Постанова № 39933306, 22.07.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2014 р.Справа № 915/146/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Бойко Л.І., Величко Т.А.

при секретарі судового засідання Г.М. Альошиній

за участю представників сторін:

від позивача - Панченко С.В., довіреність б/н від 03.02.2014;

від відповідача - Ревенко О.В. довіреність №40 від 10.06.2013;

від третьої особи (Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт») - участі не брали;

від третьої особи (Міністерства інфраструктури України) - участі не брали;

від прокуратури - участі не брали;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.03.2014

у справі №915/146/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Європейська Транспортна Стивідорна компанія "

до відповідача регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

-Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт»

-Міністерства інфраструктури України

за участю першого заступника прокурора Миколаївської області

про визнання укладеними та дійсними договорів оренди державного майна

ВСТАНОВИВ:

В лютому місяці 2014 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Європейська Транспортна Стивідорна компанія" (далі - ТОВ "ЄТСК") звернулось з позовом до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області (далі- РВ ФДМУ по Миколаївській області) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- Державного підприємства "Миколаївський морський торгівельний порт" (далі- ДП "Миколаївський морський торговельний порт") та Міністерства інфраструктури України про визнання укладеними на п'ять років та дійсними: договору №РОФ-1221 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/27, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі ДП "Миколаївський морський торговельний порт"; договору №РОФ-1220 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/29, м.Миколаїв, що знаходиться на балансі ДП "Миколаївський морський торговельний порт"; договору №РОФ-1219 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/29, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі ДП "Миколаївський морський торговельний порт".

За вказаною позовною заявою порушено провадження у справі №915/146/14.

На підставі заяви від 26.02.2014 у відповідності до статті 29 Господарського процесуального кодексу України у дану справу вступив перший заступник прокурора Миколаївської області на боці РВ ФДМУ по Миколаївській області.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.03.2014 по справі №915/146/14 (суддя Ю.С.Бритавська) позовні вимоги задоволено частково: визнано дійсними договір оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/27, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" №РОФ-1221; договір оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/29, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" №РОФ-1219; договір оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/29, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" №РОФ-1220; в решті позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, РВ ФДМУ по Миколаївській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області від 17.03.2014 по справі №915/146/14 повністю скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 22.07.2014 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги висловив заперечення; представники третіх осіб та прокуратури участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про час та місце проведення засідання суду, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (том ІІ а.с.107-109); причини неявки не повідомили, власну позицію щодо апеляційної скарги в письмовому вигляді не висловили.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки місцевим господарським судом, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

04.09.2013 та 24.09.2013 позивач відповідно до статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" звернувся до РВ ФДМУ по Миколаївській області з заявами №01/3-671, №01/3-731, №01/3-732, в яких повідомив про розпочату ним реалізацію інвестиційного проекту по створенню виробничо-перевантажувального комплексу в тиловій частині причалів №№13,14, терміналу зберігання, перевалки зернових вантажів, олії, шроту та гранульованого лушпиння на виконання Програми розвитку Миколаївського морського торговельного порту, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 05.06.2009 №651 із врахуванням змін, внесених наказом Міністерства інфраструктури України від 18.10.2011 №450, та просив надати йому в оренду строком на 5 (п'ять) років наступні нежитлові приміщення: нежитлові приміщення І поверху загальною площею 426,7 кв.м та нежитлові приміщення (№№66, 68) загальною площею 58,6 кв.м на ІІІ поверсі будівлі службово-побутових приміщень залізничної ділянки (літ. "А-3"), розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/29; нежитлові приміщення №59 площею 26 кв.м на ІІІ поверсі будівлі службово-побутових приміщень залізничної ділянки (літ. "А-3"), розташовані за адресою: м.Миколаїв, вул. Заводська, 23/29; нежитлові приміщення за №№ 1-2, 1-15, 1-17 загальною площею 37 кв.м в будівлі механізації за літ. 1В-1, розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/27.

До вказаних заяв були долучені документи згідно з Переліком документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди майна, що належить до державної власності, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 15.02.2013 №201 (том І а.с.48-50).

Із матеріалів справи також вбачається, що попередньо ТОВ "ЄТСК" отримало згоду балансоутримувача зазначеного майна - ДП "Миколаївський морський торговельний порт" на укладення відповідних договорів оренди (том І а.с.129-134).

