Ухвала суду № 39958300, 10.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"10" липня 2014 р.

справа № 804/4857/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року у справі №804/4857/13-а за позовом приватного підприємства „НВК УКРМЕТАЛПРОДУКТ” до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „НВК УКРМЕТАЛПРОДУКТ” (далі за текстом – ПП „НВК УКРМЕТАЛПРОДУКТ”) звернулось до суду з позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі за текстом – Лівобережна МДПІ м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС), в якому просило визнати прийняте Лівобережною МДПІ м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС податкове повідомлення-рішення №0000442290 від 19.03.2013 року протиправним та скасувати.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми „Р” №0000442290 від 19 березня 2013 року, прийняте Лівобережною МДПІ м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що на підставі наказу №210 від 18.02.2013 року та відповідно до вимог п.79.2 ст.79 Податкового Кодексу України та обставин визначених п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України, Лівобережною МДПІ м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП „НВК УКРМЕТАЛПРОДУКТ” з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „Старт-Д” за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №807/227/354446560 від 22.02.2013 року, відповідно до висновків якого позивачем порушено вимоги ст. 203, ст.215, ст.228, ст.662, ст. 655, ст.656 Цивільного Кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1ст.200, п.201.7, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у квітні 2012 року від ТОВ „Старт-Д” на загальну суму 131422,6 грн., в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 131422. 60 грн.

Як вбачається з акта перевірки, встановлені з боку позивача порушення пов’язуються відповідачем із відомостями про нікчемність всіх правочинів, що укладались контрагентом позивача ТОВ „Старт-Д”, отриманими за результатами акту №7203/224/32694059 від 21.12.12р. ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ „Старт-Д”. При цьому, згідно зазначеного акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська метою проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ „Старт-Д” та предметом дослідження під час її здійснення могли бути виключно господарські взаємовідносини ТОВ „Старт-Д” з наступними платниками податків: ТОВ “Пасіфік”, ТОВ “Олімп”, ПП “СВ Гермес”, БПП „Сура”, ТОВ „Хімагросервіс”, ТОВ „Інфотерм”, ПВП „Форест” за певні періоди, їх реальність та повнота відображення в податковому обліку.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми „Р” №0000442290 від 19 березня 2013 року, яким позивачу донараховано податок на додану вартість на загальну суму 164 279 грн.(основний платіж - 131 423 грн., штрафна санкція - 32 856 грн.).

Судом встановлено, що 01.04.2012 року ПП „НВК УКРМЕТАЛПРОДУКТ” укладено із ТОВ „Старт-Д” договір оренди технічного обладнання №25.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ „Старт-Д” були виписані позивачу податкові накладні на загальну суму 788 535,6 грн. (у тому числі ПДВ 131 422,6 грн.), суми податку на додану вартість по яким були включені ПП „НВК УКРМЕТАЛПРОДУКТ” до складу податкового кредиту податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 року. Оплата товару та фактичне його отримання підтверджується актами надання послуг.

Відповідно до приписів пп.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.п.198.2 ст.198 вказаного Кодексу).

Згідно ч.2 п.п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом першої інстанції на підставі досліджених первинних документів зроблено обґрунтований висновок, що надані позивачем первинні документи, підтверджують виконання господарських операцій та мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні”, ст. 44 Податкового кодексу України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995р.

Крім того, висновки акта перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем та його контрагентом вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні” не визначають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні” та Податковим кодексом України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч.1 та ч.2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентом, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Крім того, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов’язку щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) вступає у зв’язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов’язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Враховуючи наведене, оцінивши всі докази у справі в їх сукупності, судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій та протиправність оскаржуваного податкового повідомлення – рішення форми „Р”.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2013 року у справі №804/4857/13-а – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров