ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
05 грудня 2012 року
справа № 2а-4278/09
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Проценко О.А.
суддів: Туркіної Л.П. Шлай А.В.
за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя
на постанову: Запорізького окружного адміністративного суду від 21.10.2009р. у справі № 2а-4278/09
за позовом: Приватного підприємства "Інтеза-Груп"
до: Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя
про: скасування податкового повідомлення – рішення,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення–рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 14.07.2009р. № 0005461501/0.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що при прийняті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач неправильно застосував положення Законів України (далі – ЗУ) "Про податок на додану вартість", "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а висновки, наведені в акті перевірки є хибними та безпідставними, суперечать чинному законодавству з питань оподаткування, виходячи з наступних правових підстав : по-перше, при опису порушення за січень 2009 року, податковим органом не зазначено завищення податкового кредиту по податкових накладних в розрізі помісячно, окремо по податкових накладних за січень 2008 року та за лютий 2008 року. Окрім того на першій сторінці акту перевірки № 504/16/35596099 від 09.07.2009 підприємства ПП "Інтеза-Груп" податковий орган в розділі "Загальні положення" (відомості про підприємство) вказує повну назву перевіряємого підприємства – приватне підприємство "Зовнішньоторговельна компанія "КАФ". При складенні акту перевірки відповідачем фактично взагалі не відображено будь-яких доказів стосовно факту порушення із заниженням податкового кредиту, зокрема не чітко викладено зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, не зазначено період фінансово-господарської діяльності платника податків, а саме місяць в якому дане порушення здійснено і при цьому не додано до акту перевірки письмові пояснення посадових осіб суб’єкта господарювання щодо встановлених порушень. Податковим органом не зазначено взагалі первинних документів, на підставі яких вчинено записи у податковому і бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення. При цьому в акті перевірки відповідачем не зазначено, що у підприємства відсутні первинні документи або ненадані для перевірки. До акту не додано пояснення посадових осіб або інших працівників суб’єкта господарювання, що перевірявся щодо відсутності первинних та інших документів.
Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Суд погодився з позицією позивача з посиланням на ст. 15 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ст. 15 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити позивача в задоволенні позовних вимог. На думку відповідача суд не встановив та не надав належної правової оцінки фактичним обставинам справи, а також невірно застосував норм матеріального права. Відповідав посилається на те, що за результатами проведеної невиїзної документальної (камеральної) перевірки підприємства позивача встановлено порушення останнім п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме, платником податків включено до дозволеного податкового кредиту в деклараціях з січня по квітень 2009 року суми за податковими накладними, виписаними у грудні 2007 року, січні-лютому 2008 року. Зазначає, що податкова накладна має бути отримана покупцем у звітному періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобов’язань продавця (п. 7.3 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість"). Платник податку, який не отримав податкову накладну, але оплатив товари (послуги) та отримав їх, має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту (п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість"). Вказує, що законом не передбачено можливості платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит. На думку відповідача, якщо на дату виникнення права на податковий кредит платник таким правом не скористався, вважається, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Як свідчать матеріали справи, з 08.07.2009 по 09.07.2009 Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя проведена невиїзна документальна (камеральна) перевірка з питання виявлення арифметичних або методологічних помилок у поданій приватним підприємством "Інтеза-Груп" звітності з податку на додану вартість за період – січень, лютий, березень, квітень 2009 року.
За результатами даної перевірки складено акт № 504/16/35596099 від 09.07.2009. На підставі вказаного акту відповідач направив позивачу податкове повідомлення–рішення №0005461501/0 від 14.07.2009, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 2757269,00 грн., в тому числі основного платежу з податку на додану вартість (далі – ПДВ) в сумі 1979907,00 грн., та штрафних санкцій на суму 777362,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що адміністративне оскарження даного податкового повідомлення – рішення позивач не здійснював. Разом з тим, не погоджуючись із податковим органом позивач звернувся до суду з даним позовом. Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.
Щодо нарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств висновки суду є такими, що відповідають матеріалам справи та нормам матеріального права.
Так, згідно з п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Пунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
За приписами ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Як свідчать матеріали справи, ПП "Інтеза-Груп" були укладені договори : щодо надання послуг б/н від 28.12.2007 та купівлі-продажу № 01/14 від 25.12.2007, № 01/11 від 19.12.2007, № 01/12/ від 26.12.2007, № 01/10 від 19.12.2007, № 01/16 від 14.12.2007. Зазначеними договорами було передбачено, що виконані роботи оформлюються відповідними актами здачі-прийняття робіт, та підтверджені видатковими накладними.
Аналізуючи фактичні обставини справи, суд першої інстанції застосовує норми пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідно до яких контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:
а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;
б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;
в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.
За висновками суду позиція податкового органу суперечить вимогам чинного законодавства. Так, згідно з абз.2 пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
За приписами пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону, вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до вимог пп. 7.2.6 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням (за умови виконання норм пп. 7.4.1 Закону), включаються до податкового кредиту того звітного періоду, в якому фактично отримано податкові накладні. Зазначені суми відображаються у рядку 10.1 податкової декларації з ПДВ за поточний звітний період. При цьому додаток до податкової декларації з ПДВ "Розрахунок коригування сум ПДВ" не заповнюється, оскільки коригування раніше відображеного податкового кредиту в даному випадку не здійснюється.
Судом враховано надані позивачем податкові накладні, які були включені до податкових декларацій за січень–квітень 2009 р. Вказаними документами підтверджується факт отримання позивачем податкових накладних із запізненням, відповідно у січень-квітень 2009 р.
Також суд враховув терміни позовної давності, встановлені ст. 15 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Норми цієї статті застосовуються до порядку визначення податкових зобов'язань, а також повернення надміру сплачених або відшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів). А оскільки податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується у момент виникнення податкового зобов'язання, то до неї також застосовуються норми зазначеного вище Закону. Аналогічне правило застосовується і під час формування податкового кредиту. Тому, заперечення відповідача в цій частині також є необґрунтованими.
Вірно встановивши обставини справи, з урахуванням вищевказаних норм суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обставини, які стали підставою для нарахування податкового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Тобто податковий орган неправомірно дійшов висновків про порушення платником податку вимог пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в частині подання до податкових декларацій за січень-квітень 2009 та необґрунтовано прийняв спірне податкове повідомлення-рішення з визначенням податкового зобов’язання позивачу.
За встановлених обставин аналіз норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав, що доводи апелянта не спростовують висновків суду. Рішення суду є обґрунтованим та законним, що виключає можливість його скасування. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду – без змін.
Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.10.2009р. у справі № 2а-4278/09 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.10.2009р. у справі № 2а-4278/09 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.212 КАС України.
Дата виготовлення повного тексту ухвали 28.07.2014р.
Головуючий: О.А. Проценко
Суддя: Л.П. Туркіна
Суддя: А.В. Шлай
Судове рішення № 39960624, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд було прийнято 05.12.2012. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 38697/09. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: