Ухвала суду № 39942857, 29.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2014 р. м. Київ К/800/21721/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Мороза В.Ф.; Розваляєвої Т.С., розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Славутський комбінат «Будфарфор» до Хмельницької митниці Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою Хмельницької митниці Міністерства доходів і зборів України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У січні 2014 року ПАТ «Славутський комбінат «Будфарфор» (Товариство) звернулося до суду з позовом до Хмельницької митниці Міністерства доходів і зборів України (Митниця) про скасування рішення про визначення митної вартості, картки відмови у митному оформленні, та про зобов'язання вчинити дії.

Зазначали, що оскаржуваним рішенням Митниці від 29 липня 2013 року визначено митну вартість ввезеного позивачем товару (меблі для ванних кімнат) за шостим (резервним) методом, та відмовлено у прийнятті митної декларації у зв'язку з таким коригуванням.

Посилаючись на те, що надали митному органу усі необхідні документи, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, просили скасувати рішення Митниці від 29 липня 2013 року № 400040000/2013/000029/1, а також картку відмови у митному оформленні від 29 липня 2013 року № 400040000/2013/000029. Також просили зобов'язати Київську міжрегіональну митницю Міндоходів здійснити митне оформлення за ціною контракту.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Митниця, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що відповідно до зовнішньоекономічного контракту з фірмою PHU «DEFTRANS» (Польща) у липні 2013 року позивачем ввезено на митну територію України партію меблів для ванних кімнат (тумби під умивальник та шафи для дзеркал). Задекларована позивачем митна вартість, обчислена за ціною договору з додаванням вартості транспортних витрат, склала 8 848,96 євро.

На підтвердження заявленої вартості, окрім митної декларації, Товариство надало Митниці такі документи: зовнішньоекономічний контракт з додатковою угодою (специфікацією); міжнародну автомобільну накладну (CMR); довідку про вартість транспортних витрат; прейскурант виробника; рахунок-фактуру (інвойс); пакувальний лист; контракт на купівлю товару у його безпосереднього виробника; договір перевезення; довідку про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна; інформацію про позитивні результати здійснення санітарно-епідеміологічного контролю товару; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару транспортних засобів; сертифікат походження товару; калькуляцію вартості; копію митної декларації країни відправлення.

Митницею проводились консультації з декларантом, в результаті яких запропоновано додатково надати висновки про якісні та вартісні характеристики товару. Вказану вимогу декларантом не виконано.

У зв'язку з цим, Митницею відмовлено у прийнятті декларації, винесено оскаржуване рішення про коригування митної вартості та встановлено її розмір на рівні 16 180,56 євро, із застосуванням шостого (резервного) методу на підставі відомостей Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби.

Митниця обґрунтувала свої рішення тим, що декларантом не подано усіх документів щодо підтвердження витрат на транспортування (в частині навантаження та обробки товарів).

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що подані позивачем документи не викликають сумніву щодо достовірності контрактної вартості товару.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу (МК) України від 13 березня 2012 року № 4496-VI митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

З матеріалів справи вбачається що у процесі консультацій з декларантом, митний орган витребував висновок експертних організацій щодо вартості товару. З огляду на те, що підставою відмови у митному оформленні вказана відсутність відомостей щодо складових вартості транспортування, вказана вимога вбачається безпідставною.

Крім того, Митницею запропоновано надати документи, які вже подавались декларантом, зокрема митну декларацію країни відправлення. За таких обставин, проведені консультації вбачаються формальними.

Колегія суддів погоджується з висновками судів, що сумнів митного органу у задекларованій позивачем вартості є необґрунтованим. З пояснень Митниці вбачається, що цей сумнів виник внаслідок того, що за договором транспортування товару обов'язок з його навантаження лежить на Товаристві, проте декларант не надав документів, які б підтверджували вартість таких робіт.

Оскільки судами встановлено, що навантаження товару здійснив продавець, як це передбачено контрактом, а вартість відповідних робіт входить до складу контрактної вартості товару, сумнів митного органу є безпідставним.

Посилання Митниці на те, що позивач не забезпечив страхування товару, не можуть бути підставою для сумніву у задекларованій вартості, оскільки зазначений обов'язок не випливає з контракту або нормативно-правових актів. Страхування є правом Товариства та питанням підприємницького ризику, тому не стосується правильності визначення митної вартості у цьому конкретному випадку.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, про неможливість перебирання судами повноважень Митниці шляхом зобов'язання здійснити декларування товару не приймаються до уваги.

Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Таким чином, законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою презюмується правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень судів, ними не вирішувалось питання про обов'язок здійснити декларування товару. Задовольняючи відповідну вимогу позову, суди зобов'язали Митницю лише прийняти вартість товару, вказану позивачем, оскільки не встановлено жодних підстав вважати таку вартість недостовірною.

З огляду на те, що цей висновок кореспондується з наведеною вимогою статті 54 МК України, відсутні підстави вважати оскаржувані рішення судів такими, що ухвалені з порушеннями норм матеріального або процесуального права.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Хмельницької митниці Міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

В.Ф.Мороз

Т.С.Розваляєва