Постанова № 39951881, 12.06.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

12 червня 2014 року справа № 814/506/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомжитлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради "Бриз", вул. Біла, 2, м. Миколаїв, 54038

доДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г. Петрової, 2-а, м. Миколаїв, 54029

провизнання протирпавними і скасування податкових повідомлень-рішень від 24.09.13 р. № 0001732201, від 28.11.13 р. № 0002222201 В С Т А Н О В И В:

Житлово-комунальне підприємство Миколаївської міської ради "Бриз" (далі - позивач, ЖКП ММР "Бриз") звернулось із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївської області (далі - відповідач, ДПІ), в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшені грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість (далі - ПДВ) і застосовані штрафи.

Ухвалою від 26 травня 2014 р. суд прийняв часткову відмову позивача від адміністративного позову та закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 24 вересня 2013 р. № 0001732201 в частині грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 8488,93 грн. та штрафу в розмірі 477,75 грн., а також в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 28 листопада 2013 р. № 0002222201 в частині грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 2847,66 грн. та штрафу в розмірі 295,25 грн. (т. 5. а. с. 168-170).

З урахуванням зазначеної ухвали, суд розглядає позовні вимоги щодо визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 24 вересня 2013 р. № 0001732201 в частині грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 223482,07 грн. та штрафу в розмірі 42563,50 грн., визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 28 листопада 2013 р. № 0002222201 в частині грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 28461,34 грн. та штрафу в розмірі 7361,0 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано на безпідставність висновків ДПІ про безтоварний характер правочинів ЖКП ММР "Бриз" із ТОВ "Віп-Строй-ЛТД", ТОВ "Електросила-Миколаїв", ТОВ фірма "Авантехтранс" і ТОВ "Енерго-Техноком", які зроблені всупереч наявності у позивача всіх первинних документів. Суд звертає увагу на те, що як вбачається з матеріалів адміністративної справи, безтоварність правочинів була однією, але не єдиною підставою для донарахування позивачу податків. З приводу інших підстав, з якими ДПІ пов'язує нарахування податків, позивач жодних обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, в позовній заяві не навів.

Відповідач позов не визнав, в запереченнях, без прив'язки до обставин, навів норми податкового законодавства, які, на його думку, порушені ЖКП ММР "Бриз" (т. 4 а. с. 23-28).

Під час розгляду справи за загальними правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), сторони подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження (т. 5 а. с. 175-176). Згідно ст. 122 ч. 4 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи, що обидві сторони скористались своїм правом на розгляд справи за їх відсутності та приймаючи до уваги те, що їх вимоги і заперечення викладені письмово, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною нормою КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір, суд виходить за наступного.

У липні-серпні 2013 р. ДПІ провела документальну планову виїзну перевірку ЖКП ММР "Бриз" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2010 р. до 31 грудня 2012 р., результати якої оформлені актом від 2 вересня 2013 р. № 588/14-04-22-01/33250539 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 27-161).

У висновку акту перевірки вказано на порушення ЖКП ММР "Бриз" наступних вимог податкового законодавства:

- ст. 1 п. 1.22. пп. 1.22.1., ст. 3 п. 3.1., ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.6., ст. 5 п. 5.1., п. 5.2. пп. 5.2.1., п. 5.3. пп. 5.3.9. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.257., ст. 134 п. 134.1., ст. 135 п. 135.1., п. 135.5. пп. 135.5.4., ст. 138 п. 138.1. пп. 138.1.1., п. 138.2., п. 138.4., п. 138.8., ст. 139 п. 139.1. пп. 139.1.5., 139.1.9., 139.1.12., розділ XX підрозділ 4 п. 13 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 231971,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.4., п. 7.7. пп. 7.7.1. Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 198 п. 198.3., п. 198.6., ст. 200 п. 200.1., п. 200.2. ПК України, що призвело до заниження ПДВ на суму 32159,0 грн.

24 вересня 2013 р. ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001732201, яким збільшила ЖКП ММР "Бриз" грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 231971,0 грн. і застосувала штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 43041,25 грн., а також 28 листопада 2013 р. податкове повідомлення-рішення № 0002222201, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 31309,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 7656,25 грн. (т. 1 а. с. 23-26).

