Постанова № 39931384, 16.07.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2014 р. Справа № 917/258/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Барбашова С.В. , суддя Гончар Т. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Половінкіна О.В. за довіреністю №104 від 13.03.2014 р.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№1634П/3-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 15.05.14 у справі № 917/258/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" , с. Майорщина, Гребінківський район, Полтавська область,

про стягнення 9 640 181,15 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року позивач - Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення з останнього на свою користь 9 640 181,15 грн., з яких: 3 479 433,90 грн. - перерахованих коштів на виконання договору поставки зерна майбутнього врожаю № К036POL-F від 26.06.2013 р., 1 536 760,00 грн. - договірної санкції, 3 730 000,00 грн. - штрафу, 893 987,25 грн. - 24% річних за неналежне виконання цього договору. Крім того, просив судові витрати у розмірі 73080,00 грн. покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15 травня 2014 року у справі № 917/258/14 (суддя Білоусов С.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 3 479 433,90 грн. - перерахованих коштів на виконання договору поставки зерна майбутнього врожаю № К036POL-F від 26.06.2013 р., 768 380,00 грн. - договірної санкції, 235 648,24 грн. - 24% річних, 39 813,98 грн. - витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 15 травня 2014 року у даній справі скасувати в частині відмови у задоволенні стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 3 730000,00 грн. штрафу. Змінити резолютивну частину рішення господарського суду Полтавської області від 15 травня 2014 року у справі № 917/258/14, додавши до суми кошти, належної до стягнення 3730000,00 грн. штрафу. Крім того, просив судові витрати у розмірі 36540,00 грн. покласти на відповідача.

В апеляційній скарзі заявник зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та вважає, що воно підлягає скасуванню. Зокрема, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" стверджує, що у даній справі не була досліджена повно та належним чином обставина, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, що підтверджує належність сторони до державного сектору економіки та правомірність стягнення штрафу у сумі 3730000,00 грн.

У судове засідання 07.07.2014р. прибув представник ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та надав усні пояснення по справі, в яких просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати, здійснити перерозподіл судових витрат.

Відповідач у відзиві проти вимог апеляційної скарги заперечує. Посилається на те, що в матеріалах справи відсутні відповідні докази віднесення Кабінетом Міністрів України Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до суб'єктів господарювання державного сектора економіки. Отже, заявлені позовні вимоги про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" 3730 000,00 грн. - штрафу задоволенню не підлягають. Таким чином, на підставі матеріалів справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

У призначене судове засідання відповідач свого уповноваженого представника не направив, хоча, відповідно до встановленого законодавством порядку, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином. На адресу апеляційного суду від відповідача надійшла заява (вх.№5252 від 04.07.2014р.) про перенесення розгляду справи на інший час в межах строків, передбачених ст. 102 ГПК України, у зв'язку з хворобою представника СТОВ "Прогрес". Крім того зазначив, що докази поважності причини неможливості бути присутніми при розгляді справи будуть надані по закінченню лікування представника в наступне судове засідання.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє вказану заяву відповідача, враховуючи наступне. Вирішуючи вказану заяву, суд виходить з того, що згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

На думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів, достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи, надати нові докази тощо).

Відповідно до п.3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача, за наявними матеріалами у справі - в порядку ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони покладаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення", рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження і оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі. П. 4 названої постанови передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Проте, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції частково не відповідає вищенаведеним приписам Постанов Пленуму Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, а також положенням ст. 84 ГПК України, враховуючи наступне.

Як свідчать матеріали справи, 26.06.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (покупець), в особі директора Головної Торгово - експертної філії Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" Бровді Роберта Йосиповича, який діє на підставі Статуту Товариства та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (постачальник), в особі директора Сухенько В.В., яка діє на підставі Статуту з іншої сторони, був укладений договір поставки зерна майбутнього врожаю № К036POL-F (далі договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар (сільськогосподарську продукцію: зерно кукурудзи 3 класу у кількості 7 460,00 метричних тонн), а останній зобов'язався прийняти та оплатити його (п. 1.1.).

