Ухвала суду № 39924850, 24.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

24 липня 2014 року м. Київ В/800/3399/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Мойсюка М.І., Білуги С.В., Кобилянського М.Г.,

Пасічник С.С., Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши заяву ОСОБА_6 про допуск до провадження Верховного Суду України справи за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, для перегляду ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 7 травня 2014 року, -

в с т а н о в и л а:

В липні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 7 травня 2014 року в порядку статей 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріали заяви колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно вимог статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що заява про перегляд з указаних мотивів може бути подана за наявності неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права та ухвалення різних за змістом судових рішень у спірних питаннях, які виникли у подібних правовідносинах.

Під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі, а також різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню або різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), при цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 7 травня 2014 року, про перегляд якої подано заяву, у відкритті касаційного провадження у справі відмовлено, на підставі пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки з оскаржуваних судових рішень вбачається, що при їх ухваленні, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для скасування чи зміни ухвалених судових рішень, відсутні такі підстави і в обґрунтуванні касаційної скарги.

Як вбачається зі змісту вищезазначених судових рішень, спірні правовідносини виникли у сторін з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився суд касаційної інстанції, дійшли висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки видаючи оскаржуваний наказ про звільнення позивача зі служби на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення), відповідачем дотримано приписи пункту 8 цього Положення, вимоги статей 42, 43 Кодексу законів про працю України, статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та враховано переважне право ОСОБА_6 на залишення на роботі, яке надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

В заяві про допуск заявник посилається на інше рішення суду касаційної інстанції, зокрема, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2013 року (касаційне провадження № К/9991/74949/12), якою касаційний суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

При цьому, як вбачається зі змісту судових рішень наданих заявником, спірні правовідносини у вказаній справі є подібними до тих, які виникли у справі, про перегляд якої ставиться питання, оскільки правові підстави звільнення з публічної служби, суб'єктний склад учасників відносин, а також об'єкт та предмет правового регулювання є тотожними, однак обставини кожної конкретної справи є різними.

Різними є також норми матеріального права, які застосовані судами при вирішенні справ і умови їх застосування.

Так, у рішенні, яке надане заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, суди задовольнили позовні вимоги виходячи з того, що відповідач, видав наказ про звільнення позивача з займаної посади, і всупереч вимог пункту 45 Положення не запропонував останньому рівнозначну посаду, яка була вакантна на момент його звільнення, чим порушив права позивача.

Крім цього, заявник, в обґрунтування наявності підстав для перегляду справи Верховним Судом України посилається на ще одне рішення суду касаційної інстанції, а саме постанову Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2011 року (касаційне провадження № К-40333/10).

Зазначеною постановою скасовані рішення судів першої і апеляційної інстанцій та відмовлено у задоволенні позову, оскільки спірні правовідносини врегульовані Положенням, а тому нормами Кодексу законів про працю України при вирішення даного спору застосуванню не підлягають.

Таким чином, судами при розгляді справи, про перегляд якої подано заяву та ухваленні судових рішень, які додані скаржником на підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, застосовані різні норми матеріального права за різних обставин кожної конкретної справи.

З огляду на викладене, дослідивши матеріали заяви та зміст наданих судових рішень, на підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала судді Вищого адміністративного суду України від 7 травня 2014 року, не може свідчити про наявність підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України і перегляду зазначеного судового рішення з мотивів, визначених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи те, що оскаржується рішення суду касаційної інстанції, з якого не вбачається неоднакового застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, і виходячи з вимог статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України для перегляду зазначеного судового рішення.

Керуючись статтями 237, 240 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Відмовити ОСОБА_6 у допуску до провадження Верховного Суду України адміністративної справи за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, для перегляду ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 7 травня 2014 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: М.І. Мойсюк

С.В. Білуга

М.Г. Кобилянський

С.C. Пасічник

Ю.Й. Рецебуринський