Постанова № 3993725, 27.05.2009, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2009р. м. Дніпропетровськ Справа № 13/543/08-АП

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі

головуючого судді Мірошниченко М.В.,

судді Проценко О.А.

судді Туркіна Л.П.

при секретарі Красоті А.О.

з а участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача 1:  Феняк О.Р. дов. від 04.02.2009р. № 65

відповідача 2: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні  

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з

великими платниками податків у м. Запоріжжі, м. Запоріжжя

на постанову господарського суду Запорізької області від 28.10.2008р.

у справі № 13/543/08-АП

за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з

великими платниками податків у м. Запоріжжі, м. Запоріжжя

до відповідача 1 Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»,

м. Запоріжжя

до відповідача 2 ОСОБА_3,

м. Київ

про визнання недійсним господарського зобов'язання та стягнення

грошових коштів

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 заявлено позов до ОСОБА_2 та до ОСОБА_3 про визнання недійсним господарського зобов'язання, оформленого договором поставки № 41/11-05 від 16.11.2005року, а також про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 15099,98грн. та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 15099,98грн. грошових коштів, отриманих за договором № 41/11-05 від 16.11.2005року.

Розглянувши справу по суті, постановою господарського суду Запорізької області від 28.10.2008р. у справі № 13/543/08-АП (суддя Серкіз В.Г.) у позові відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що визнання недійсними установчих документів ОСОБА_3 та скасування його державної реєстрації не свідчить про наявність умислу на ухилення від сплати податків. На момент укладення спірного договору поставки від 16.11.2005року, ОСОБА_3 було наявне у Єдиному державному реєстрі та мало свідоцтво про реєстрацію у якості платника податку на додану вартість. В порушення вимог п.п.а, б п.4.2.2 ст 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181, п.1.3, 1.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затв. Наказом ДПА України від 10.08.2005року № 327), податковим органом не надано до суду акт перевірки фінансово-господарської діяльності ОСОБА_3 з метою визначення факту порушення відповідачем 2 податкового законодавства за договором поставки № 41/11-05 від 16.11.05р. та не надано рішення, прийнятого за результатами перевірки, оформленої актом, що свідчить про відсутність доказів порушення з боку відповідача 2 податкового законодавства. Вказані обставини не дозволяють визнати недійсним господарське зобов'язання у відповідності до вимог ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подана апеляційна скарга, в якій зазначені наступні обставини. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07.07.2006року у справі № 2-а-468 скасована державна реєстрація ОСОБА_3, визнано недійсними Статут товариства з моменту державної реєстрації (від 25.02.2005року), Свідоцтво платника податку на додану вартість № 36107898 з моменту внесення до Реєстру.

За статтею 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї з сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково. Таким чином, на думку позивача, договір поставки № 41/11-05 укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За таких обставин, згідно до вимог ст. 208 ГК України, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь держави суму 15099,98грн. та стягннути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму 15099,98грн. грошових коштів, отриманих за договором № 41/11-05 від 16.11.2005року.

Крім того, у відповідності до ст. 207 ГК України вказаний договір укладено з боку відповідача 2 з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), оскільки договір не підписувався уповноваженою особою відповідача 2.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції від 28.10.2008року та прийняти нове рішення про задоволення позову.

ОСОБА_2 в запереченнях на апеляційну скаргу вказало на законність постанови суду першої інстанції. Аналіз норм 207, 208, 238 Господарського кодексу України свідчить, що санкції у вигляді конфіскації майна в дохід держави є адміністративно-господарськими, а тому можуть застосовуватись лише протягом строків, визначених ст. 250 цього Кодексу.

В розумінні ст. 33, 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач безпідставно стверджує, що рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07.07.06р. свідчить про відсутність у відповідача 2 цивільної правоздатності.

Із посиланням на п.п.а, б п.4.2.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181, п.1.3, 1.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (Наказ ДПА України від 10.08.05р. № 327), суд першої інстанції вірно зазначив, що податкове законодавство не передбачає інших документів, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень юридичною особою податкового або валютного законодавства, аніж акт перевірки (Довідка) та відповідне рішення податкового органу. Доказів ухилення від оподаткування позивач не надав.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в запереченнях на апеляційну скаргу.