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне:

- термін поставки: до 01.11.2013 р. включно (п. 1.2.);

- попередня оплата товару здійснюється із розрахунку ціни одиниці виміру товару (станом на момент укладання договору), яка складає 1000,00 грн. (в т.ч. ПДВ) за одиницю виміру (метричну тонну) товару. Сума попередньої оплати за товар становить 7460000,00 грн. ( п. 3.1., пп. 3.1.1.);

- ціна на одиницю виміру товару з ПДВ, за якою здійснюються остаточні розрахунки, визначається як середньозважена ціна рівноваги (фіксінгу) на одиницю виміру товару, що склалася протягом останніх трьох торгових сесій на Аграрній біржі на найближчий робочий день, що передує дню, у який поставка відповідної партії товару вважається здійсненою, за вирахуванням знижки у розмірі 100,00 грн. за кожну одиницю товару, яка надається постачальником покупцю. Ціна на партію товару відображається в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (п. 3.2.);

- покупець протягом 15-ти календарних днів з моменту набрання чинності цим договором, зобов'язується перерахувати кошти (попередня оплата товару), передбачені п. 3.1.1 договору на поточний рахунок постачальника (на підставі рахунку-фактури останнього, за вирахуванням грошової суми передбаченої у п. 4.1.1 цього договору (4.1.);

- постачальник доручає покупцю сплатити грошову суму, яку покупець утримує із коштів, які належні до виплати постачальнику у відповідності до п. 4.1. цього договору, у розмірі, зазначеному у договорі комплексного (мультиризикового) страхування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур, що є невід'ємною частиною цього договору, як страховий платіж. Грошові кошти, визначені п. 4.1.1. договору, вважаються сплаченими покупцем на користь постачальника з моменту сплати покупцем за постачальника страхового платежу за договором комплексного страхування. Остаточний розрахунок (за мінусом суми попередньої оплати за товар, що визначена п.3.1.1. договору) за поставлений покупцю товар (у кількості, яка не може бути більшою, ніж це визначено п.1.1. договору), здійснюється покупцем (на підставі рахунку-фактури постачальника) протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання покупцем усіх документів, передбачених у п. 2.3., 2.4. цього договору, із розрахунку ціни за одиницю виміру товару з ПДВ, що визначена на підставі п.3.2. договору (пп. 4.1.1 та п. 4.2 договору);

- у разі невиконання постачальником своїх зобов'язань, або за наявності очевидних підстав вважати, що останній не виконає своїх зобов'язань у встановлений термін (строк) або виконає їх неналежним чином, або у разі отримання покупцем інформації, що постачальник не вживає/неналежним чином вживає заходів щодо оформлення страхового випадку у відповідності до умов договору комплексного страхування, передбаченого п. 5.5. договору, або постачальником змінено без погодження з покупцем вигодонабувача у договорі комплексного страхування, передбаченого п. 5.5. договору, або у випадку, якщо інформація, яка надається для укладання/виконання цього договору виявиться/ стане такою, що не відповідає дійсності, покупець має право зупинити виконання своїх зобов'язань, відмовитись від їх виконання частково або в повному обсязі, при цьому постачальник зобов'язаний повернути покупцю всі кошти перераховані на користь постачальника на виконання умов цього договору (у т.ч. суму грошових коштів, що визначена згідно п. 4.1.1. договору) протягом 3-х банківських днів з моменту отримання листа-вимоги покупця. Сторони погодили, що достатнім доказом наявності обставин, що визначені попереднім реченням, є лист-вимога покупця. У випадку порушення постачальником грошових зобов'язань, останній зобов'язаний сплатити покупцю проценти у розмірі 24% річних за весь час користування грошовими коштами (п. 5.4.);

- договір набирає чинності з дня його укладання і діє до повного та належного виконання зобов'язань за цим договором (п. 8.2., п. 8.6.).

На виконання умов договору, 26.06.2013 р. сторони по справі уклали договір застави майбутнього врожаю, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим №462.

Крім того, 26.06.2013 р. між постачальником та ПАТ "Страхова компанія "Брокбізнес" був укладений договір комплексного (мультиризикового) страхування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур №043/0004937/08СП.

Факт виконання з боку позивача договірних зобов'язань по здійсненню попередньої оплати на суму 7068350,00 грн. підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення № 770 від 01.07.2013 р.

Крім того, позивачем на виконання договірних зобов'язань здійснено оплату за страхування майбутнього врожаю на суму 78 330,00 грн. та 313 320,00 грн., доказом чого є відповідні копії платіжних доручень № 770 від 01.07.2013 р. та № 1017 від 22.07.2013 р.

В порушення умов договору в термін до 01.11.2013 р. відповідач виконав взяті на себе зобов'язання частково, поставивши позивачу станом на 25.12.2013 р. товар - зерно кукурудзи 3 класу у кількості 3 538,26 метричних тонн.

