Рішення № 39941718, 29.07.2014, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "29" липня 2014 р. Справа № 906/808/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Гансецького В.П.

за участю представників сторін:

від позивача: Кириленко В.П. та Похилько О.С. - дов. від 10.06.14р. (спільна)

від відповідача: Скиданчук І.В., дов. від 28.07.14р. № 1029

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Дочірнього підприємства "Євротранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро" (м.Коростень Житомирської області)

до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м.Житомир)

про стягнення 119186,61 грн.

Позивач звернувся з позовом про стягнення на свою користь з відповідача 119186,61 грн., з яких 104436,06 грн. боргу за поставлений товар та надані послуги з перевезення автомобільним транспортом згідно договору на поставку матеріалів №13/04 від 14.07.11р., 7912,71 грн. 3% річних та 6837,84 грн. інфляційних нарахувань.

Заявою від 26.06.14р. позивач уточнив позовні вимоги в частині суми основного боргу, просив стягнути з відповідача 100436,06 грн., решту вимог залишив без змін (а.с.94).

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві та з урахуванням уточнень від 26.06.14р. до позовної заяви і письмових "заперечень" до відзиву відповідача на позовну заяву (а.с.133-137).

Відповідач у відзиві від 15.07.14р. № 956 на позовну заяву та його представник в судовому засіданні проти позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні. Зокрема, зазначили, що позивачем не подано доказів - ні заявки покупця на товар, ні додаткових угод до договору на поставку матеріалів № 13/04 від 14.07.11р., що свідчить про те, що поставки товару позивачем здійснені не на підставі договору, а на підставі окремих усних правочинів. Також вважають, що позовні вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань є безпідставними, оскільки будь-яких додаткових угод до договору поставки сторонами не укладалось, відтак покупець не порушив зобов'язань щодо оплати отриманого товару (а.с.121-125).

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період липень-серпень, жовтень-листопад 2011 року поставив відповідачу гранітну продукцію та надав послуги по перевезенню даної продукції на загальну суму 174936,06 грн., що підтверджується відповідними накладними, товарно-транспортними накладними та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за вказаний період (а.с.14-23,30-74) та довіреністю №59 від 26.07.11р. (а.с.138).

Відповідно до п.4 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, юридичні факти.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Таким чином, за фактом поставки позивачем відповідачу гранітної продукції та наданню послуг по її перевезенню, у останнього виникло зобов'язання щодо їх оплати.

Посилання позивача у позовній заяві на те, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору на поставку матеріалів №13/04 від 14.07.11р. (а.с.10-12) суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.07.11р. між Дочірнім підприємством "Євротранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро" (постачальником) та Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" філія "Черняхівський райавтодор" (покупцем) укладено договір на поставку матеріалів №13/04 від 14.07.11р.

Згідно частин 1,3 та 4 ст.95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

З пп.3.1 Положення філії "Черняхівський райавтодор" дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" вбачається, що філія є відособленим підрозділом ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (підприємства), не є юридичною особою, діє відповідно до чинного законодавства і цього положення (а.с.128,129).

Згідно пп.3.2 цього ж положення, підприємство несе відповідальність по зобов'язанням філії.

Таким чином, відповідачем у даній справі є Дочірнє підприємство "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", яке відповідає за зобов'язаннями своєї філії - "Черняхівського райавтодору", оскільки останній не має права юридичної особи.

Згідно пп.2.2 укладеного між позивачем та філією "Черняхівський райавтодор" договору на поставку матеріалів № 13/04 від 14.07.11р., сторони погодили, що остаточні ціни на окрему одиницю товару, обсяг, умови поставки і загальна вартість кожної партії товару визначається в додаткових угодах до договору або у заявках покупця прийнятих постачальником до виконання, які є невід ємною частиною даного договору.

Відповідно до пп.3.1 договору, поставки товару здійснюється постачальником на умовах, погоджених сторонами у додаткових угодах договору, або згідно з заявками покупця, прийнятими постачальником до виконання.

Відповідно до пп.2.3 договору, термін оплати за товар встановлюється в строк 5-10 календарних днів з моменту відвантаження та оговорюється в додаткових угодах.

Таким чином, оскільки сторонами договору фактично не узгоджені істотні умови договору, а позивачем не надано на підтвердження своїх позовних вимог ні заявки покупця (відповідача) на товар, ні додаткових угод до договору на поставку матеріалів №13/04 від 14.07.11р., господарський суд дійшов висновку, що поставки позивачем відповідачу продукції та надання послуг по її перевезенню були здійснені не на підставі цього договору, а на підставі фактичної поставки по накладних, товарно-транспортних накладних та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період липень-серпень, жовтень-листопад 2011 року (а.с.14-23,30-74).

Згідно даних позивача, відповідач свої зобов'язання по оплаті отриманої продукції та наданих послуг виконав частково в загальній сумі 74500,00 грн. (а.с.3,75-80).

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Претензію позивача № 1 від 30.04.14р. про сплату у 10-ти денний термін заборгованості за поставлену продукцію та надані послуги в загальній сумі 100436,06 грн. (а.с.81,82).

Вказану претензію відповідач залишив без відповіді та задоволення.

Таким чином, подані позивачем докази свідчать, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, утворилась заборгованість перед позивачем, яка на момент вирішення спору становить 100436,06 грн., що підтверджується розрахунком позивача (а.с.95), довідкою позивача № 41 від 15.07.14р. (а.с.113), підписаним актом звіряння взаємних розрахунків станом на 31.10.12р. (а.с.13), підписаним позивачем актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.14р. (а.с.96) та іншими матеріалами справи.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунків позивача, розміри 3% річних та інфляційних нарахувань становлять, відповідно, 7912,71 грн. та 6837,84 грн. (а.с.8,9).

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань позивачем здійснено без урахування вимог ч.2 ст.530 ЦК України.

Тобто 3% річних та інфляційні збитки повинні нараховуватись позивачем після спливу встановленого ним самим для відповідача десятиденного строку від дня отримання вимоги відповідачем.

З копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що претензія позивача № 1 від 30.04.14р. була отримана відповідачем 05.05.14р. (а.с.83).

Враховуючи вищевикладене, обов'язок по сплаті 100436,06 грн. боргу за отримані продукцію та автопослуги мав бути виконаний відповідачем не пізніше 15.05.14р.

Таким чином, суд самостійно здійснює перерахунок 3% річних та інфляційних нарахувань за період з 16.05.14р. по 16.06.14р. (32 дні), що становить, відповідно, 264,16 грн. 3% річних та 1004,36 грн. інфляційних нарахувань (за червень місяць), які й підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.ст.525 і 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідач доказів сплати боргу не подав, позов не визнав.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають частковому задоволенню - з відповідача стягується на користь позивача 100436,06 грн. боргу за поставлені товари та надані послуги з перевезення автомобільним транспортом, 264,16 грн. 3% річних та 1004,36 грн. інфляційних нарахувань.

В решті вимог суд відмовляє у зв'язку з безпідставністю заявлених вимог.

Заперечення відповідача суд відхиляє як такі, що суперечать фактичним обставинам справи та поданим сторонами доказам.

Сплата судового збору покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", 10003, м.Житомир, вул.Перемоги 75, ідентифікаційний код 32008278:

- на користь Дочірнього підприємства "Євротранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро", 11500, м.Коростень Житомирської області, вул.Білокоровічське шосе 3, ідентифікаційний код 31780974 - 100436,06 грн. боргу за поставлені товари та надані послуги з перевезення автомобільним транспортом, 264,16 грн. 3% річних, 1004,36 грн. інфляційних нарахувань та 2034,09 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 29.07.14

Суддя Гансецький В.П.