ОСОБА_3 заперечень на апеляційну скаргу не надало.

Представники позивача та відповідача 2 до суду не з'явились. Про час, дату та місце судового розгляду справи за адресами наявними у матеріалах справи, повідомлялись належним чином. На підставі ст. 196 КАС України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами, оскільки неявка представників не є перешкодою для цього.

Справу було призначено до апеляційного розгляду та розглянуто колегією суддів у складі: Мірошниченко М.В. (головуючий суддя), Проценко О.А. (суддя), Туркіна Л.П. (суддя).

Технічне фіксування судового засідання 27.05.2009р. здійснювалось за допомогою технічного комплексу «Камертон».

За результатами розгляду справи, в судовому засіданні 27.05.2009р. колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду апеляційної інстанції.

Дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши їх доказами, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення апеляційної скарги.

ОСОБА_1 була проведена невиїзна документальна перевірка ОСОБА_2 з питань відносин з ОСОБА_3 за період з 01.01.2005р. по 31.12.2006року.

За результатами перевірки складено акт від 16 травня 2007 року № 125/08-05/00130926. При проведенні перевірки встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір поставки № 41/11-05 від 16.11.2005р.

Відповідно до умов Договору, постачальник - ОСОБА_3 зобов'язується, у визначені договором строки, передати у власність покупця - ОСОБА_2, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити прилади (вольтамперфазометр ВАФ-А) та засувні пристрої, у кількості, асортименті і за ціною згідно до специфікації, що є невід'ємною частиною договору.

Загальна сума договору складає 15 099,98 грн., в тому числі ПДВ 2516,66 грн.

Фактичне виконання вказаних умов договору підтверджено доданими позивачем до

позовної заяви копіями документів, а саме: Специфікацією № 1 від 16.11.2005р.; рахунком-фактурою № 278 від 11.11.2005р.; Актом звірення розрахунків сторін станом на 31.12.2006р.; видатковою накладною № 278 від 30.12.2005р.; реєстром платежів ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3.

Отже, при проведенні перевірки ОСОБА_2, позивачем підтверджено факт виконання сторонами спірного договору, а також використання у господарській діяльності отриманих за угодою товарно-матеріальних цінностей.

Позивач, посилаючись на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07.07.2006 р. по справі № 2а - 468, яким скасовано державну реєстрацію ОСОБА_3 та визнаний недійсним статут підприємства з моменту реєстрації (від 25.02.2005р.), робить висновок, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір поставки № 41/11-05 від 16.11.2005 р., є таким, що укладений відповідачем-2 з метою ухилення від сплати податків, а, отже, угода завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також укладена з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), що у відповідності до ст. 207 Господарського кодексу України є підставою для визнання господарського зобов'язання недійсним.

З огляду на викладене, позивач на підставі ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, просить визнати недійсним договір поставки № 41/11-05 від 16.11.2005р., укладений між відповідачами та стягнути з відповідача 1 на користь держави суму 15099,98 грн. (вартість отриманого за угодою майна) та стягнути з відповідача 2 на користь відповідача 1 суму 15099,98грн.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання договору поставки № 41/11-05 від 16.11.2005р. недійсним відповідно до вищенаведеної норми права, є укладення договору з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Отже, у даному спорі необхідно встановити, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення договору, якою із сторін і в якій мірі виконано договір, а також вину сторін у формі умислу.

При цьому наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Разом з тим, умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи.

Скасування державної реєстрації, визнання недійсним Статуту юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру.

Наявність умислу на ухилення від сплати податків не може бути підтверджено лише заочним рішенням суду про визнання установчих документів однієї з: сторін договору недійсними та скасування її державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, але не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності.

В мотивувальній частини заочного рішення Солом'янського районного суду від 07.07.2006р. вказано, що підприємницька діяльність ОСОБА_3 проводилась невідомими особами, статут та установчий договір підприємства містять недостовірні дані щодо засновника, власника та місцезнаходження підприємства, чим створені умови для здійснення іншим фізичним особам діяльності поза державним контролем з метою ухилення від сплати податків, а тому установчі документи не можуть вважатись такими, що відповідають вимогам законодавства України.