Як слідує з матеріалів адміністративної справи, нарахування податку на прибуток підприємств відповідач пов'язує з такими обставинами:

- отримання ЖКП ММР "Бриз" безповоротної фінансової допомоги від КП "Миколаївліфт"; сума податку на прибуток підприємств, який донарахований на цій підставі складає 89467,0 грн., застосований штраф - 17184,0 грн.;

- завищення витрат, у зв'язку із включенням до їх складу вартості послуг від КП "Миколаївліфт", які не були фактично оплачені позивачем; сума донарахованого податку складає 50007,0 грн., застосований штраф - 11569,0 грн.;

- безпідставне віднесення до складу витрат коштів за послуги від КП "Миколаївліфт", які не були фактично оплачені в тому періоді, в якому включені до складу витрат; сума податку - 3160,0 грн., штраф не застосовувався;

- безнадійна заборгованість перед ТОВ "Віп-Строй-ЛТД"; сума податку - 19782,0 грн., штраф - 4945,0 грн.;

- безтоварні операції із ТОВ "Віп-Строй-ЛТД", ТОВ "Електросила-Миколаїв", ТОВ фірма "Авантехтранс" і ТОВ "Енерго-Техноком"; загальна сума податку - 47050,0 грн., штраф - 8864,0 грн. (до загальної суми податку в тому числі включена сума податку на прибуток підприємств в розмірі 4207,56 грн., яка донарахована у зв'язку із включенням до складу витрат вартості ремонту, який не перевищує 10% відсотків загальної вартості основних засобів ЖКП ММР "Бриз", сплачена ТОВ "Енерго-Техноком");

- включення до складу витрат коштів, сплачених за договором ФОП ОСОБА_1, яка не мала дозвільних документів, на виконання робіт, обумовлених договором; сума податку - 14016,0 грн., штраф не застосовувався.

Інший податок - ПДВ, донарахований позивачу виключно на підставі оцінки ДПІ його правочинів як безтоварних (в частині інших обставин, які призвели до нарахування ПДВ, провадження у справі закрито).

ДПІ вважає, що ЖКП ММР "Бриз" невірно визначило доход внаслідок не включення до нього суми безповоротної фінансової допомоги в розмірі 373581,47 грн., отриманої від КП "Миколаївліфт".

Як слідує з акту перевірки, у період з травня 2005 р. до березня 2010 р. позивач отримував послуги від КП "Миколаївліфт" і станом на 1 квітня 2010 р. позивач має кредиторську заборгованість перед цим постачальником в загальній сумі 373582,0 грн.

Як визначено ст. 1 п. 1.25. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який регулював правовідносини на час їх виникнення, безнадійна заборгованість - це заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 1 п. 1.22. пп. 1.22.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.6. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Таким чином, сума коштів, яку позивач повинен був сплатити КП "Миколаївліфт", за отримані послуги, в розмірі 373582,0 грн., але не сплатив і щодо стягнення якої закінчився трирічний строк, набула статусу безнадійної заборгованості, яка за правилами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вважається безповоротною фінансовою допомогою та повинна включатись до валового доходу позивача.

Отже, висновок відповідача про те, що позивач занизив валовий доход, не включивши до нього суму безповоротної фінансової допомоги, є вірним.

Заперечення позивача з приводу того, що за його даними заборгованість перед КП "Миколаївліфт" складає близько 40000,0 грн., суд знаходить безпідставним, адже взята ДПІ до уваги сума заборгованості в 373582,0 грн. відображена самим позивачем у картці рахунку 685 "Розрахунки з іншими кредиторами", що зафіксовано на сторінці 15 акту перевірки (т. 1 а. с. 41).

