання-робіт за липень 2010 року, разовими договорами-заявками на липень 2010 року на проведення послуг щодо завантаження-розвантаження товарів та виписками з банку по особовому рахунку позивача.

Слід також зазначити, що податкове законодавство, чинне на час вчинення спірних правовідносин, не ставило у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

З урахування наведених нормативних положень, суд першої інстанції правомірно визначився із тим, що спірні суми податку на додану вартість, правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту у періодах, що перевірялися, оскільки підтверджені відповідними первинними документами.

Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції при визнанні протиправними оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Західно-Український Консорціум» задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 р. у справі №2а-6692/11/1370 скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2011 р. у справі №2а-6692/11/1370 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.