РВ ФДМУ по Миколаївській області 09.10.2013 звернулось до Міністерства інфраструктури України, як до органа, уповноваженого управляти майном, що знаходиться на балансі ДП "Миколаївський морський торговельний порт", з проханням у 15-денний термін з дня отримання цього листа повідомити про згоду на передачу в оренду зазначеного майна та надати до Регіонального відділення висновок, що об'єкт не заборонений до оренди; пропозиції щодо умов договору оренди; реєстровий номер об'єкту оренди та кандидатуру до складу конкурсної комісії (том І а.с.150).

Міністерство інфраструктури України розглянуло надані Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області матеріали та листом від 08.11.2013 за вих.№12656/16/10-13 повідомило останнього, що не заперечує щодо передачі вищезазначеного нерухомого майна в оренду в порядку, встановленому чинним законодавством, терміном на 1 рік згідно його функціонального призначення (том І а.с.151-152).

В подальшому відповідач листами від 13.12.2013 направив позивачу для підписання примірники договорів оренди та повідомив про те, що РВ ФДМУ по Миколаївській області має врахувати пропозицію органу управління щодо укладення договору оренди на державне нерухоме майно, що знаходиться на балансі ДП "Миколаївський морський торговельний порт" терміном на 1 рік (том І а.с.54-55, 74).

Позивач листами від 27.12.2013 за вих.№01/3-1047, за вих.№01/3-1048 та за вих.№01/3-1049 від 27.12.2013р. (том І а.с.85-90) направив відповідачу надіслані на його адресу, підписані директором та скріплені печаткою ТОВ "ЄТСК" договори оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресами: вул. Заводська, 23/27 та вул. Заводська 23/29 у м. Миколаєві, що знаходяться на балансі ДП "Миколаївський морський торговельний порт", разом із протоколами розбіжностей.

У вказаних листах позивач також зазначив про те, що у разі непогодження умов, зазначених у протоколі розбіжностей, позивач висловлює згоду на передачу неврегульованих розбіжностей до суду відповідно до вимог статті 181 Господарського кодексу України, а також запропонував посвідчити вищевказані договори нотаріально.

З наявних в матеріалах справи договорів оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/27 та 23/29 у м. Миколаїв, що знаходиться на балансі ДП "Миколаївський морський торговельний порт" №РОФ-1221, №РОФ-1220, №РОФ-1219 вбачається, що вони підписані позивачем 27.12.2013 з Протоколами розбіжностей щодо пункту 10.1 вказаних договорів, а саме: в редакції ТОВ "ЄТСК", терміном на 5 років, строком дії з 27.12.2013 року по 26.12.2018 року включно.

На виконання зазначених договорів за актами приймання-передавання 27.12.2013 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області ("орендодавець") за участю ДП "Миколаївський морський торгівельний порт" ("балансоутримувач") передано, а ТОВ "ЄТСК" ("орендар") прийнято в строкове платне користування державне нерухоме майно, що є предметом спірних договорів оренди (том І а.с.63, 72, 83).

Також на виконання умов договорів оренди позивачем із ПрАТ "Страхова компанія "Уніка" були укладені відповідні договори добровільного страхування орендованого майна №015085/0211/0000057 від 08.01.2014, №015085/0211/0000056 від 08.01.2014, №015085/0211/0000055 від 08.01.2014 (том І а.с.99-110), здійснено страхові платежі (том І а.с.111-113).

Пунктами 5.2 договорів оренди визначений обов'язок орендаря протягом місяця після підписання договорів оренди внести передбачений завдаток, який сплачується до державного бюджету і балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у п.3.6 цих договорів. Як свідчать матеріали справи, вказаний обов'язок позивачем виконаний (том І а.с.93-98).

Згідно пояснень представників сторін договори оренди продовжують виконуватись і по теперішній час, позивачем сплачується обумовлена договорами орендна плата до державного бюджету та балансоутримувачу; орендодавцем та балансоутримувачем сплата орендної плати приймається.

Проте, незважаючи на початок виконання обома сторонами умов укладених договорів відповідач у листах від 11.01.2014 за вих.№14-11-00045, за вих.№14-11-00046 та за вих.№14-11-00047 вказав, що не приймає пропозицій, наданих позивачем у протоколах розбіжностей до договорів оренди; зазначив, що Міністерством інфраструктури України погоджено передачу в оренду вищезазначеного нерухомого майна строком на один рік, а Регіональне відділення є державним органом і укладаючи договори оренди державного нерухомого майна враховує управлінське рішення Міністерства.

Вищевказані договори оренди відповідач нотаріально не посвідчує, відмовляється від їх нотаріального посвідчення, пояснюючи тим, що необхідність нотаріального посвідчення договорів оренди відсутня, так як вони укладені на один рік, вказує також на втрату такої можливості на даний час.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог враховуючи наступне.

Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств,заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності регулює Закон України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 9 цього Закону визначений порядок укладення договору оренди, відповідно до якої фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець, за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди. Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим. Орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду.

В силу правил частин першої-шостої, восьмої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Положеннями частини другої статті 642 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

При цьому Одеським апеляційним господарським судом враховано, що визначення договору як неукладеного може мати місце лише на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами (пункт 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Місцевим господарським судом встановлено, що позивач у відповідності до частини першої статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" звернувся до відповідача з заявами про намір укласти договори оренди. Орган, уповноважений управляти відповідним майном надав погодження на передачу майна в оренду та надіслав орендодавцеві висновки про умови договору оренди; відповідач повідомив про це ТОВ "ЄТСК". Позивач, отримавши від РВ ФДМУ по Миколаївській області проекти договорів оренди від 13.12.2013 №РОФ-1221, від 13.12.2013 №РОФ-1219" та від 13.12.2013 №РОФ-1220 та маючи заперечення стосовно вказаного в проекті договорів строку їх дії, склав протоколи розбіжностей, про що зробив застереження у договорі, та у встановлений термін надіслав відповідачу примірники протоколів розбіжностей разом з підписаними договорами. Відповідач, отримавши протоколи розбіжностей до договору, розглянув їх, між тим не передав ті розбіжності, що залишились неврегульованими, протягом двадцяти днів до суду, не зважаючи на наявність згоди на це другої сторони, а навпаки передав позивачеві за відповідними актами приймання-передавання орендоване майно. Орендарем в свою чергу було вчинено дії на прийняття орендованого майна в оренду; застраховано орендоване майно у відповідності до п.5.8 договорів оренди; сплачено передбачений п.5.2 договорів оренди завдаток тощо.

Отже, дії сторін у спірних правовідносинах свідчать про фактичне укладення та подальше виконання договорів оренди №РОФ-1221, №РОФ-1219 та №РОФ-1220.

Згідно з вимогами частини сьомої статті 181 Господарського кодексу України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

В силу положень частини третьої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини сьомої пункту 4 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у передачі в оренду об'єктів може бути відмовлено, якщо: прийнято рішення про приватизацію або перед приватизаційну підготовку цих об'єктів; об'єкт включено до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій, згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи органів місцевого самоврядування; орган Антимонопольного комітету України не дає згоди, виходячи з підстав, наведених в абзацах другому - четвертому частини другої цієї статті; орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди; орендодавець, зазначений в абзацах другому і третьому статті 5 цього Закону, прийняв рішення про укладення договору оренди нерухомого майна з бюджетною установою; є інші підстави, передбачені законом.

Отже, відмова від укладення договору оренди державного чи комунального майна можлива тільки у прямо передбачених законом випадках. Жоден з наведених випадків не має місце у даних правовідносинах, а тому укладення договору оренди є обов'язковим на підставі закону.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 18.12.2007 по справі №3/279.

До того ж, як вбачається із змісту статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відмова від укладення договору оренди державного майна можлива лише на початковій стадії ініціювання укладення договору оренди та узгодження надання в оренду майна з відповідними органами, проте ніяк не після передачі орендованого майна орендареві, адже такі дії орендодавця беззаперечно свідчать про його згоду на укладення договорів.

Як зазначалося вище, відповідачем не були передані до суду наведені у протоколах розбіжності у двадцятиденний строк. Юридичним наслідком невиконання зазначених дій у двадцятиденний строк з моменту отримання договору оренди із протоколом розбіжностей є набрання договором оренди чинності в редакції позивача, оскільки в силу частини сьомої статті 181 Господарського кодексу України пропозиції орендаря вважаються прийнятими орендодавцем в зв'язку з відсутністю факту врегулювання розбіжностей та не переданням їх на вирішення суду у встановлений двадцятиденний термін.

Колегією суддів Одеського апеляційного господарського суду враховано також те, що згідно з положеннями статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Орендар не пропонував менший термін оренди, навпаки позивач наполягав саме на 5-річному строку оренди. Відтак у сторін були відсутні законодавчі підстави для укладення договорів оренди №РОФ-1221, №РОФ-1219 та №РОФ-1220 на менший, ніж 5 років строк, оскільки ні Міністерство інфраструктури України, ні РВ ФДМУ по Миколаївській області не наділені повноваженнями змінювати або скасовувати імперативну норму статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка визначає мінімально можливий строк дії договорів оренди державного майна.