Вірним є і наступний послідовний висновок відповідача про те, що оскільки позивач не здійснив оплату послуг, наданих КП "Миколаївліфт", тобто не відбулась компенсація вартості цих послуг, відповідно, відсутні підстави для віднесення вартості цих неоплачених послуг до складу валових витрат, так як ст. 5 п. 5.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Аналогічним чином суд оцінює і нарахування позивачу податку на прибуток підприємств у зв'язку із отриманням безповоротної фінансової допомоги в сумі 94202,0 грн. від ТОВ "Віп-строй-ЛТД" - кредиторська заборгованість перед постачальником виникла у IV кварталі 2010 р., на час перевірки позивач не розрахувався із названим постачальником і щодо цієї кредиторської заборгованості сплинув строк позовної давності, а крім того 20 грудня 2011 р. рішенням господарського суду Миколаївської області ТОВ "Віп-строй-ЛТД" визнано банкрутом і 10 січня 2012 р. проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Позивач наполягає на тому, що він не був обізнаний про банкрутство ТОВ "Віп-строй-ЛТД", але в даному випадку це не має правового значення, так як у правовідносинах позивач - ТОВ "Віп-строй-ЛТД", саме останнє виступає кредитором, а позивач є боржником, а тому вимоги мали б заявлятись до нього, а не ним і закон не ставить реалізацію повноважень в залежність від обізнаності чи необізнаності позивача.

Відповідно до розділу XX підрозділ 4 п. 13 ПК України, тимчасово до 1 січня 2014 року датою збільшення доходів підприємств житлово-комунального господарства від надання житлово-комунальних послуг є дата надходження коштів від споживача на банківський рахунок або в касу платника податку, крім випадків, якщо таке надходження відбувається у рахунок погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

При цьому підприємства житлово-комунального господарства у складі собівартості реалізації житлово-комунальних послуг визнають витрати на придбання товарів, робіт, послуг у сумі фактично сплачених за них коштів, крім випадків якщо така сплата відбувається в рахунок погашення заборгованості за такі роботи, послуги, придбані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Перевіркою позивача встановлено, що ним у II кварталі 2011 р. було включено до собівартості комунальних послуг суму ПДВ в розмірі 13739,0 грн., яка фактично не була сплачена ним постачальнику, що на підставі вищенаведених норм ПК України виключає можливість включення цієї суми ПДВ до складу собівартості послуг.

Безпідставним є висновок ДПІ про завищення позивачем витрат у зв'язку із включенням до їх складу оплати послуг ФОП ОСОБА_2, яка не мала дозволу на виконання робіт, обумовлених змістом правочину.

Так, позивач і ФОП ОСОБА_2 1 вересня 2011 р. уклали договір, за умовами якого контрагент зобов'язувався виконати роботи пов'язані із перевіркою димових і вентиляційних каналів. Позивач сплатив контрагенту загалом 60938,0 грн. Відповідач вважає, що оскільки ФОП ОСОБА_2 не має спеціального дозволу на виконання робіт за договором, витрати в розмірі 60938,0 грн. протиправно включені позивачем до складу своїх витрат.

В даному випадку, наявність чи відсутність у контрагента спеціального дозволу не має правового значення, так як за виконання робіт без отримання дозвільних документів відповідальність несе контрагент - ФОП ОСОБА_2 В акті перевірки відображена наявність у позивача первинних документів у виді актів приймання-передачі наданих послуг, складання яких передбачено договором, а також факт оплати цих послуг, а тому позивач правомірно, на підставі ст. 138 ПК України, збільшив свої витрати.

ПДВ позивачу був донарахований на підставі відсутності деяких податкових накладних, у зв'язку із їх повторним включенням до складу податкового кредиту, а також на підставі оцінки правочинів позивача як безтоварних.

Позивач погодився із наявністю перших двох обставин, але вважає безпідставним визначення податкових зобов'язань із ПДВ у зв'язку із висновком ДПІ про безтоварність правочинів.

Так, такий висновок відносно ТОВ "Віп-Строй-ЛТД" ґрунтується виключно на даних акту про неможливість проведення зустрічної звірки цього суб'єкту господарювання від 15 лютого 2013 р.