Таким чином, вказане заочне судове рішення свідчить лише про наявність умов щодо здійснення іншими фізичними особами діяльності з метою ухилення від сплати податків. Фактів здійснення такої діяльності, а тим більше фактів щодо ухилення від оподаткування з боку ОСОБА_3 за результатами здійснення конкретної господарської операції за договором поставки № 41/11-05 від 16.11.2005року, заочне рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 07.07.2006року не містить. Таким чином, у розумінні ст. 71 КАС України позивач не звільнений від доказування факту укладення цього договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Позивачем не враховано той факт, що на момент укладення договору поставки № 41/11-05 від 16.11.2005р., ОСОБА_3 було в Єдиному державному реєстрі, а також мало Свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003р. N 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. ОСОБА_2, до моменту складання позивачем акту невиїзної документальної перевірки, не мало інформації (відомостей) щодо існування заочного рішення Солом'янського районного суду м. Києва про скасування державної реєстрації ОСОБА_3, визнання статуту та свідоцтва платника ПДВ ОСОБА_3 недійсними.

Скасування державної реєстрації ОСОБА_3 та визнання недійсним статуту і свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ цього товариства, мало місце після укладення та виконання спірного договору. З огляду на це відомості щодо державної реєстрації ОСОБА_3, внесені до Єдиного державного реєстру, слід вважати достовірними для ОСОБА_2 - на момент укладення спірного договору.

Згідно п.п. а, б п. 4.2.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» N 2181-ІП, з наступними змінами та доповненнями, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завишення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно до п.1.3 та п. 1.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року N 327), за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка. Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання. При проведенні планової виїзної перевірки складається один зведений акт планової перевірки. Зведений акт - службовий документ, який стверджує факт проведення планової виїзної перевірки з усіх питань за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Відповідно до Інструкції про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України № 110 від 17.03.2001 року, на підставі вказаного акту перевірки уповноваженою особою податкової служби виноситься відповідне рішення про донарахування суми податку, яка повинна бути сплачена особою, відносно якої встановлене відповідне податкове правопорушення, а також відповідні фінансові санкції, тобто вказаним податковим рішенням встановлюється і саме податкове правопорушення, і санкції за його здійснення.

З аналізу вказаних норм випливає, що порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства (у тому числі несплата податку на додану вартість або заниження сплати цього податку) встановлюються посадовими особами контролюючого органу (у даному випадку - відповідною податковою службою) у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксуються у акті , складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку.

Разом з тим, позивачем ніяким чином не враховано звітування ОСОБА_3 перед податковими органом у період виконання Договору згідно поданих декларацій та декларування зобов'язань з податків. Так, в позові СДПІ посилається на лист ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 21.12.2007 р. № 3970/7вх/2601/6, в якому остання повідомляє позивача, що ОСОБА_3 були подані до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва звіт з податку на прибуток за 9 місяців 2006р. та декларація з податку на додану вартість за липень 2006р . Зазначене підтверджує той факт, що ОСОБА_3 надавало податковому органу відповідну звітність за податкові періоди, в яких мали декларуватися податкові зобов'язання за Договором.

Позивачем не надано такий, що відповідає викладеним вище нормам, акт перевірки фінансово-господарської діяльності саме ОСОБА_3 із зазначенням факту порушення податкового законодавства по договору поставки № 41/11-05 від 16.11.2005р. , не надано рішення, винесеного на підставі вказаного акту , та доказів невиконання порушником податкового законодавства , що свідчить про відсутність належних доказів порушення відповідачем-2 податкового законодавства за спірним Договором .

Таким чином, докази, які свідчать про визнання недійсними статуту та свідоцтва платника ПДВ відповідача-2 (заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07.07.2006р. по справі № 2а - 468 ) не є належними та допустимими доказами відповідно до вимог КАС України, факту порушення вимог податкового законодавства та іншого законодавства у зв'язку із укладенням оспорюваного Договору . Отже, доказів того, що наслідком укладення спірної угоди є несплата відповідачем-2 до бюджету податків та обов'язкових платежів, позивачем не надано.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що за умови відсутності доказів ухилення від сплати податків неможливо зробити висновок про наявність в діях сторони мети завідомо суперечної інтересам держави і суспільства при укладенні договору купівлі-продажу (поставки) .