23.01.2014 р. позивачем на адресу відповідача було направлено лист-вимогу № 28-01/01, згідно з яким позивач повідомляв відповідача про відмову від подальшого виконання ним зобов'язань за договором та вимагав протягом трьох банківських днів з моменту отримання цього листа-вимоги повернути суму попередньої оплати в розмірі 3 479 499,90 грн. Крім того, у даному листі-вимозі позивач вимагав від відповідача перерахувати штраф у розмірі 3 730 000,00 грн. та договірні санкції у розмірі 1 238 360,00 грн. Вищезазначений лист-вимога був отриманий відповідачем 25.01.2014 р. Дана обставина підтверджується наявним у матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1 а.с. 62).

За даними позивача на момент подання позову до суду відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав, передоплату не повернув, у зв'язку з чим, заборгованість останнього склала 3 479 499,90 грн.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 9 640 181,15 грн., з яких: 3 479 433,90 грн. - перерахованих коштів на виконання договору поставки зерна майбутнього врожаю № К036POL-F від 26.06.2013 р., 1 536 760,00 грн. - договірної санкції, 3 730 000,00 грн. - штрафу, 893 987,25 грн. - 24% річних за неналежне виконання умов цього договору.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору поставки.

Відповідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з матеріалами справи позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним договором поставки щодо здійснення ним попередньої оплати. Відповідач, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором поставки та приписів ст. 662, ст. 663 Цивільного кодексу України, не поставив позивачу товар у встановлені у договорі поставки строки, суму передоплати в розмірі 1760 000,00 грн. на вимогу позивача не повернув. Дана обставина відповідачем не спростована.

Отже, колегія суддів, надавши правову оцінку вищезазначеним нормам чинного законодавства у сукупності з матеріалами справи, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3479433,90 грн. неповернутої передоплати підтверджені документально, відповідають нормам матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому правомірно задоволені місцевим господарським судом у повному обсязі.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, судом апеляційної інстанції, відповідно до ст. 111-28 ГПК України, враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові № 3-35гс13 від 03.12.2013 р. у справі № 908/43/13-г стосовно того, що в разі невиконання зобов'язань з поставки товару до боржника може бути застосована пеня. При цьому, на цю пеню не розповсюджується дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки зобов'язання з поставки товару не є грошовим.

У п. 6.3. договору передбачено, що у разі невиконання/неналежного виконання постачальником зобов'язань щодо поставки товару, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю договірну санкцію у розмірі 0,2% від суми, що визначена п. 3.1.1. цього договору, за кожен день прострочення зобов'язання, а за прострочення зобов'язання щодо поставки товару понад 15 днів, постачальник окрім договірної санкції, сплачує також штраф у розмірі 50% від суми, що визначена п. 3.1.1. цього договору.

На підставі цього, позивачем нараховано відповідачу 1 536 760,00 грн. - договірної санкції за період з 02.11.2013 р. по 12.02.2014 р.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін. що заслуговують на увагу. Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в пункті 3 частини 1 статті 83 ГПК України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач поставив позивачу 3921,74 метричних тонн зерна кукурудзи 3-го класу, недопоставивши 3538,26 метричних тонн зерна кукурудзи 3-го класу.

Крім того, відповідачем подано акт від 26.06.2013 р., в якому засвідчено, що внаслідок складних погодних умов (засухи), малої кількості вологи в ґрунті, сходи отримано зріджені, внаслідок чого буде недоотримано запланованого врожаю кукурудзи.

На підставі чого, місцевим господарським судом правомірно зменшено розмір договірної санкції на 50% та присуджено до стягнення 768 380,00 грн.

Також, позивачем було нараховано відповідачу та заявлено до стягнення 893 987,25 грн. - 24% річних за період з 03.07.2013 р. по 12.02.2014 р.

Згідно з п. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Як вже зазначалося вище, у п. 5.4 договору сторони узгодили, що у випадку порушення постачальником грошових зобов'язань, останній зобов'язаний сплатити покупцю проценти у розмірі 24% річних за весь час користування грошовими коштами.

Після проведення перевірки наданого позивачем розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача 24 процентів річних від простроченої суми за період з 02.11.2013 р. по 12.02.2014 р., з урахуванням часткового виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо поставки товару, колегія суддів, погоджуючись з судом першої інстанції, визнає його частково вірним та приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню у розмірі 235 648,24 грн., і доказів у спростування цієї суми відповідачем суду не надано.

