Ухвала суду № 39960919, 10.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

10 червня 2014 рокусправа № 804/13351/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМ Груп" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В :

09 жовтня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМ Груп" звернулося до суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення за ф. «Р» від 12.07.2013 року № 0002312220 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 14137,13 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 3534,28 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року задоволено; визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення за формою «Р» за № 0002312220 від 12.07.2013 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 14137,13 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 3534,28 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Лівобережна об'єднанана державна податкова інспекція м.Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити ТОВ "ВМ Груп" в задоволені позовних вимог повністю.

Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу №678 від 13.06.13 року, виданого Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська Омельченко В.М. - головним державним податковим ревізором інспектором, відповідно до п. 79.2 ст. 79 та обставин визначених п.79.2 ст. 79 п.п. 78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ВМ Груп" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Лігран» за квітень, липень-серпень 2012 року, ТОВ «Шоковіта» за вересень, жовтень, грудень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 26 червня 2013 року № 2458/22-4/33857865, в якому зафіксовано порушення: 1. ст. 203.ст. 215. ст. 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства;

2. п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.7. п.201.4, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у ТОВ «Лігран» у квітні, липні та серпні 2012 року, ТОВ «Шоковіта» у вересні, жовтні, грудні 2012 року на загальну суму 14137,13 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення за формою «Р» за № 0002312220 від 12.07.2013 року про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 14137.13 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 3534,28 грн. (а.с.109).

02.07.2013 року вих. № 02/07-1 ТОВ "ВМ Груп" подали заперечення до акту документальної позапланової невиїзної перевірки начальнику Лівобережної МДПІ м.Дніпропетровска (а.с.69-72).

10.07.2013 року Лівобережна МДПІ м.Дніпропетровска повідомила, що висновки за результатами акту перевірки №2458/22-4/33857865 від 26.06.13 року є правомірними та такими. що не суперечать діючому законодавству (а.с.73-94).

23.07.2013 року ТОВ "ВМ Груп" подали скаргу на акт №2458/22-4/33857865 від 26.06.13 року та відповідь на заперечення від 10.07.2012 року №438/10/22-4 (а.с.95-103).

23.09.2013 року Головне управління Міндоходів у Дніпропетровській області скарга ТОВ "ВМ Груп" була залишина без задоволення (а.с.104-107).

Як вбачається з матеріалів справи, в ході перевірки встановлено правочини, укладені між позивачем та контрагентами, які порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано, з метою ухилення від сплати податків на загальну суму 14137,13 грн.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між ТОВ "ВМ Груп" та ТОВ «Лігран» укладено договір купівлі-продажу від 26.01.2012 року №32 (а.с.110-111) та договір купівлі-продажу від 04.09.2012 року № 89 з ТОВ «Шоковіта» (а.с.112-113).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем надано договір №32 укладений з ТОВ «Лігран» та договір 89 укладений з ТОВ «Шоковіта» з усіма первинними документами (податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, виписками з рахунків, які наявні в матеріалах справи).

Що стосується висновку відповідача про порушення позивачем ст.228 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідності із вказаною статтею, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного Суду України в п. 18 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"зазначив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".

Таким чином, законодавством відокремлено порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачено наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи в даному випадку визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Доказів наявності умислу у сторін на здійснення правочину його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (вирок суду про притягнення сторін цього договору до кримінальної відповідальності тощо) відповідач не зазначив.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Отже, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: Т.С. Прокопчук