Крім того, відповідно до ст. 212 КК України ухилення від сплати податків є умисною та злочинною дією особи.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Отже, належним доказом вчинення такого злочину як ухилення від оподаткування є вирок суду.

Позивачем не надано відомостей щодо наявності вироку суду по кримінальній справі за фактом вчинення посадовими особами ОСОБА_3 злочинів передбачених ст.ст 212, 366 КК України.

За таких обставин, відсутні правові підстави для розгляду дій або намірів учасників договору поставки № 41/11-05 від 16.11.2005 р. як таких, що направлені на ухилення від сплати податків.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові про визнання недійсним господарського зобов'язання, оформленого договором поставки № 41/11-05 від 16.11.2005р. на підставі ч.1 ст. 207 КАС України, а саме - як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

В той же час, колегія суддів зазначає, що договір поставки № 41/11-05 від 16.11.2005р. був укладений з боку ОСОБА_3 з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) . Договір підписаний з боку відповідача 2 директором ОСОБА_4 Згідно з довідкою про взяття на облік платника податків № 824/19-205 від 10.03.05р. керівником підприємства є ОСОБА_5 Ця ж особа визначена керівником у Свідоцтві № 36107898 про реєстрацію платника податку на додану вартість; в Довідці з ЄДРПОУ № 2803. Згідно зі Статутом відповідача 2 засновниками товариства є: ОСОБА_5, ОСОБА_6

Як свідчить заочне рішення Солом'янського райсуду від 07.07.2006р., установчі документи ОСОБА_3 є такими, що суперечать чинному законодавству України, оскільки ОСОБА_6 жодного відношення до діяльності підприємства не має; підприємство в РДА Солом'янського району м. Києва не реєстрував; не мав наміру займатися підприємницькою діяльністю; установчі документи відповідача 2 не розробляв та внески до статутного фонду не робив; на посаду директора нікого не призначав; діяльність підприємства здійснюється невстановленими особами; ніяких документів, а саме: накладних, податкових накладних, угод, актів виконаних робіт, декларацій не підписував.

За змістом ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. За ч. 2 ст. 92 ЦК України у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Згідно до ч.3 ст .92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що договір поставки № 41/11-05 від 16.11.2005р. з боку ОСОБА_3 укладений особою, яка є невідомою і не мала повноважень на укладення такого договору; Статут та установчий договір товариства містять недостовірні дані щодо засновників та місцезнаходження підприємства, тобто договір укладено з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Оскільки у відповідності до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином колегія суддів доходить до висновку про необхідність задоволення позову за вимогою про визнання недійсним господарського зобов'язання, оформленого договором поставки № 41/11-05 від 16.11.2005р. - як такого, що вчинене з боку ОСОБА_3 з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

У відповідності до ч.2 ст 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав (крім такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства), кожна сторона зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Оскільки господарське зобов'язання визнається недійсним з іншої підстави, аніж таке, що укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тому відсутні підстави для задоволення позову СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі за вимогами про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави суми 15099,98грн. та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми 15099,98грн. грошових коштів, отриманих за договором № 42/11-05 від 16.11.2005року .

Крім того, аналіз норм 207, 208, 238 Господарського кодексу України свідчить, що санкції у вигляді конфіскації майна в дохід держави є адміністративно-господарськими, а тому можуть застосовуватись лише протягом строків, визначених ст. 250 цього Кодексу. Такий строк позивачем пропущено .

Оскільки судом першої інстанції фактично не були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме - обставини укладення договору поставки від 16.11.05р. з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову суду від 28.10.2008р. та прийняти нову про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 195, 198п.3, 202 п.1, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, м. Запоріжжя задовольнити частково.

Постанову господарського суду Запорізької області від 28.10.2008р. у справі № 13/543/08-АП скасувати.

Позов задовольнити частково. Визнати недійсним господарське зобов'язання, оформлене договором поставки № 41/11-05 від 16.11.2005р. між ОСОБА_3, м. Київ та ОСОБА_2, м. Запоріжжя.

В іншій частині вимог у позові відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена протягом одного місяця до адміністративного суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено - 05.06.2009р.

Головуючий суддя М.В. Мірошниченко

  Суддя О.А. Проценко

Суддя Л.П. Туркіна