За таких обставин правильним є висновок місцевого господарського суду про те, що в силу вимог закону спірні договори оренди №РОФ-1221, №РОФ-1219 та №РОФ-1220 є укладеними строком на п'ять років з моменту початку їх фактичного виконання сторонами - 27.12.2013 і діють з 27.12.2013 по 26.12.2018 включно.

Відповідно до вимог статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною другою статті 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

При цьому слід вказати, що у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які піддягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦК України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" ).

Місцевим господарським судом встановлено, що укладені між сторонами договори оренди №РОФ-1221, №РОФ-1219 та №РОФ-1220, строк дії яких становить п'ять років, в силу вимог статті 793 Цивільного кодексу України підлягали нотаріальному посвідченню. Відповідач фактично ухилився від нотаріального посвідчення спірних договорів оренди, вказуючи на те, що вони укладені строком на один рік, не зважаючи на імперативні приписи статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та відсутність пропозиції орендаря щодо меншого строку вказаних договорів. На даний час можливість такого посвідчення втрачена, про що зазначають і позивач, і відповідач.

Враховуючи викладене, а також те, що зміст спірних договорів не суперечить вимогам закону, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає правомірним задоволення господарським судом Миколаївської області позовних вимог про визнання дійсними укладених між сторонами у справі договорів оренди: договору №РОФ-1221 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/27, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі ДП "Миколаївський морський торговельний порт"; договору №РОФ-1220 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/29, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі ДП "Миколаївський морський торговельний порт"; договору №РОФ-1219 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/29, м. Миколаїв, що знаходиться на балансі ДП "Миколаївський морський торговельний порт".

Доводи скаржника, викладені в доповненні до апеляційної скарги, про те, що суд не мав права визнавати спірні договори дійсними з тих підстав, що приписи частини другої статті 220 Цивільного кодексу України не застосовуються до правочинів, які підлягали і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, є хибними враховуючи наступне.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" від 11.02.2010 №1878-VІ внесено зміни до Цивільного кодексу України, зокрема в частинах другій, третій статті 182 виключено вимогу про державну реєстрацію правочинів щодо нерухомості, а частину третю статті 640 викладено в такій редакції, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня його посвідчення.

Прийнятий на виконання вказаного Закону Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868, вимог щодо необхідності державної реєстрації договору, предметом якого є нерухоме майно, не містить.

Стаття 794 Цивільного кодексу України, якою були врегульовані питання щодо державної реєстрації договору оренди майна, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" від 11.02.2010 №1878-VІ викладена в новій редакції, якою було виключено необхідність проведення державної реєстрації договору оренди майна.

Отже, правовідносини між сторонами виникли при існуванні нової редакції статей 640, 794 Цивільного кодексу України, якими і на даний час, і на час виникнення спірних правовідносин законодавчо встановлено державну реєстрацію речового права оренди, а не відповідного договору.

Приписи ж частини другої статті 220 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до договорів оренди (найму), укладених виключно до 01.01.2013. В пункті 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" відображено саме таку правову позицію та зазначено, що оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2013) пов'язувався з державною реєстрацією, відповідні правочини не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Обґрунтованою є також відмова господарським судом Миколаївської області в задоволенні решти позовних вимог про визнання договорів укладеними на п'ять років з огляду на таке.

У відповідності до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Крім того, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору укладеним з конкретної дати, оскільки така вимога за своїм змістом є вимогою встановити юридичний факт, який може встановлюватись судом лише під час вирішення спору про право, а тому вимоги позивача в цій частині не можуть виступати самостійним предметом спору і відповідно способом захисту.

Саме таку правову позицію стосовно того, що визнання договору розірваним, укладеним, неукладеним або таким, що не відповідає вимогам закону, не є засобом захисту порушених прав, а отже не може бути предметом позову викладено в пункті п.2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", а також в постановах Вищого господарського суду України, зокрема від 04.03.2010 у справі №6/403, від 25.12.2007 у справі №32/253-07(ВП32/1543), від 18.02.2010 у справі №19/112 та Верховного Суду України від 13.07.2004 у справі №10/732, від 14.12.2004у справі № 8/11 тощо.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, в тому числі і про те, що суд вийшов за межі позовних вимог при прийнятті рішення від 17.03.2014, не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду не вбачає.

Судові витрати за апеляційною скаргою у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області залишити без задоволення, рішення господарського суду Миколаївської області від 17.03.2014 у справі №915/146/14- без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 25.07.2014.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.І.Бойко

Суддя Т.А.Величко