Ухвала суду № 39942817, 29.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2014 р. м. Київ К/800/32853/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Мороза В.Ф.; Розваляєвої Т.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оберон-Трейд» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення, що переглядається за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оберон-Трейд» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У січні 2014 року ТОВ «Оберон-Трейд» (Товариство) звернулося до суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (Митниця) про визнання протиправним та скасування рішення про визначення митної вартості.

Зазначали, що оскаржуваним рішенням Митниці від 13 листопада 2013 року визначено митну вартість ввезеного позивачем товару (гумових шин) за шостим (резервним) методом, та відмовлено у прийнятті митної декларації Товариства у зв'язку з таким коригуванням.

Посилаючись на те, що надали митному органу усі необхідні документи, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, просили визнати протиправним та скасувати рішення Митниці від 13 листопада 2013 року № 100250000/2013/600932/2.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Заслухавши доповідача, представників сторін, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що відповідно до зовнішньоекономічного контракту з Qingdao Doublestar Tire Industrial Co. Ltd (Китай) у листопаді 2013 року позивачем ввезено на митну територію України партію гумових шин марки Aosen (Китай). Задекларована позивачем митна вартість, обчислена за ціною договору, склала 43 500 доларів США (347 695,50 грн).

Митницею проведено консультацію з декларантом, а Товариству запропоновано надати додаткові документи: рахунок-проформу, додатки до контракту, страхові документи, виписки з бухгалтерської документації, висновки експертної організації, прайс-листи виробника, специфікації, відомості про транспортні витрати. Вказана вимога не виконана.

Після цього позивачу відмовлено в митному оформленні ввезеного товару та винесено оскаржуване рішення про визначення митної вартості в розмірі 69 997,30 доларів США. Застосовано шостий метод визначення митної вартості на підставі відомостей автоматизованої інформаційної бази Держмитслужби.

Відповідач обґрунтував своє рішення тим, що оригінал інвойсу, поданого Товариством, складено російською, а не англійською мовою.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що розбіжності у поданих документах підтверджують сумніви Митниці у задекларованій позивачем вартості. Оскільки на вимогу Митниці декларантом не подано додаткових документів, суди визнали рішення відповідача правомірним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів передчасними.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу (МК) України від 13 березня 2012 року №4496-VI митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Таким чином, законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою презюмується правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами частини третьої цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої Митниця має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

З оскаржуваного рішення Митниці вбачається, що єдиною причиною вважати здійснений позивачем розрахунок митної вартості невірним була мова, якою складено інвойс. Колегія суддів вважає цю підставу надуманою та такою, що не ґрунтується на вимогах контракту або нормативно-правового акту. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач подавав митному органу інвойс, складений у двох примірниках - російською та англійською мовами.

Таким чином, первісний сумнів митного органу у задекларованій позивачем митній вартості не є обґрунтованим.

Під час судового розгляду справи Митниця також стверджувала про те, що декларантом не подано додаткових угод до договору транспортування товару щодо визначення ставок фрахту та вартості послуг транспортно-експедиторського обслуговування. Крім того, зазначали, що довідка про транспортні витрати містить інші банківські реквізити перевізника, порівняно з відповідним контрактом.

Колегія суддів вважає такі доводи Митниці необґрунтованими з огляду на те, що усі складові вартості перевезення вказані у довідці, поданій Товариством при декларуванні. Відмінність банківських реквізитів цієї довідки та договору перевезення не є підставою для сумнівів у задекларовані вартості, оскільки законодавством не обмежується кількість банківських рахунків, які може відкрити юридична особа.

Тому висновки судів про наявність підстав для витребування додаткових документів вбачаються передчасними.

В той же час, судами не надано належної оцінки доводам позивача про те, що Митницею уже здійснювалось оформлення попередніх партій товару, ввезених позивачем за цим же зовнішньоекономічним контрактом.

У випадку підтвердження зазначеної обставини, вибір Митницею резервного методу визначення митної вартості (а не другого - за ціною на ідентичні товари) не може вважатись законним.

Викладене свідчить про невідповідність судових рішень вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості.

Відповідно до частини другої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оберон-Трейд» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

В.Ф.Мороз

Т.С.Розваляєва