Ухвала суду № 39942886, 24.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" липня 2014 р. м. Київ К/800/29936/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Леонтович К.Г.; Логвиненка А.О., секретар судового засідання - Наумець О.В.;

за участю: представника позивача - Кожарко О.О.; представників відповідача - Терентьєва В.В. та Копейчикова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕТКРЕКЕР» про стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Київське ОВФСЗІ) звернулося до суду з позовом до ТОВ «НЕТКРЕКЕР» (Товариство) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів.

Зазначали, що відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач протягом 2009-2011 років мав обов'язок створити відповідно 6, 10 та 16 робочих місць для інвалідів, проте фактична середньооблікова чисельність працевлаштованих інвалідів за ці роки склала відповідно 2, 4 та 5 осіб.

Посилаючись на те, що невиконання вказаного нормативу тягне за собою застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій, просили стягнути з відповідача їх суму з урахуванням пені в загальному розмірі 3 099 597,27 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Київське ОВФСЗІ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, представників сторін, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що середньооблікова кількість працівників Товариства у 2009 році склала 159 осіб, у 2010 році - 261 особа, у 2011 році - 398 осіб. Таким чином у Товариства виник обов'язок створити робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2009 році - 6 місць, у 2010 році - 10 місць, у 2011 році - 16 місць. При цьому, фактична середньооблікова чисельність працевлаштованих інвалідів за 2009 рік склала 2 особи, за 2010 рік - 4 особи, за 2011 рік - 6 осіб.

Також встановлено, що Товариство здійснювало інформування Печерського районного центру зайнятості про наявність місць для працевлаштування інвалідів шляхом подачі звітів форми 3-ПН за лютий, березень, червень - вересень, листопад 2009 року, січень, лютий, квітень, липень, жовтень 2010 року та червень 2011 року.

У звітах в описі вакансії програміста прикладного зазначалось про можливість працевлаштування претендентів з інвалідністю.

За 2009-2011 роки Центром зайнятості направлено для працевлаштування до ТОВ «НЕТКРЕКЕР» одну особу-інваліда.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що відповідач вжив усіх залежних заходів для уникнення порушення, тому звільняється від відповідальності. Також зазначили про неправильність обчислення розміру санкцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.

За правилами статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (Закон № 875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини третьої статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

У частині першій статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Сторонами не заперечується, що відповідачем не виконано передбачений законодавством норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Колегія суддів зазначає, що на суб'єкта господарювання не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб для працевлаштування, за відсутності інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Як вбачається з матеріалів справи, окрім інформування центру зайнятості, відповідач вживав заходів з пошуку працівників-інвалідів самостійно, шляхом розміщення інформації у мережі Інтернет, а особи-інваліди, які працювали у спірний період в ТОВ «НЕТКРЕКЕР» (2, 4 та 5 осіб у 2009, 2010 та 2011 роках відповідно), працевлаштовані внаслідок здійснення їх пошуку самим Товариством.

За таких обставин, необґрунтованим вбачається твердження позивача про наявність у діях Товариства у повному обсязі вини щодо невиконання нормативу та не наведено об'єктивних доводів щодо того, чи могло Товариство уникнути скоєння правопорушення лише шляхом інформування Центру зайнятості.

Доводи позивача про невідповідність оскаржуваних рішень судів висновкам Верховного Суду України (викладених у постановах від 4 липня 2011 року № 21-159а11 та від 11 червня 2013 року № 21-63а13) не знаходять свого підтвердження, оскільки у справі, що розглядається, та вказаних постановах, відсутня тотожність обставин. Зокрема, ТОВ «НЕТКРЕКЕР» хоч і не щомісячно, але зверталося до центру зайнятості щодо направлення інвалідів, та прийняло на роботу єдину особу-інваліда, направленого Центром зайнятості. За таких відмінних обставин, застосування повного розміру санкцій, як цього вимагає позивач, суперечить принципам розсудливості та пропорційності.

Колегія суддів звертає увагу, що скасувавши попередні рішення судів про задоволення позову, та направивши справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України надав позивачу можливість перерахувати розмір санкцій з урахуванням ступеня вини Товариства, проте Київське ОВФСЗІ ухилилося від перерахунку, пославшись на відсутність методики його здійснення.

У касаційній скарзі Київське ОВФСЗІ не наводить жодних доводів щодо спростовання висновків судів про неправильний спосіб обчислення розміру санкцій.

Тому касаційна скарга не є обґрунтованою та не дає підстав вважати оскаржувані рішення судів такими, що ухвалені з порушеннями норм матеріального або процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

К.Г.Леонтович

А.О.Логвиненко