Відповідно до п. 4.4. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 р. № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 3). В свою чергу, додаток 3 до вказаних Методичних рекомендацій містить зразок форми акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, з якого слідує, що в ньому неможливо робити висновок про порушення податкового законодавства - такий акт повинен містити тільки загальну інформацію про платника податків та фіксувати факт неможливості проведення звірки із зазначенням причини цього, а тому такий доказ, як акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Віп-Строй-ЛТД" не відповідає критерію належності, встановленому ст. 70 ч. 1 КАС України і не може братись судом до уваги. Інших доказів на підтвердження свого висновку відповідачем не надано.

Крім того, суд звертає увагу на сплив значного проміжку часу між господарською операцією позивача із ТОВ "Віп-Строй-ЛТД" та складанням акту про неможливість проведення зустрічної звірки останнього. Так, договір позивача із ТОВ "Віп-Строй-ЛТД" укладено 5 січня 2010 р. і він діяв до 31 грудня того ж року, тоді як акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Віп-Строй-ЛТД" складено тільки від 15 лютого 2013 р., тобто більше ніж через 2 роки, а тому такий акт не може достовірно фіксувати стан контрагента на час виконання договору, укладеного із позивачем.

Заперечуючи фактичне виконання договірних зобов'язань перед позивачем з боку ТОВ "Електросила-Миколаїв", ТОВ фірма "Авантехтранс" і ТОВ "Енерго-Техноком", відповідач в акті перевірки позивача відобразив дані актів перевірок перелічених контрагентів.

Аналізуючи ці доводи відповідача, суд відзначає, що всі ці постачальники перевірялись не на предмет їх взаємовідносин із позивачем, а виключно із іншими суб'єктами господарювання, тобто за логікою ДПІ, оскільки господарські операції контрагентів позивача (ТОВ "Електросила-Миколаїв", ТОВ фірма "Авантехтранс", ТОВ "Енерго-Техноком") із власними постачальниками є сумнівними, то і правочини позивача із ними слід розцінювати, як штучні, але суд не може погодитись із правомірністю розповсюдженням податковим органом висновків щодо безтоварного характеру правочинів у ланцюгу на позивача, так як такий підхід суперечить принципу індивідуальної відповідальності, закріпленому ст. 61 Конституції України.

Таким чином, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження свого висновку про безтоварність правочинів позивача, а тому суд знаходить його недоведеним.

З урахуванням встановлених судом обставин справи, суд визнає протиправним і скасовує податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2013 р. № 0001732201 в частині грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 61066,0 грн. та штрафу в розмірі 8864,0 грн., а податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2013 р. № 0002222201 визнає протиправним і скасовує повністю.

На підставі ст. 4 ч. 3 Закону України "Про судовий збір", позивач сплатив 10% розміру ставки судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, в сумі 487,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3421 від 14 лютого 2014 р. (т. 1 а. с. 2). У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, за правилами ст. 94 ч. 3 КАС України, позивачу присуджується 170,52 грн.

Відповідно до ст. 4 ч. 3 Закону України "Про судовий збір", решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги. Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, а названий Закон не містить застережень щодо неможливості або обмежень для стягнення судового збору з державних органів, в тому числі і тих, які звільнені від сплати судового збору і повністю фінансуються з Державного бюджету України, з позивача стягується 3166,80 грн., а з відповідача 1534,68 грн. на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 122, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2013 р. № 0001732201, визнати протиправними і скасувати в частині грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 61066,0 грн. та штрафу в розмірі 8864,0 грн.

3. Податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2013 р. № 0002222201, визнати протиправним і скасувати повністю.

4. Присудити житлово-комунальному підприємству Миколаївської міської ради "Бриз" з Державного бюджету України судовий збір в сумі 170,52 грн.

5. Стягнути з житлово-комунального підприємства Миколаївської міської ради "Бриз" судовий збір в сумі 3166,80 грн. на користь Державного бюджету України (р/р 31217206784002 УДКСУ у м. Миколаєві, код 37992781, МФО 826013, ЄДРПОУ 35356555).

6. Стягнути з державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївської області на користь Державного бюджету України (р/р 31217206784002 УДКСУ у м. Миколаєві, код 37992781, МФО 826013, ЄДРПОУ 35356555) 1534,68 грн. судового збору.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз