Рішення № 39941638, 24.07.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 липня 2014 р. Справа № 902/869/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина", м.Харків

до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес", с.Суботівка Могилів-Подільського району Вінницької області

про стягнення 1 318 643,40 грн заборгованості

за участю секретаря судового засідання Шаравської Н.Л.

за участю представників

позивача: Колісник В.В., довіреність № 680 від 13.12.2013 року, паспорт серії НОМЕР_1, виданий 24.12.1998 р. Теплицьким РВ УМВС України у Вінницькій області.

відповідача: Андріїв Ю.М., довіренсть № 8 від 04.02.2014 р., паспорт серії НОМЕР_2 виданий Надвірнянським РВ УМВС в Івано-Франківській області 06.02.2001 р.

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина" подано позов до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення 1 318 643 грн 40 коп. заборгованості згідно договору поставки № 94 від 05.03.2013 р., з яких 857 543 грн 55 коп. основного боргу, 321 520 грн 18 коп. неустойки, 126 366 грн 51 коп. інфляційні витрати, 13 213 грн 16 коп. 3 % річних.

Ухвалою суду від 24.06.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/869/14 та призначено її до розгляду на 03.07.2014 р..

Ухвалою суду від 03.07.2014 р. розгляд справи відкладено на 24.07.2014 р.

23.07.2014 р. до суду надійшов відзиві відповідача в якому останній позовні вимоги визнає частково в сумі 1 272 255,86 грн, посилаючись на невірний обрахунок позивачем штрафних санкцій та інфляційних втрат.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

05.03.2013 р. між між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина" (Постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (Покупець) було укладено договір поставки № 94, згідно п.1.1 якого Постачальник на умовах цього Договору зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську техніку та запасні частини до неї на підставі відповідного Додатку (Специфікації), що підписується сторонами та є невід'ємною частиною цього Договору (а.с.11-12, т.1).

Згідно п.3.1 Договору ціни на Товар зазначаються в Додатках (Специфікаціях) до Договору і встановлюються в доларах США.

Грошовий еквівалент ціни Товару в гривнях визначається за курсом Міжбанку на робочий день, що передує дню підписання відповідного Додатку (Специфікації) до Договору разом з обмінним курсом долара США, за яким було визначено грошовий еквівалент ціни Товару у гривнях (міжбанк - курс гривні для продажу євро або долару США за гривні по міжбанківському курсу гривні, що визначається згідно наступних даних: з сайту www.udinform.com (береться курс гривні під словом ASK з колонки "Max за період")) (п.3.2 Договору).

Відповідно до п.5.2 Договору сума, яку належить сплатити Покупцеві Постачальнику, визначається виходячи з вказаного у відповідному додатку (Специфікації) грошового еквіваленту ціни Товару в доларах США за курсом Міжбанку на робочий день, що передує дню оплати.

Розрахунки за цим Договором здійснюються у строки, визначені Додатками (специфікаціями) до цього Договору (п.5.3 Договору).

05.03.2013 р. сторонами підписано також додаток № 1 в якому погодили загальну ціну за Трактор MAGNUM MX340 CASE в сумі 185 000,00 доларів США та визначили грошовий еквівалент загальної ціни Товару в гривнях за обмінним курсом долара США на робочий день, що передує дню підписання даного Додатку в розмірі 1 506 640,00 грн (а.с.13, т.1).

Пунктом 2 Додатку сторонами врегульовано умови оплати, зокрема Покупець оплачує Товар таким чином - передоплата 20 %, що становить 37 000,00 доларів США (за курсом 8,144 грн за 1 долар США складає 301 328,00 грн) - платіж протягом 3-х банківських днів з дня підписання договору; 30 %, що становить 55 000,00 доларів США за курсом Міжбанку на робочий день, що передує дню оплати - платіж до 30.09.2013 р.; 50 %, що становить 92 500,00 доларів США за курсом Міжбанку на робочий день, що передує дню оплати - платіж до 20.12.2013 р.

Також 05.03.2013 р. сторонами підписано Додаток № 2 до Договору "Базова комплектація" (а.с.14, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на умовах Договору поставки № 94 від 05.03.2014 р. за видатковою накладною від 29.03.2013 р. № В1-0001054 та довіреністю № 33 від 28.03.2013 р. передав відповідачу Товар - Трактор MAGNUM MX340 CASE вартістю 1 506 640,00 грн (а.с.15-16, т.1).

З врахуванням письмового пояснення позивача та тотожності найменування Товару визначеного в Додатку № 1 від 05.03.2013 р. та видатковій накладній від 29.03.2013 р. суд приходить до висновку про те, що зазначення у видатковій накладній договору № В1-0000097 від 07.03.2013 р. являється технічною опискою.

Факт отримання Товару від позивача саме на підставі Договору поставки № 94 від 05.03.2013 р. не заперечується відповідачем.

Судом встановлено, що відповідачем проведено часткові розрахунки за отриманий Товар - за період з 28.03.2013 р. по 09.01.2014 р. ним перераховано грошових коштів на загальну суму 666 640,00 грн, що підтверджується банківськими виписками (а.с.17-20, т.1).

Так як відповідач тривалий час не здійснював з позивачем розрахунки за отриманий на умовах Договору поставки № 94 від 05.03.2013 р. Товар, останній звернувся до нього з претензією № 141 від 06.03.2014 р., яка ним отримана 18.03.2013 р., що підтверджується наявними у справі відповідними доказами - описом-вкладення, рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.22-23, т.1).

Претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та оплати.

Несплата відповідачем боргу в обумовлений договором строк спонукала звернутись позивача з даним позовом до господарського суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору поставки № 94 від 05.03.2013 р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Загальні положення про купівлю-продаж".

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст.691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вказувалось раніше, в п.3.2 Договору та п.2.2 Додатку № 1 до Договору сторони погодили порядок проведення розрахунків з урахуванням визначення грошового еквіваленту Товару в гривнях за обміненим курсом долара США на робочий день, що передує дню підписання оплати.

Із наявних у справі доказів слідує, що перший платіж відповідачем сплачено 28.03.2013 р. в сумі 301 328,00 грн., що дорівнює сумі передоплати в розмірі 20 %, що становить 37 000,00 доларів США.

В подальшому позивач допустив порушення взятих на себе зобов'язань по проведенню чергового платежу в розмірі 30 %, що становить 55 000,00 доларів США, грошовий еквівалент якого складає 454 939,05 грн (курс долара США на Міжбанку станом на 27.09.2013 р. - 8,1971) сплативши за період з 06.12.2013 р. по 09.01.2014 р. 365 312,00 грн.

По останньому платежу в розмірі 50 %, що становить 92 500,00 доларів США, грошовий еквівалент якого складає 767 916,50 грн (курс долара США на Міжбанку станом на 19.12.2013 р. - 8,3018) відповідач взагалі не проводив жодних розрахунків.

Таким чином борг відповідача складає 857 543,55 грн (454 939,05-365 312,00+767 916,50).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так як відповідач не виконав своє зобов'язання по оплаті отриманого Товару в строки передбачені Договором поставки № 94 від 05.03.2013 р., то він є таким, що прострочив виконання взятого на себе зобов'язання по оплаті вартості отриманого Товару.

З врахуванням викладеного позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 857 543,55 грн з відповідача за проданий Товар на умовах Договору № 94 від 05.03.2013 р. є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають умовам договору та чинному законодавству, а тому підлягають повному задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 321 520,18 грн неустойки, 126 366,15 грн інфляційних витрат, 13 213,16 грн 3 % річних за період з 30.09.2013 р. по 16.06.2014 р. та з 20.12.2013 р. по 16.06.2014 р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 9.2 Договору сторони погодили, що у випадку порушення термінів (строків) оплати Товару Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику неустойку в розмірі 0,2 % від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше 30 % від загальної вартості Товару вказаної в додатках (Специфікації).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення 3 % річних, інфляційних нарахувань та неустойки, яка з огляду на порядок її нарахування являється пенею є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені та інфляційних втрат судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні значень за вказаними вимогами із врахуванням такого.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення пені в сумі 321 520,18 грн розрахованої за період з 30.09.2013 р. по 16.06.2014 р. суд дійшов висновку про невідповідність останньої приписам чинного законодавства.

Як вказувалось вище умовами Договору встановлена відповідальність у вигляді пені за прострочення зобов'язання по оплаті переданого Товару у розмірі 0,2 % від простроченої суми.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В п.49 Інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" вказано, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 р. у справі № 25/187.

Окрім того при розгляді вимоги про стягнення пені судом враховано приписи ч.6 ст.232 ГК України відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із змісту Договору в останньому не обумовлено продовження періоду нарахування штрафних санкцій.

Враховуючи наведене, правильним буде нараховувати пеню строком шість місяців починаючи з 30.09.2013 р. по 31.03.2014 р. в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В іншому періоді - з 20.12.2013 р. по 16.06.2014 р. судом враховано необхідність дотримання обмеження граничного розміру пені.

Проведений судом перерахунок пені з врахуванням наведених вище приписів призвів до отримання 62 751,70 грн останньої в зв'язку з чим в стягненні 258 768,48 грн по цій позовній вимозі слід відмовити, як заявленій безпідставно.

При перевірці розрахунку інфляційних нарахувань судом отримано 100 295,57 грн, що свідчить про наявність помилок в розрахунку позивача і як наслідок безпідставності заявлення до стягнення інфляційних втрат в сумі 26 070,94 грн.

При перевірці розрахунку 3 % річних судом не виявлено помилок в розрахунку, що свідчить про обґрунтованість заявлених до стягнення сум.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, інфляційних нарахувань, 3 % річних та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні пені та інфляційних втрат.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

24.07.2014 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, 86, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес", вул.Леніна, 2, с.Суботівка Могилів-Подільського району Вінницької області, 24060 (ідентифікаційний код-03731721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина", вул.Матросова, 1А, м.Харків, 61124 (ідентифікаційний код - 25188223) - 857 543 грн 55 коп. - основного боргу, 62 751 грн 70 коп. - пені, 100 295 грн 57 коп. - інфляційних втрат, 13 213 грн 16 коп. - 3 % річних, 20 676 грн 08 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. В стягненні 258 768 грн 48 коп. пені, 26 070 грн 94 коп. 3 % річних відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29 липня 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.