Натомість судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 50% штрафу в розмірі 3 730 000,00 грн. з посиланням на те, що в матеріалах справи відсутні відповідні докази віднесення Кабінетом Міністрів України Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до суб'єктів господарювання державного сектору економіки.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Також, відповідно до п.1. Методики визначення питомої ваги державного сектору в економіці, затвердженої Наказом Мінекономіки, європейської інтеграції, Держкомстату України, Фонду державного майна № 307/375/1963 від 04.11.2003 «Про затвердження Методики визначення питомої ваги державного сектору в економіці», до суб'єктів господарювання державного сектору економіки належать:

- суб'єкти, які діють на основі виключно державної власності: державні підприємства, казенні підприємства, державні акціонерні компанії (товариства) та дочірні підприємства, засновниками яких є суб'єкти господарювання з кодами КОПФГ;

- суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків;

- суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Надані до матеріалів справи письмові докази, які є загальновідомими, свідчать, що Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було створене як державне підприємство у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 р. № 764 «Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", на виконання якої був виданий наказ Міністерства аграрної політики України від 8 вересня 2010 р. № 549 «Про утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України". з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 № 593 "Про внесення зміни до постанов" Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764" було перетворено державне підприємство: "Державна продовольчо-зернова корпорація України» у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", причому:

- повноваження з управління корпоративними правами підприємства здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України;

- 100 відсотків акцій Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідне також підтверджується і витягом з ЄДРПОУ щодо ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", у якому зазначено, що центральним чи місцевим орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить державне підприємство (або частка держави у статутному капіталі юридичної особи) є Міністерство аграрної політики та продовольства України, засновником (учасником) юридичної особи є Кабінет Міністрів України, статутний капітал сформований 18.11.2011р. з внеску Кабінету Міністрів України у 100% частці - 867 717 000,00 грн., органом управління є Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Згідно з п. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

В преамбулі вищезазначених укладених між сторонами договорів зазначено, що уповноважена особа ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" діяла на підставі статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", а отже це свідчить про ознайомлення відповідача зі Статутом товариства.

Таким чином, відповідно до наведених посилань на законодавство та на підставі вищевикладеного, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" належить до суб'єктів господарювання державного сектору економіки.

Більш того, у самій назві ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" визначено статус товариства, який підтверджує його належність до державного сектору економіки.

Під час укладання договору сторони дійшли згоди про стягнення одночасно штрафу та договірних санкцій у разі невиконання відповідачем умов договору, тому їх одночасне застосування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору. Положеннями ст. ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Також, слід зазначити, що одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст, 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечить чинному законодавству України.

Як вже зазначалося вище, п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Також ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з п. 3 Інформаційного листа №01-06/249 від 15.03.2011 р. Вищого господарського суду України право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено ч. 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента га визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення штрафу за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

При цьому, колегія суддів враховує і правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011 та презумпцію правомірності правочину відповідно до ст. 204 Цивільного Кодексу України.

Тому, колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу, дійшла переконливого висновку, що при визначенні розміру штрафних санкцій мають бути застосовані положення ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, а отже підлягає до стягнення з відповідача штраф у розмірі, визначеному договором, а саме - 50% від суми, що зазначена у п. 3.1.1.договору та становить З 730 000,00 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановивши, що права та законні інтереси Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" дійсно були порушені у вигляді недопоставки відповідачем 3538,26 метричних тонн зерна кукурудзи 3-го класу, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" частково та скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу у розмірі З 730 000,00 грн., у зв'язку з наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення в цій частині прийняте з невідповідністю висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи. З прийняттям в цій частині нового рішення, яким позов має бути задоволено. В іншій частині оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для скасування цієї частини рішення колегія суддів не вбачає.

Питання про судові витрати вирішується відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 49, 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 3, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 15.05.2014р. у справі № 917/258/14 скасувати частково, в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення штрафу у розмірі З 730 000,00 грн. та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (37420, Полтавська область, Гребінківський район, с. Майорщина, вул. Дзержинського, 1 А, п/р 32600301648439 у Філії АТ "Укрексімбанк" МФО 331649 код ЄДРПОУ 21044481) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, п/р №26005040053310 у АТ "Укрексімбанк" МФО 322313 код ЄДРПОУ 37243279) штрафу у розмірі З 730 000,00 грн., 62264,37 грн. судового збору за подання позову та 36540,00 грн. за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 15.05.2014р. у справі № 917/258/14 залишити без змін.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 11.07.2014 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Гончар Т. В.